Педагогические науки.

Борисова О.О

к. пед. н., доцент ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Особливості та шляхи розвитку емоційної сфери старших дошкільників

Життя людини насичене різними явищами, предметами, і ніщо не залишає її байдужою. Всі емоції та почуття, які вона відчуває - види її суб'єктивного ставлення до дійсності, переживання нею того, що виявляється безпосередньо в полі її сприйняття.

Емоції і почуття - поняття синонімічні, але не рівнозначні. Емоції - це
реакція людини на вплив внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають
яскраво виражене суб'єктивне забарвлення.

Почуття - це своєрідно виражене пережите людиною ставлення до навколишньої дійсності; це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції – радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо [2].

Емоції відіграють важливу роль у житті дітей. Не кожен дорослий чоловік здатний розібратися у всій гамі своїх переживань. А для дитини це завдання стає ще більш важким. Діти не завжди розуміють свої навіть прості емоції, тим більше їм важко усвідомити ті різноманітні переживання, які виникають у міру розширення їх зв'язку з зовнішнім світом. Історія вивчення емоцій дошкільників у педагогіці та психології переживала періоди злету, великого інтересу і фундаментальних праць, пов'язаних з іменами І.А. Сікорського, Н.Я. Грота, М.М. Ланге, В.В. Зеньковського.

Останнім часом проблема емоцій і почуттів людини, як базис його духовного життя стали предметом серйозних теоретичних обговорень психологів і педагогів, таких як В. П. Зінченко, О. Б. Орлова, С. Д. Смирнова та ін. Говорячи про розвиток емоцій у дошкільному дитинстві, Г. А. Вартанян і Є.С. Петров у роботі «Емоції і поведінку» відзначають, що основні зміни в емоційній сфері у дітей на етапі дошкільного дитинства обумовлені встановленням ієрархії мотивів, появою нових інтересів і потреб.

Почуття дитини-дошкільника поступово втрачають імпульсивність, стають більш глибокими за смисловим змістом. Тим не менш, залишаються важко контрольованими емоції, пов'язані з органічними потребами, такими як голод, спрага і т. ін. Змінюється і роль емоцій у діяльності дошкільника. Якщо на попередніх етапах онтогенезу основним орієнтиром для нього була оцінка дорослого, то тепер він може відчувати радість, передбачаючи позитивний результат своєї діяльності і гарний настрій оточуючих. Поступово дитиною-дошкільням освоюються експресивні форми вираження емоцій – інтонація, міміка, пантоміміка. Оволодіння цими виразними засобами, крім того, допомагає йому глибше усвідомити переживання іншого.

Свій вплив на емоційний розвиток надає розвиток пізнавальної сфери особистості, зокрема, включення мови в емоційні процеси, що призводить до їх інтелектуалізації. Протягом дошкільного дитинства особливості емоцій виявляються внаслідок зміни загального характеру діяльності дитини та ускладнення його стосунків з навколишнім світом. Близько 4-5 років у дитини починає формуватися почуття обов'язку. Моральна свідомість, будучи підставою цього почуття, сприяє розумінню дитиною пред'явлених йому вимог, які він співвідносить зі своїми вчинками і вчинками оточуючих однолітків і дорослих. Найбільш яскраво почуття обов'язку демонструється дітьми 6-7 років. Інтенсивний розвиток допитливості сприяє розвитку подиву, радості відкриттів.

Ключовими моментами емоційного розвитку дитини дошкільного віку є:

– Освоєння соціальних форм вираження емоцій;

– Формування почуття обов'язку, отримують подальший розвиток

естетичних, інтелектуальних та моральних почуттів;

– Завдяки мовному розвитку емоції стають усвідомленими;

– Емоції є показником загального стану дитини, її психічного і фізичного самопочуття.

Внаслідок цього розглянемо формування позитивної емоційної сфери дітей шостого року життя.

Дитина шостого року істота емоційна: почуття панують над усіма його сторонами життя, надаючи їм особливого забарвлення. Вона сповнена експресії – її почуття швидко і яскраво спалахують. Дитина, звичайно, вже вміє бути стриманою і може приховати страх, агресію і сльози. Але це відбувається в тому випадку, коли це дуже і дуже потрібно. Найбільш сильне і важливе джерело переживань дитини _– її взаємини з іншими людьми – дорослими і дітьми. Потреба в позитивних емоціях з боку інших людей визначає поведінку дитини. Вона породжує складні багатопланові почуття: любов, ревнощі, співчуття, заздрість та ін. Коли близькі дорослі люблять дитину, добре ставляться до неї, визнають її права, постійно уважні до неї, вона відчуває емоційне благополуччя – почуття впевненості, захищеності.

У цих умовах розвивається життєрадісною, активною фізично і психічно дитиною. Емоційне благополуччя сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню в неп" позитивних якостей, доброзичливого ставлення до інших людей. Саме в умовах взаємної любові в сім`ї дитина починає вчитися любові сама. Почуття любові, ніжності до близьких людей, перш за все до батьків, братів, сестер, дідусів і бабусь, формує дитину як психологічно здорову особистість. Якщо оцінювати особливості почуттів дитини шостого року життя, то треба сказати, що в цьому віці вона не – захищена від усього різноманіття переживань, які у неї безпосередньо виникають у повсякденному спілкуванні з дорослими і однолітками її день насичений емоціями. В одному дні вміщуються переживання піднесеної співрадості, ганебної заздрості, страху, відчаю, тонкого розуміння іншого і повного відчуження. Дитина шостого року життя –бранець емоцій. З кожного приводу, який підкидає життя – переживання саме тому емоції формують особистість дитини. Вони стомлюють її до повної знемоги.

Статут вона перестає розуміти, перестає виконувати правила, перестає бути тим гарним хлопчиком (або дівчинкою), тим хорошим малюком, яким може бути. Вона потребує відпочинку від своїх власних почуттів. При всій рухливості емоцій і почуттів дитини шостого року життя характеризує збільшення «розумності». Це пов'язано з розумовим розвитком дитини. Вона вже може регулювати свою поведінку. У той же самий час здатність до рефлексії може призвести не до розвитку душевних якостей, а до демонстрації їх для отримання від цього своєрідних дивідендів – захоплення і похвали оточуючих.

Таким чином, підводячи підсумок вищесказаного можна зробити висновок про те, що п'ять-сім років – це вік, коли дитина починає усвідомлювати себе серед інших людей, коли вона відбирає позицію, з якої буде виходити при виборі поведінки. Цю позицію можуть будувати добрі почуття, розуміння необхідності вести себе так, а не інакше, пов'язані з цим совість і почуття обов'язку. Але позицію можуть будувати і егоїзм, користь, розрахунок. Дитина шостого року життя не така наївна, недосвідчена, як це здається. Так, у неї малий досвід, її почуття випереджають розум. Але при цьому вона вже зайняла певну позицію по відношенню до дорослих, до розуміння того, як треба жити і чому слідувати. Внутрішнє ставлення дитини до людей, до життя - це, перш за все, результат впливу дорослих, які її виховують.

За словами Л.С. Виготського, емоційний розвиток дітей – один з найважливіших напрямків професійної діяльності педагога. Емоції є «центральною ланкою» психічного життя людини, і перш за все дитини. Власне емоційний розвиток – це ряд взаємопов'язаних напрямків, кожне з яких має свої певні способи впливу на емоційну сферу та відповідно механізми включення емоцій. Власне емоційний розвиток включає:

– розвиток емоційного реагування;

– розвиток емоційної експресії;

– розвиток емпатії (розуміння відносин, почуттів, психічних

станів іншої особи в формі співпереживання);

– формування уявлень про різноманіття людських емоцій;

– формування словника емоційної лексики [2].

У роботах відомих педагогів-музикантів Е.Б. Абдулліна, Д.Б. Кабалевського, О.П. Радинової, В.Г. Ражникова, О.П. Рудницької та інших, в якості незамінного засобу розглядається музика, підкреслюється особлива значущість емоційно-образної сутності музики, її роль у становленні емоційної сфери особистості.

Музика розширює «емоційне поле» людини, формує її емоційно-естетичний досвід, виховує емоційну культуру, отже, емоційна сфера «... формується в музичній атмосфері» [2].

Музика має властивість викликати активні дії дитини вже в перші місяці життя. Вона виділяє музику з усіх звуків і зосереджує на ній свою увагу, здатна жваво реагувати на звуки веселої музики мимовільними рухами, вигуками. Поступово рухові реакції дитини стають більш довільними, узгодженими з музикою, ритмічно організованими [3]. Факт впливу музики на дитину фізіологічно – заспокійливо або збуджує (в залежності від її змісту) був доведений найбільшим фізіологом В.М. Бехтєревим. На підставі дослідів він зробив висновок, що дитина реагує на звуки музики задовго до розвитку мовлення (буквально з перших днів життя).

Отже, якщо музика робить такий вплив на дитину вже у перший рік його життя, то необхідно використовувати її як засіб педагогічного впливу. До того ж музика надає багаті можливості спілкування дорослого і дитини, створює основу для емоційного контакту між ними. Дошкільники мають невеликий досвід уявлень про почуття й емоції людини у реальному житті. У контексті гуманістичної педагогіки музичне виховання, безпосередньо звернене до емоційної сфери дитини, є ідеальним середовищем для збагачення і гармонізації його емоційної сфери. Це обумовлено тим, що музика є мистецтвом вираження почуттів, емоцій, настроїв, думок і ідей. У зв'язку з цим змістом музики, перш за все, є емоційний бік психічних переживань людини, і лише через ці переживання відбувається відображення образів навколишньої дійсності. Музика поглиблює ці образи і яскраво розкриває їх зміст [5, 6].

Психолог Б.М. Теплов каже з цього приводу: «Музика, перш за все шлях до пізнання величезного і змістовного світу людських почуттів. Позбавлена свого емоційного змісту музика перестає бути мистецтвом» [5]. Впливаючи на почуття і мислення людини, музика викликає в її уяві образи реального життя, сприяє переживання і осмислення їх. За допомогою своєї емоційної мови музика впливає на почуття, впливає на світогляд людини, спрямовує і змінює його. Музична діяльність, в силу її емоційності, приваблива для дитини. Для успішного здійснення музичної діяльності, крім загальних здібностей, діти повинні володіти комплексом музичних здібностей, які об'єднуються в поняття музикальність. Основою музичності є емоційна чуйність на музику. Емоційна чуйність – одна з найважливіших музичних здібностей. «Тільки емоції відкривають у мистецтві дійсний доступ до ідеї та образу», – зазначав Л.С. Виготський [2]. Емоційна чуйність може бути розвинена у всіх видах музичної діяльності – сприйнятті, виконавстві, творчості, так як необхідна для відчуття і осмислення музичного змісту, а, отже, і його вираження (у виконавській та творчої діяльності).

Класик вітчизняної психології Б.М. Теплов стверджував, що ядро музикальності утворюють три музичні здібності: ладове почуття, музично-слухові уявлення та почуття ритму. Емоційна чуйність на музику проявляється в більшій мірі у двох здібностях: ладовому почутті (емоційний компонент слуху) та почутті ритму (емоційна здатність). Тому емоційна чуйність на музику, перш за все, розвивається у сприйнятті музики (попередньому і супутньому усім видам музичної діяльності), а також у музично-ритмічних рухах. Емоційна чуйність на музику може розвиватися і в інших видах виконавської та творчої діяльності дітей (співі, грі на музичних інструментах) за умови провідної ролі виразності в дитячому виконанні, творчих імпровізаціях.

Б.М. Теплов, досліджуючи художні здібності, встановив, що в основі сприйняття всіх мистецтв лежить естетичне переживання змісту твору. Щоб зрозуміти музичний твір, важливо його емоційно пережити і вже на цій підставі поміркувати над ним. У сприйнятті музики головна роль належить емоціям як специфічній реакції слухача, викликає або духовне задоволення, або незадоволення, тому при слуханні музики у дитини виникають певної сили позитивні або негативні емоції, що відображають її конкретний стан. У теорії естетики воно називається естетичним переживанням. Більш складні музичні твори можуть пробудити кілька різних емоцій. Однак завжди одна з них буває яскравішою, викликає відповідне естетичне переживання: радість, сум і т.д.

Переживання творів індивідуально для кожної людини і має різні емоційні відтінки. Один і той самий музичний твір часто діє на людей по-різному. Багато в чому це залежить від підготовленості людини до сприйняття музики, від рівня розвитку його слухового досвіду, естетичного смаку, загальної культури. Емоційна чуйність на музику у дітей дошкільного віку формується і розвивається в процесі слухання різних за емоційно-образним змістом творів. Основним критерієм доступності музичних творів, що відбираються для слухання дітьми дошкільного віку, (крім невеликої протяжності звучання, привабливості знайомих дітям сюжетів) є, на думку О.П. Радинової, відповідність емоційного змісту музики емоційного досвіду дошкільнят, їх здатності співпереживати певним почуттям, які складають основу музичного образу.

Враховуючи живу реакцію малолітніх дітей на різні за характером музичні твори (плач і роздратування або радісна емоція і заспокоєння), В.М. Бехтєрєв вказував на доцільність використання в роботі з дітьми раннього віку творів, які викликають у дітей позитивні емоції [1]. У молодшому віці застосовуються твори веселого, жартівливого і світлого, спокійного, ніжного характеру. До старшого дошкільного віку естетичні переживання дошкільнят поглиблюються, ускладнюються, збагачуються. Діти старшого дошкільного віку можуть розрізняти не тільки загальну емоційне забарвлення музики, але і виразність інтонації.

Музика – інтонаційне мистецтво. Через інтонацію вона висловлює величезне багатство емоційно-смислового змісту, центром якого є людина та її навколишній світ. Великий теоретик музикознавства Б.В. Асафьев, підкреслюючи зв'язок музики і мови, музичних і мовних інтонацій, вказував, що в музиці, як і в мові, завжди міститься певний тонус звучання, який він називав «промовою почуття», «станом тонової напруги». Тому, розвиваючи у дітей здатність розрізняти емоційне забарвлення, виразність музичних інтонацій, корисно порівнювати їх з мовними: питальними, стверджувальними, грізними і т.д.

Щоб визначити «палітру» емоцій, які може випробувати дитина, слухаючи музику, скористаємося класифікацією типів емоцій, запропонованої В.М. Холоповою, яка виділяє: емоції як фактор саморегуляції особистості; емоції як почуття життя; емоції захоплення майстерністю мистецтва; зображувані в музиці емоції, природні емоції музики.

По-перше, процес слухання музики несе величезний позитивний емоційний заряд, у зв'язку з чим музичний репертуар може бути представлений мажорними творами як класичної, так і хорошою естрадною та дитячою музикою.

По-друге, процес слухання музики дозволяє дитині «проживати» власне емоційні переживання. У тому випадку, якщо зміст музичного твору близько актуального емоційного досвіду дитини, а педагог допомагає їй встановити такий зв'язок, це суттєво збагачує емоційний розвиток дошкільника. Відзначимо, що в даному випадку найважливішу роль грає професійна компетентність педагога і психолога дитячого саду. Тільки знання і розуміння дитини дозволяють скласти індивідуальний репертуарний список музичних творів. Часто, вибираючи з фонотеки музичний твір, дитина може «повідомити» педагогу або одноліткам про свій емоційний стан. Якщо настрій у нього не веселий, він вважає за краще музику неголосну, плавну, а коли йому хочеться повеселитися, просить «включити» танець або марш.

По-третє, в процесі слухання музики виникають емоції захоплення майстерністю виконавця. Безперечно, діти повинні слухати музику тільки в хорошому виконанні. Від хорошого, а тим більше віртуозного виконання дитина відчуває сильні емоції, які часто стають причиною виникнення інтересу до музики, бажання займатися музичною діяльністю.

По-четверте, в процесі слухання музики дитина сприймає виражені в музиці емоції. Художній образ музичного твору наділений певним емоційним станом. Якщо педагог хоче представити дітям за допомогою музики той чи інший образ, то краще це зробити на прикладі програмних творів. Світова музична класика має цілий пласт так званої «дитячої музики» - творів, призначених для слухання і виконання дітьми, наприклад, цикл дитячих п'єс П. Чайковського, С. Прокоф'єва, Р. Шумана, В. Косенка та ін.

Емоційний стан відображають і непрограмні п'єси. Широта використання даних музичних творів залежить від музичної культури та смаку самого педагога. Так, наприклад, музиці композиторів-романтиків (Шуберта, Шопена, Ліста, Мендельсона) властива передача нюансів емоційного стану, музика Дворжака або Брамса «малює» яскраві людські переживання.

По-п'яте, в процесі слухання музики дитина сприймає природні емоції музики, тобто засоби художньої виразності. Сама природа музичного мистецтва є джерелом емоцій. І в першу чергу це стосується моторно-ритмічної сфери музики, яка більш помітно впливає на людські емоції. Чим стійкіше зв'язок дитини і музики, тим успішніше його емоційний розвиток. Активна природа дитини знаходить вираження в рухових реакціях на музичний твір, що звучить. Придумуючи рухи під музику, малюк конкретизує музичний образ, роблячи його зрозумілим в першу чергу самому собі. Рух стає для дитини засобом сприйняття музики, розуміння її характеру. Тому рухи успішно використовуються для усвідомлення дітьми характеру мелодії, якості звуковедення (плавного, чіткого, уривчастого), засобів музичної виразності (акцентів, динаміки, злетів і падінь мелодії, темпу, ритмічного малюнка і т.д.). Ці властивості можна моделювати (моторно-рухове уподібнення характеру звучання музики) за допомогою рухів рук (що є вже властивим дітям молодшого віку), танцювальних та імітаційних рухів.

Педагог пояснює дітям, що, вибираючи рухи, перш за все, необхідно прислухатися до характеру музики. Для цього він повинен своїм виконанням ясно підкреслити зміну характеру музики, що передає різні образи, знайти виразні інтонації, виконавські фарби, що роблять образ доступним сприйняттю. Лише в цьому випадку можна говорити про зв'язок рухів з характером музики і про їх виразніть. Метод уподібнення характеру звучання музики, про яку згадувалося вище, передбачає активізацію різноманітних творчих дій, спрямованих на усвідомлення емоційно-образного змісту музики. Уподібнення музиці сприяє своєрідному підлаштуванню до звучання, знаходження «емоційного унісону» і є способом виявлення та вираження сенсу музичної мови, засобів музичної виразності. Для застосування даного методу необхідна творча розпізнавальна установка на сприйняття і вираз емоцій - характеру звучання і розвитку музичного образу.

У роботі з дітьми у процесі сприйняття музики можуть бути використані наступні види уподібнення музиці: моторно-руховий, тактильний, словесний, вокальний, мімічний, темброво-інструментальний, інтонаційний, колірний. їх необхідно варіювати і поєднувати один з одним. Щоб емоційно переживати музику, необхідно вміти диференційовано сприймати її звукову тканину. Це вміння розвивається шляхом проведення з дітьми найпростішого аналізу музичних творів, в яких їх увага звертається на вартість музичної виразності, характер мелодії, Характеристика емоційно-образного змісту музики є найбільш вразливим місцем у роботі з дошкільнятами. їхні висловлювання про характер музичного твору, почуття, настрої, не відрізняються різноманітністю. Часто зустрічається в практиці поділ музики тільки на веселу і сумну, що досить примітивно і збіднює сприйняття музики. З огляду на це, педагогу необхідно вести систематичну роботу зі збагачення словника дітей словами, що характеризують емоційно-образний зміст музики.

Емоційна чуйність тісно пов'язана з попереднім слухацьким досвідом. Уміння сприймати твори музичного мистецтва, переживати його образно-емоційний зміст не може виникнути саме собою. Цьому потрібно вчитися. Сприйняття музичного твору починається з почуття (оскільки сам образ є конкретно-чуттєвим), яке викликає емоційну чуйність. У цій чуйності дитини поєднується осмислення нескладного, зрозумілого йому змісту, і радість - прояв емоції при сприйнятті цього змісту.

Отже, вплив музики на найглибші пласти емоцій, на душу незрівнянно складніше і сильніше, ніж інших видів мистецтв. Особливо велике значення музики для дитячого періоду розвитку людини, коли емоції є генетичними формами регуляції поведінки. Музика здатна чарівним чином допомогти у розвитку, розбудити почуття, забезпечити інтелектуальне зростання. Емоції

х видах музичної діяльності дитини, але на першому місці стоїть слухання різних за характером музичних творів. Саме в процесі слухання музики дитина усвідомлює власний емоційний стан, поглиблює емоційне сприйняття, сприймає засоби музичної виразності. При слуханні музики роль емоційного компонента особлива велика.

Література

1. Борисова О.О. Психологічний, терапевтичний та фізіологічний вплив музики на людину: Навчально-методичний посібник. – П.-Хм.: КСВ, 2010, - 84 с.

2. Виготський Л.С. Психологія мистецтва. – М., 1986. – 256 с.

3. Костюк О.Г. Сприймання музики і художня культура слухача. – К.: Лірична Україна, 1995. – 102 с.

4. Рудницька О.П. Музика і культура особистості: Проблеми сучасної педагогічної освіти: навчальний посібник. – К.: ІЗИН, 2003. – 280 с.

5. Теплов Б.М. Психологія музичних здібностей. – М.: Наука, 2003. – 379 с.