СФЕРА ДІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ АНАЛІЗУ МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ ГАЛУЗЕВОГО ПРИНЦИПУ ОБМЕЖЕННЯ СФЕРИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНО-СИНАМИ НАЙМАНОЇ ПРАЦІ

*96478*

Лавріненко О. В.

кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

Сфера дії трудового права України в контексті аналізу механізму реалізації галузевого принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці

Проблематика сфери дії трудового права України має тісний зв’язок із досконалістю механізму реалізації галузевого принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці. Цей механізм знайшов своє закріплення, зокрема, у ст.ст. 3, 6, 12 проекту нового Трудового кодексу України (далі – ТКУ), але його досконалість, з огляду на низку обставин, викликає значний сумнів. Так, трудові правовідносини працівників ОВС України є різновидом суспільно-трудових відносин у сфері найманої праці, а тому входять до змісту предмета галузі трудового права [1-3]. Але остаточне вирішення на законодавчому рівні низки питань, пов’язаних із характеристикою правової природи службово-трудових відносин особливої категорії держслужбовців – працівників ОВС України, ще чекає на себе. Для сучасної юридичної науки «подібні дослідження вкрай важливі з огляду на зміну наукової парадигми [4, с. 7] та завдань, які стоять перед дослідниками, а саме: науковий пошук здійснювати через призму відношення «людина в праві й право для людини»» [5, с. 3]. Остаточне ж вирішення наявних колізій приписів загального й спеціального законодавства України про працю та наукової доктрини й правозастосовної практики – це, зрозуміло, питання часу. Останнє, на наш погляд, має статися під час прийняття ТКУ, що дозволить поступово подолати численні прогалини в законодавстві та привести у відповідність (гармонізувати) до загальних положень Кодексу приписів актів спеціального законодавства про працю, у тому числі й про службу в ОВС. Службово-трудовим відносинам працівників ОВС України притаманна низка конститутивних ознак, що є характерними саме для соціально-трудових відносин найманих працівників [6], а тому в новому Трудовому кодексі України необхідно чітко вказати саме на трудо-правову природу норм, що регламентують відносини, які виникають під час проходження «напівмілітаризованої» держслужби, у тому числі й працівниками ОВС. Такий напрям розвитку відповідає, крім іншого, міжнародним стандартам (Великобританія, Канада) [7, с. 211-212], а також завданням реформування наявної системи органів внутрішніх справ України.

Застосування в Кодексі положень на кшталт «відносини щодо проходження служби в органах Міністерства внутрішніх справ України регулюються спеціальними актами... У частині, не врегульованій спеціальними актами, на службово-трудові відносини атестованих співробітників органів внутрішніх справ поширюється трудове законодавство» [8, с. 4, 238, 242] або, скажімо, «трудове право регулює лише ті відносини, які виникають на підставі укладення трудового договору. До інших видів трудових відносин воно може застосовуватись тільки за наявності відповідних вказівок у спеціальному законодавстві, яким забезпечується загальне правове регулювання трудових відносин, що виникають на основі інших, відмінних від трудового договору підстав. Служба працівників органів внутрішніх справ... трудовим правом не регулюються» [9, с. 13-15] вбачаємо необґрунтованими, а тому – неприпустимими, і більше того – такими, що є певною мірою «пережитками» радянської, себто соціалістичної системи права. Підтвердженням останньому є, зокрема, положення Трудового кодексу Соціалістичної Республіки В’єтнам, де передбачено, що «умови праці державних службовців, поліцейських... регулюються спеціальним законодавством, але деякі положення Трудового кодексу в кожному конкретному випадку поширюються й на ці категорії працівників» [10, с. 141]. Хоча, для об’єктивності й всебічності дослідження питання слід зазначити, що, на жаль, на сьогодні саме такий підхід намагається закріпити вітчизняний законодавець. Так, розробники проекту нового Трудового кодексу України (реєстраційний №1108), який був узятий за основу й пройшов друге слухання у Верховній Раді України 01.10.2008 р. і розміщений на офіційному сайті Верховної Ради України, які, по-перше, у ст. 3 «Основні засади правового регулювання трудових відносин» проекту Кодексу пропонують закріпити аж 19 галузевих принципів, серед яких немає такого принципу (засади), як принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці, та, по-друге, у ст. 6 «Регулювання трудових відносин» проекту ТКУ, на наш погляд, по суті ігноруючи вирішальну роль і значення трудового договору та пріоритетне значення такого Кодексу в системі трудо-правових нормативно-правових актів, пропонують закріпити, положення про те, що «трудове законодавство регулює трудові відносини, визначені цим Кодексом... Відносини, пов’язані із проходженням служби в органах внутрішніх справ... регулюються трудовим законодавством, якщо інше не передбачено спеціальними законами». Методологічно такий підхід є хибним: як можуть ті чи інші спеціальні поточні закони по суті повністю скасовувати дію загальних – засадничих за характером положень спеціального кодифікованого нормативного акту? Гадаємо, що по суті це нонсенс. Наскільки це «стикується», скажімо, з таким принципом, який безпосередньо передбачений п. 8 ст. 3 «Основні засади правового регулювання трудових відносин» проекту ТКУ, як «рівність прав і можливостей працівників, у тому числі гендерної рівності, шляхом забезпечення єдності та диференціації умов праці»? На практиці це призведе до системних порушень трудових прав працівників ОВС, перетворення загальних положень Трудового кодексу на чергові «красиві декларації». Тут, має йтись не про «інше», що потенційно «деформує» або навіть «знищує» галузеву належність службово-трудових відносин, а про особливості (диференціацію) правового регулювання умов праці такої категорії найманих працівників, а, що має неабияке значення в межах, передбачених зазначеним Кодексом.

Зауважимо, що загалом таке «правило» (механізм диференціювання умов праці) закладено розробниками в проект ТКУ – у ст. 12 «Акти трудового законодавства», де, зокрема, передбачено, що «основним актом трудового законодавства України є Трудовий кодекс України. Актами трудового законодавства є також закони, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу й містять норми, що регулюють трудові відносини. Законами можуть установлюватися особливості регулювання трудових відносин державних службовців, працівників аварійно-рятувальних служб, членів екіпажів морських, річкових та повітряних суден, працівників, які працюють у районах з особливими природними географічними й геологічними умовами, та інших категорій працівників. Якщо суб’єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює трудові відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов’язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Трудового кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Трудового кодексу України». Але, як бачимо, означений механізм диференціювання умов праці окремих категорій працівників пропонується використовувати лише в тому випадку, коли йдеться про необхідність урегулювання певних видів трудових відносин, яке відрізняється від того, що передбачено Кодексом. А в нашому випадку?.. Свідомо чи ні, але по суті застосування цього механізму-гарантії для сфери правового регулювання службово-трудових відносин працівників ОВС «заблоковано» розробниками ТКУ через використання такого формулювання в ст. 6 «Регулювання трудових відносин» проекту ТКУ, як «відносини, пов’язані із проходженням служби в органах внутрішніх справ... регулюються трудовим законодавством, якщо інше не передбачено спеціальними законами». Виходить, «інше» (а тут мова йде, як свідчить усталена практика «відомчого нормотворення», як правило, про «завуальоване» зниження рівня трудових гарантій, обсягу тих чи інших трудових прав працівників ОВС порівняно з іншими категоріями працюючих за трудовим договором), можна запроваджувати, наприклад, на рівні спеціальних норм законів про ОВС, про дисциплінарний статут ОВС тощо, але це аж ніяк не передбачає («не запускає») використання, передбаченого ст. 12 проекту ТКУ, механізму диференціації через внесення одночасно змін і до ТКУ, що є, як на нас, дійсно, важливою гарантією дотримання насамперед гарантій трудових прав найманих працівників. «Інше» – відхід від положень ТКУ (а потенційно – і від трудового права. Так воно, скоріше за все й буде на практиці), за логікою редакції ст. 6 ТКУ – це те, що передбачено (допускається) самим Кодексом (!), а не «те, що регулює трудові відносини інакше, ніж цей Кодекс». Виходить парадоксальна за суттю ситуація: сам Кодекс потенційно допускає виведення зі сфери його (а потенційно й трудового права в цілому) дії правового регулювання окремої категорії найманих працівників?.. То тоді, постає питання: службово-трудові відносини працівників ОВС згідно із прямим приписом ст. 6 «Регулювання трудових відносин» проекту ТКУ («відносини, пов’язані із проходженням служби в органах внутрішніх справ... регулюються трудовим законодавством...») є різновидом соціально-трудових відносин, мають трудо-правову природу, чи правове регулювання останніх (а за логікою розробників ТКУ, на наш погляд, воно так і є), просто передбачає субсидіарне застосування норм цього Кодексу?..

Усе означене вище, якщо узагальнити, є, з одного боку, логічним проявом, однією з «проблемних» форм практичної реалізації галузевого трудо-правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці, а із другого – черговим підтвердженням сучасної тенденції – поступового розширення сфери дії (меж предмету) трудового права, галузі, норми якої покликані передовсім захистити більш «слабку» сторону соціально-трудових відносин – найманого працівника, його трудові права та законні інтереси [11] в процесі здійснення ним трудової діяльності на підставі укладеного трудового договору (контракту про службу в органах внутрішніх справ).

Література

1. Лавриненко О.В. Правовая природа и порядок возникновения служебно-трудовых отношений работников органов внутренних дел Украины: Монография. – Донецк: Норд-Пресс – ДЮИ ЛГУВД, 2007. – 262 с.

2. Лавриненко О.В. Трудовые отношения работников органов внутренних дел: особенности содержания и структуры, проблема отраслевой принадлежности // Российский ежегодник трудового права. – 2006. – №2 / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. Е.Б. Хохлова. – СПб.: Изд-во юрид. фак-та С.-Петерб. гос. ун-та, 2007. – С. 361-390.

3. Лавриненко О.В. Современный механизм правового регулирования служебно-трудовых отношений работников ОВД Украины (теоретико-методологические аспекты) // Вестник Академии МВД Республики Беларусь. – 2006. – №2. – С. 40-43.

4. Личность и правовое регулирование: творческие поиски раскрепощенного сознания (философия права на постсоветском пространстве): Монография / А. Вайшила, А.И. Левченков, А.Н. Литвинов, М.А. Тюренков. – Луганск: РИО ЛГУВД, 2006. – 136 с.

5. Мірошниченко М.І. Державність і право України: генезис у європейському контексті (З найдавніших часів до початку XIX ст.): Монографія. – К.: Атіка, 2006. – 544 с.

6. Лавріненко О.В. Правова природа службово-трудових відносин працівників органів внутрішніх справ у контексті аналізу спеціального законодавства про службу // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2008. – №1. – С. 262-279.

7. Ярмиш О.Н. Проблеми взаємовідносин між правоохоронними органами та населенням: вітчизняний та зарубіжний досвід // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип. 8. – С. 211-214.

8. Болотіна Н.Б. Трудове право України. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.

9. Трудове право України / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Ін Юре, 2003. – 536 с.

10. Порівняльне трудове право : Навч. посіб. / Б.С. Беззуб, Л.В. Голяк, О.М. Кісілевич та ін.; За заг. ред. А. С. Мацка. – К. : МАУП, 2005. – 176 с.

11. Щербина В.І. Охоронна функція трудового права в умовах ринкових відносин (постановка та шляхи розв’язання проблем) // Трудове право України. – 2007. – №1. – С. 20-25.