*98988*

К.е.н. Васильєв С.В., Іванченко Н.М.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Організаційно-правові зміни у землекористуванні аграрних формувань

У результаті здійснених в аграрному секторі України докорінних соціально-економічних перетворень щодо форм власності, земельних і майнових відносин на селі була сформована багатоукладна система господарювання. Але процес реформування сільськогосподарського виробництва не зумовив підвищення його ефективності. Одним із регіонів інтенсивного землеробства в країні традиційно вважається Дніпропетровська область, земельний фонд якої на кінець 2010 року становив 3192,3 тис. га, із якого на сільськогосподарські угіддя припадає 78,8%, з яких рілля складає 84,6% [1, с.13]. Аналіз розподілу сільськогосподарських угідь серед землевласників і землекористувачів свідчить, що найбільше сільськогосподарських угідь та ріллі мають недержавні сільськогосподарські підприємства – відповідно 1385,2 і 1358,9 тис. га, тоді як у державних сільськогосподарських підприємств у користуванні знаходиться лише 76,0 тис. га сільськогосподарських угідь [1, с.31]. Це є яскравим проявом здійснення процесу роздержавлення аграрних виробників і розвитку ринкових відносин у сільському господарстві.

Дослідження виробничої діяльності суб'єктів аграрного підприємництва показує, що новостворені сільськогосподарські підприємства переважно займаються рослинництвом, оскільки на сучасному етапі це прибутковіша ніж тваринництво галузь, обсяги якого з року в рік зменшуються. На жаль, підприємства Дніпропетровщини нині після тривалої економічної кризи не забезпечені достатньо основними засобами й обіговими коштами для розвитку цієї надзвичайно важливої галузі сільськогосподарського виробництва. Але окремі з них вже інтенсивно відроджують тваринництво.

Ринкові перетворення в регіоні та проведена в результаті цього приватизація землі і реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств зумовили значне вивільнення працездатного сільського населення. За цих умов виникла проблема самозайнятості на селі, що частково розв'язується за рахунок створення особистих селянських господарств, які є основним джерелом доходів селян. Нині в цьому секторі господарювання налічується 193400 особистих селянських господарств, площа земельних ділянок яких складає 424,1 тис. га (13,3% усього земельного фонду Дніпропетровщини) [1, с.29]. Наведені дані вказують на поглиблення парцеляції аграрного виробництва, що є відмінною рисою його екстенсивного ведення.

Оцінка тенденцій розвитку аграрного виробництва досліджуваного регіону показує, що в цілому по всіх категоріях господарств Дніпропетровської області виробництво валової продукції в 2010 році порівняно з 1990 роком знизилося на 16,1%. При цьому потрібно відзначити, що в сільськогосподарських підприємствах воно становило 33,4%, тоді як в господарствах населення маємо зростання цього показника на 33,4%. Питома вага сільськогосподарських підприємств у загальному обсязі валової продукції за аналізований період зменшилась з 74,2 до 58,9%, а в господарствах населення вона навпаки збільшилася з 25,8 до 41,1% [1, с.20; 2, с.100-101]. Але зростання виробництва в дрібнотоварному секторі не компенсувало його зменшення у великотоварному. У сільськогосподарський підприємствах спостерігається стабільна тенденція до скорочення виробництва валової продукції з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь.

В той же час не доцільно ставити питання залежності економічної ефективності організаційно-правових форм господарювання в площині формування оптимальних за розмірами підприємств в залежності від агрокліматичної зони їх розташування. Одне підприємство може бути дуже успішним розміром 10 га, а інше – 10 тис. га, не залежно від агрокліматичної зони його розташування. Теж саме ми можемо спостерігати в інших країнах світу. Звичайно, якщо виходити з чисто теоретичних засад, то можна говорити про оптимальний розмір певного типу господарств. При цьому крупніші підприємства будуть вигравати за рахунок ефекту масштабу виробництва, що дозволить їм мати нижчу собівартість одиниці продукції порівняно з малими підприємствами. Однак управління аграрним підприємством вимагає ширшого підходу ніж зосередження на його технічній оптимізації, яка є тільки одним з багатьох чинників системи менеджменту.

Узагальнюючи викладене відзначимо, що основними організаційно-правовими формами господарювання в аграрному секторі Дніпропетровщини є сільськогосподарські підприємства, засновані на приватній формі власності (фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства й товариства з обмеженою відповідальністю). Розподіл сільськогосподарських угідь по землевласниках і землекористувачах свідчить, що найбільше їх зосереджено у недержавних аграрних виробників. Слід зазначити, що в процесі реформування та приватизації землі, в регіоні подальший розвиток одержали особисті селянські господарства і вони поки що за обсягами виробництва сільськогосподарської продукції перевищують великі аграрні формування. Але, виходячи з вітчизняного та світового досвіду, можна передбачити, що в недалекій перспективі великотоварні сільськогосподарські виробники, пройшовши не простий процес аграрних трансформацій, відіграватимуть провідну роль в аграрній галузі як у цілому в українській державі, так і Дніпропетровщини.

Література:

1. Статистичний збірник «Сільське господарство Дніпропетровської області у 2010 р.» / Головне управління статистики у Дніпропетровській області. – Дніпропетровськ, 2011. – 198 с.

2. Статистичний щорічник Дніпропетровської області за 2008 рік / Головне управління статистики у Дніпропетровській області. – Дніпропетровськ, 2009. – 519 с.