Экономические науки/ 5.Управление трудовыми ресурсами

Репетацька В.В., Грищук Ю.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Проблеми зовнішньої трудової міграції населення та перспективи їх вирішення

Трудова міграція є одним з невід'ємних чинників людської діяльності: завдяки цьому феномену по всьому світу виникли не лише численні етнічні діаспори, а й цілі держави: трудовій міграції завдячують своїм існуванням Сполучені Штати Америки, Канада, десятки інших "переселенських" держав.

Найактуальнішим питанням залишається легітимізація трудових міграцій та максимальна взаємовигода країн-реципієнтів та країн-донорів від трудових міграційних процесів [1, с.37-40].

Вагомий внесок у процес дослідження теорії і практики міжнародної трудової міграції, удосконалення організаційних, економічних та правових важелів її регулювання зробили провідні вітчизняні вчені: О.Власюк, В.Геєць, С.Злупко, А.Кравченко, Е.Лібанова, О.Малиновська, Н.Марченко, А.Мокій, С.Писаренко, О.Позняк, А.Румянцева, Є.Савельєв, Л.Симів, А.Філіпенко. Серед зарубіжних слід виділити праці таких вчених, як І. Абел Дж.Борхас, А. Рой, К. Макконел, Я. Мінсер та інші.

Міграція як явище виникло і розвивалось одночасно із самим людством. За різними оцінками сьогодні у світі налічується від 150–175 млн. осіб (понад 3% населення світу), які проживають за межами країн свого походження. Немає жодної держави у світі, яка б на різних етапах свого розвитку тією чи іншою мірою не була задіяна у світових міграційних процесах: або в ролі країни-донора – постачальника трудових ресурсів, або у ролі країни-реципієнта.

Світовий досвід показує, що переважна більшість трудових мігрантів – це ті особи, які мають мінімальний капітал, достатній для того, щоб здійснити подорож за кордон, оформити відповідні візові та подорожні документи, сплатити за послуги посередників тощо. Це справедливо і стосовно України. Незважаючи на наявність навіть мінімальних фінансових ресурсів, більшість людей, які виїжджають з України з метою працевлаштування за кордоном, – це люди, які не мають стабільного прибутку, що міг би забезпечити гідний рівень прожиткового мінімуму для них самих та їхніх родин на Батьківщині [3, с.123-124].

Найактуальнішою проблемою сучасних міграцій є їх нелегальний характер, який обумовлює незахищеність працюючих мігрантів і призводить до порушення трудових прав. Україна належить до країн із змішаними потоками нелегальних мігрантів: вона виступає як країною виїзду, так і країною прийняття нелегальних мігрантів. В кількісному вираженні оцінка нелегальних мігрантів в Україні є майже неможливою, дані чисельності варіюються від 30 тис. до 1 млн. осіб, але найбільш реальними є оцінки у межах 120-150 тис. осіб. Загальна чисельність трудових мігрантів, що тимчасово працюють в Україні за 2006-2008 рр. свідчать про тенденцію збільшення їх загальної чисельності. Так, у 2006 році зафіксовано 7383 осіб, що перебували з ціллю заробітку в Україні, у 2007 році їх чисельність виросла майже в два рази і склала 12003 осіб. В 2008 році збільшення їх чисельності відбулось на 436 осіб і склало 12439 трудових іммігрантів [4].

За таких умов варто визначити такі основні завдання державної політики у галузі виїзної трудової міграції:

- усунення або мінімізація обставин, що призводять до дискримінаційного, безправного, становища громадян України на ринках праці закордонних країн;

- пом'якшення соціальних наслідків вилучення значної кількості робочої сили із деяких регіонів України;

- боротьба з міжнародною злочинністю;

- створення дійової альтернативи тим обставинам, що спонукають працездатних українців виїжджати до країн, де їх становище на ринках праці є дискримінаційним;

- здійснення в Україні загальнонаціонального соціологічного дослідження, скерованого на встановлення кількості постійно відсутніх громадян і відокремлення цього числа від кількості тих, хто виїздить з короткостроковими візитами, займається бізнесом, пов`язаним із частими перетинами кордону;

- сприяння проведенню в країнах зосередження української міграції моніторингових досліджень з метою отримання статистичних даних та інформації про динаміку трудової міграції у відповідній країни [3, с.234-235].

Отже, ситуація з міграцією, що склалася в Україні, є критичною. За кордон від’їжджає найактивніше та освічене населення працездатного та відтворювального віку, тому забезпеченість України трудовими ресурсами зменшується. Для запобігання депопуляції нації необхідне негайне втручання уряду та проведення ним грамотних законодавчих, організаційних і господарських заходів. У сфері соціально-демографічної політики – заходів, спрямованих на створення нових робочих місць з гідною заробітною платою і відповідною соціальною захищеністю. Ці заходи повинні сприяти зменшенню числа населення, що емігрує, і повернути, в першу чергу, українських молодих спеціалістів та досвідчених фахівців різних сфер діяльності, які набули досвіду за кордоном.

Література:

1. Малиновська О.А. Україна, Європа, міграція: міграції населення України в умовах розширення ЄС. – К.: Бланк-Прес, 2008. – 171 с.

2. Закон України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України // Зб. нормативних актів України з питань паспортної, реєстраційної та міграційної роботи. – К., 1995.

3. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри (Поняттєвий апарат, концептуальні підходи, теорія та практика): Енциклопедія / За ред. Ю.І. Римаренка. – К.: Довіра, 2007. – 912 с.

4. www.ukrstat.gov.ua // Державний комітет статистики України