*99588*

Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного про­цесса

Д. мистецтвознавства Урсу Н.О.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна
ФЛОРИСТИЧНІ МОТИВИ У МИСТЕЦТВІ БАРОКО

(цикл бесід для учнів 5-7 класів, бесіда 7)

Матеріал продовжує цикл публікацій, в яких піддаються аналізу флористичні мотиви в історії світового образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, зокрема у даній статті висвітлюється рослинний декор доби бароко. Вивчення образотворчого мистецтва ставить ряд завдань, які повинні вирішуватися в процесі різнопланових занять на уроках, у позакласній і позашкільній роботі. Зокрема, у програмі  загальноосвітньої школи 5-7 класів сказано, що одним з таких завдань є систематичне і цілеспрямоване формування навичок композиції – вміння планувати в думці (що, як, і в якій послідовності буде відтворено в майбутній композиції); вміння визначати формат композиції та розміри об’ємної композиції залежно від теми і задуму [4, с. 4].

Можна запропонувати напрямки ефективного використання теоретичного матеріалу, пов’язаного з впровадженням вивчення флористичних мотивів у бесіди про світове мистецтво, на уроках у школі. Враховуючи складність і оригінальність матеріалу, вважаємо, що найбільш вдало цей матеріал «спрацює» у старших класах загальноосвітньої школи, коли учні вже здатні сприймати подібну інформацію. Саме на цьому етапі навчання буде доцільним ввести запропонований нами цикл уроків у розділ «Сприймання мистецтва і об’єктів навколишнього середовища» [4, c. 5]. Підготовчою роботою можуть бути невеликі бесіди, введені в уроки образотворчого мистецтва в 5-7 класах. У процесі розвідок було з’ясовано, що при підготовці бесід для школи, питанню аналізу флористичних мотивів не буле приділено належного значення, також даний матеріал залишився поза увагою дослідників і науковців. Тому, метою статті був розгляд флористичних мотивів у виробах часів бароко, як підготовчий матеріал до проведення бесід на заняттях з мистецтва у старших класах. Учні упродовж бесіди мають можливість спостерігати, як разом з уявою у творчому процесі митців використовується зорова пам’ять. Комбінування побаченого і уявного, діяльний творчий процес, можливий лише на основі величезного запасу різноманітних зорових образів, накопичених художником упродовж його життя, глибокого вивчення оточуючої дійсності. Звідси турбота багатьох відомих творців про постійний розвиток зорової пам’яті, використання різноманітних способів для цього – малювання по пам’яті, за уявою, виконання швидких начерків з натури та ін. Усі ці позиції, які яскраво втілюються у більш реалістичному, ніж у попередніх стилях, трактуванні рослинних мотивів, можна помітити у творах художників епохи бароко, що панувала у країнах Західної та Центральної Європи у XVII – першій половині XVIII століть. Розквіт художньої культури, окрім Італії, розповсюджується на такі країни, як Іспанія, Франція, Голландія, Фландрія, Великобританія. У декоративно-ужитковому мистецтві спокій та врівноваженість флористичних орнаментальних композицій ренесансу змінюються збудженою динамікою, примхливістю, підвищеною декоративністю.  Узори помітно збільшуються у розмірі, один малюнок (без повторень) нерідко займає всю площину виробу, навіть якщо це тканина або шпалери. Рослинні узори доповнюються вазами, кошиками, рогами достатку, з котрих вони виникають, компонуються у букети або сплітаються у важкі гірлянди. У рослинному орнаменті виразно помітне тяжіння до натуралістичного трактування квітів, букетів, листя, плодів. Але найбільш матеріально флористичні мотиви виступають у живописних полотнах майстрів пензля епохи бароко, особливо в італійських, фламандських та голландських натюрмортах.

Серед визначних майстрів цього жанру яскраво сяє зірка таланту італійського художника Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1573-1610), котрий незвичайною творчою індивідуальністю впливав на митців багатьох країн, де після смерті живописця виникли кола його послідовників – «караваджистів». Мистецтво Караваджо було реалістичним, але позбавленим  натуралізму. Обраний ним спосіб виконання, котрий італійці назвали «maniera tenebrosa», або «світло у темряві», дозволяв надавати сюжетам внутрішньої сили, гострого динамізму, психологічної глибини. Він часто використовував прийом «lumen partikolare», що означає світло, яке випливає із невидимого на образі джерела. Світло, котре для художника було дуже важливим, вихоплювало з темряви постаті і предмети, підкреслюючи головні риси і гасячи другорядні. Така манера письма допомагала підкреслити матеріальність предметів, розкрити  об’ємно-просторові якості компонентів сюжетних картин та натюрмортів, куди входили улюблений художником виноград з лозою й листям, персики, яблука, груші як у «Кошику з фруктами», розмаїття квітів. Дари природи часто були присутні в інших його творах: «Відпочинок на шляху до Єгипту», «Лютніст», «Хлопчик з кошиком фруктів», «Бахус» та ін.

Серед художників, оспівувачів флори, знаходяться представники фламандської школи (Фландрія – територія теперішньої Бельгії). Насамперед, великий  Пітер Пауль Рубенс (1577-1640) включав рослинні мотиви у свої численні тематичні композиції. Але правдивий апофеоз земних щедрот, гімн усьому, від чого може отримати насолоду будь-який гурман, звучав у натюрмортах Франса Снейдерса «Овочева лавка», Яна Франса ван Сона «Натюрморт з персиками», Яна Фейта «Фрукти і папуга» та ін. Сливи, персики, виноград, гарбузи велетеньських розмірів збуджували око глядача матеріальністю просторового, пропорційного та кольорового зображення.

Розквіт голландського натюрмортного живопису припадає на 30-70-і роки XVII століття. Це натюрморти-десерти, натюрморти-сніданки, натуральні «до омани», з обов’язковим напівочищеним лимоном і прозорим бокалом, часто наповненим вином або лимонадом. Чим більше зображення на натюрмортах походили на натуру, тим цінніше вони були в очах бюргера, «середньої людини у високому розумінні цього слова» (Томас Манн). Майже всі заможні городяни купляли твори живописного мистецтва й вішали в їдальнях, кухнях, вітальнях. Вони захоплювалися «добротністю вироблення» і розумілися у мистецтві мабуть краще, ніж сучасна «середня людина». Самим великим попитом користувалися полотна віртуозів старанності, яким був Герард Доу, котрий витрачав п’ять днів на написання лише однієї руки особи, котру митець портретував.

Натюрморт (франц. nature morte – мертва природа) належав як жанр до так званого побутового або «кімнатного живопису» (Kabinettmalen) і групував митців, котрі спеціалізувалися на зображенні мертвої натури. До них відносяться Балтазар ван дер Аст з його любов’ю до малих форм – екзотичних плодів, квітів, птахів та мушлів («Натюрморт з фруктами»); Віллем Калф, котрий не мав собі рівних у передачі матеріальних якостей предметів за допомогою витонченого, виразного світлотіньового моделювання, насиченості й глибини мов палаючого зсередини  золотистого кольору («Десерт»); Пітер Клас з його столами, накритими для легкої закуски, гармонією локальних кольорів плодів, фруктів й листя та їх підпорядкуванням ніжній сріблястій гамі світлоповітряного середовища («Сніданок з шинкою») та ін.

У Франції декоративний живопис знаходить широке застосування у декорі інтер’єрів епохи Людовика ХІІІ. Розписи повністю вкривають панелі стін і балки стелі, як можна побачити у палаці Фонтенбло і в замку Шаверні. Живописне прикрашання стін обмежувалося лише порівняно невеликими панно і складається переважно із квіткових мотивів, а деколи містило пейзажі [3, с. 343]. Французьке придворне мистецтво епохи бароко подарувало світу видатних майстрів натюрморту Жака Батіста Моннуайє (розкішні квіткові композиції), Жана Батіста Удрі (мисливські теми з додатком компонентів рослинного світу), Сімеона Шардена (побутові натюрморти із зовсім невеликою кількістю дарів природи) та ін.

Таким чином, можна зробити висновки, що рослинні мотиви впроваджувались митцями доби бароко у двох напрямах: реалістичному (картини, фрески) та стилізованому (орнаментальні мотиви на творах декоративного мистецтва). Для обох напрямів характерна динамічність і контраст форм, кольорів, фактури; збільшені розміри орнаментальних модулів; багатство і ускладнення видів декору.

Флористичні мотиви продовжували використовуватися упродовж наступних століть, але у межах однієї статті неможливо охопити усі етапи їх зображень на різних землях і в різних народів. Слід продовжувати ознайомлювати учнів з ґенезою й розвитком флористичних композицій. Учні поступово мають навчитись сприймати в емоційно-насиченій формі інформацію про різні види образотворчого мистецтва, а на базі цієї інформації – й самі твори мистецтва. У такий урок ми пропонуємо обов’язково включати історичні матеріали, подані в цікавій формі, чи легенди, де події розвиваються так, щоб дитина стала дійовою особою, і, використовуючи свої знання, уміння і навички, отримані на попередніх уроках, допомагала героям. Таким чином, виконуючи завдання на уроці, учні отримують естетичну насолоду і закріплюють свої знання про рослинні мотиви, їх композицію й функціональне призначення в різних сферах, а також при розробці орнаментів.

У результаті, можна констатувати, що під час таких занять школярі активно спілкуються із природою, вчаться найважливішому для художньої творчості – умінню бачити оточуюче середовище очима художника. Окрім цього, формується спостережливість, уважність, навички первинного сприймання творів різних видів мистецтв, а також їх фрагментів. Щоб екскурс в минуле був ефективним і цікавим, щоби він став базою для подальшого засвоєння азів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, необхідні дві основні умови: ґрунтовна, цікава, емоційно насичена розповідь і бесіда вчителя з учнями; постановка перед учнями завдань, що передують заняттю і забезпечують позитивні наслідки його проведення.

Комбіноване заняття, що складається з бесіди і практичної частини, – один з найбільш вдалих способів збудження естетичного почуття прекрасного, тому що дитина, спілкуючись з природою, стає невід’ємною її частиною, поринає у дивовижний світ мистецтва, торкається сторінок історії свого та інших народів і намагається відтворити цей світ у власних композиціях. Відбувається все це природним чином, легко, коли дитина опиняється в незвичному, але приємному і чарівному стані. Активне спілкування з мистецтвом вимагає від дитини не лише зорового сприймання, а й тактильного, моторного відчуття, безпосереднього переживання об’єкта та його оздоблення у реальних умовах, пов’язаних з його життєвим призначенням. Виходячи з цього, можна сказати, що комбіноване заняття вводить дитину у світ мистецтва як через емоції, почуття, переживання, так і через більш глибинне розуміння творів мистецтва, сприяє підвищенню культурно-естетичного потенціалу учнів, виховання в них любові і поваги до культури свого та інших народів.

Подальші розвідки у цій галузі присвячуватимуться розгляду флористичних композицій авангардного мистецтва і впровадженню даних матеріалів у практику проведення занять з образотворчого мистецтва у школі.

Література

1.   Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2001. – №1. – С. 52.

2.   Краснов Н.В. Беседы по искусству в средней школе / Н.В. Краснов. – М. : Искусство, 1970. – 173 с.

3.   Моран А. де. История декоративно-прикладного искусства от древнейших времен до наших дней / Анрі де Моран. – М. : Искусство, 1982. –  578 с.

4.   Образотворче мистецтво. 5-7 класи. Програми для загальноосвітніх закладів України. – Тернопіль: Богдан, 2001. – 160 с.