*99436*

І. В. Дорохіна

Вітчизняні та зарубіжні педагоги про формування стилю пізнавальної діяльності індивіда

Специфіка професійної підготовки студента ВПНЗ детермінує розвиток сфер його індивідуальності. Безумовно, якість навчання та результативність професійної підготовки сучасного студента, майбутнього вчителя залежить від індивідуально-особистісних характеристик, таких, як сформованість індивідуально-особистісного стилю пізнавальної діяльності.

Проблема формування стилю пізнавальної діяльності індивіда своїм корінням сягає в глибину століть. Аналіз дидактичних ідей вітчизняних та зарубіжних педагогів, пов’язаних з цією проблемою, варто здійснювати, виходячи як з хронологічного розвитку, так і з вагомості, значущості окремих теоретичних положень і рекомендацій.

Опис особливостей освітнього процесу, покликаного сформувати пізнавальні якості людини, знаходимо в стародавніх індійських епосах, - «Махабхараті» та «Рамаяні», які стали відомими широкому європейському загалу на межі XVIII та XIX століття. Створені близько двох тисячоліть тому на санскриті, у лоні культури, яка сучасним читачем осягається доволі складно, ці поеми дозволяють, між іншим, відтворити й зрозуміти специфіку навчання та виховання в умовах Стародавньої Індії та усвідомити багатовимірність освітнього процесу. Дослідники підкреслюють, що подібно до більшості творів героїчного епосу, «Махабхарата» і «Рамаяна» спираються на історичні оповідки; зміст творів зберігає пам'ять про події, що реально відбувалися. Дидактичні розділи санскритського епосу у цілому відбивають соціальні норми, звичаї, філософські доктрини, які відіграють виняткову роль у дидактичних повчаннях староіндійських епосів. На основі текстуального аналізу доволі читко усвідомлюються складові виховного ідеалу брахманчарина: честь, особиста гідність, сміливість у прагненні пізнати нове. Саме освіта повинна допомогти людині у подальшому житті здійснити усвідомлений правильний вибір (усі герої «Махабхарати» так чи інакше опиняються перед вирішальним вибором): між особистим та суспільним благом, між власними інтересами та незацікавленістю в плодах своїх дій, між правом сильного і законом, загальним обов’язком, індивідуальний стиль діяльності відіграє вирішальну роль щодо наслідків такого вибору.

Першоджерелами проблеми формування стилю пізнавальної діяльності особистості можна вважати праці філософів Античності, - Плутарха, Сократа, Платона, Аристотеля. Для Сократа вершиною пізнавальної діяльності людини є процес самопізнання, а гасло пізнати самого себе фактично втілюється у настанову віднайти свій шлях, стиль пізнавальної діяльності. В «Державі» Платон пише про індивідуальний стиль пізнання та спосіб викладання: «… спосіб викладання не повинен бути примусовим… тому що жодну науку вільна людина не повинна вивчати як раб. Тілесні вправи, виконувані навіть проти волі, нітрохи не шкодять тілу, та в душі ніяка примусова наука не лишається міцно». Видатний представник педагогічної думки Стародавнього Риму Марк Фабій Квінтіліан у праці «De Institutione Oratoria» наголошує на таких важливих якостях педагога, як уміння пізнати учня, зрозуміти його індивідуальні схильності: «небезпідставно вважають за перевагу вчителя, коли він намагається помічати відмінність розуму кожного і прагне дізнатись, до чого кожен здібніший від природи. І тут є різноманітність, різниця між розумом кожного не менша, як між тілом».

У добу європейського Відродження М.Монтень, Т.Мор, Т.Кампанелла, Еразм Роттердамський висувають вимогу привабливості навчання для його суб’єктів, закликають до розвитку інтересів і самодіяльності у пізнанні оточуючого світу. Підвищена увага приділяється особистісним рисам вчителя, умінню організувати спільну пізнавальну діяльність у процесі пізнання. Так, Еразм Роттердамський у «Похвалі глупоті» наголошує на провідних якостях педагога, що забезпечують успішне просування на шляху пізнання: «… ми з цілковитою готовністю вчимося в тих, кого любимо. Але бувають вчителі, такі неприємні своєю поведінкою, що їх не люблять навіть дружити їх; ці похмурі люди з відразливим поводженням здаються незадоволеними навіть у той момент, коли перебувають у доброму настрої; вони не здатні на ласкаве слово; їм важко усміхнутись у відповідь на посмішку іншого; можна сказати, що грації при їх народженні відвернулись від них... А тим часом цих от людей дехто вважає за дуже здатних формувати юний вік, гадаючи, що непоправний дурень – те саме, що бездоганний учитель».

Бути мудрими розумом, мати плавне, приємне мовлення, виявляти здібність у роботі, вихованість у норові та благочестивість серця, - такі побажання висуває видатний чеський педагог Я.А.Коменський: «Знати, діяти і говорити – ось у чому сіль мудрості», - підкреслює педагог у праці «Закони добре організованої школи».

XVIII ст. увійшло в історію як вік Просвітництва, яке спонукало бурхливий розвиток філософії та гуманітарного знання (Вольтер, К.А.Гельвецій, П.Гольбах, Д.Дідро, І.Кант, Дж.Локк, Г.Лессінг, Ш.-Л.Монтескьє, Ж-Ж-.Руссо, Д.Юм, Б.Франклін та ін.). Як відомо, в основі філософії Просвітництва положення про: раціоналізм, себто віру в силу людського розуму; ідею суспільного прогресу; теорію «природного права», притаманного людині від народження; деїстичне розуміння світу та категоричний імператив у розумінні людського обов’язку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Коменский Я.А. Избр. пед. сочинения : в 2-х т. Великая дидактика / Ян Амос Коменский ; [ред. и вводн. ст., прим. проф.
А. А. Красновского]. – М. : Учпедгиз, 1982. – Т. 1. – 520 с.

2. Локк Дж. Думки про виховання / Джон Локк // Історія зарубіжної педагогіки. Хрестоматія / Уклад. Є.Коваленко, Н.Бєлкіна. – К.: Центр навчальної літератури, 2008. – С.186-201.