УДК 332.146.3

Бутов А.М.

Львівська комерційна академія

ФАКТОРИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ В РЕГІОНІ

До факторів, які впливають на ефективність інноваційної діяльності в регіоні слід віднести: нормативно-правове поле здійснення інноваційної діяльності; рівень розвитку та використання інноваційного потенціалу; модель організації інноваційної діяльності.

Нормативно-правове поле інноваційної діяльності – система законодавчих і підзаконних актів, які регулюють різноманітні суспільні відносини в процесі життєвого циклу інновації. На сьогоднішній день в українському інноваційному правовому полі існує значна кількість недоліків та протиріч, які потребують законодавчого врегулювання. Зокрема:

- законодавчо не врегульовані фундаментальні проблеми: відсутній механізму торгівлі інтелектуальною власністю, зокрема створеної в державному секторі економіки; не прийнято Закон України “Про інноваційну статистику”; не розроблено механізм державного або приватного страхування інноваційних ризиків; не розроблено ефективних механізмів залучення фінансових ресурсів в інноваційну сферу;

- декларативність, суперечливість та тимчасовий характер значної кількості нормативних та підзаконних актів в інноваційній сфері, що призводить до встановлення щораз нових та інколи незрозумілих, особливо для іноземних партнерів, правил гри в інноваційному бізнесі;

- невиконання законодавчо встановлених норм та правил суб’єктами інноваційної діяльності.

Наступним фактором, який впливає на ефективність інноваційної діяльності в регіоні є наявний інноваційний потенціал та ефективність його використання. Інноваційний потенціал регіону – це здатність регіону як окремої економічної одиниці в існуючих соціально-економічних та політичних умовах, використовуючи власний науково-технічний потенціал створювати новації, отримувати новації або проміжні результати ззовні та, враховуючи наявну інноваційну інфраструктуру регіону і сформовану інноваційну культуру, доводити їх до кінцевого споживача. Ефективність функціонування інноваційного потенціалу значною мірою залежить від збалансованого розвитку його складових елементів. В умовах фінансової нестабільності та економічної кризи найбільш проблемним структурним елементом інноваційного потенціалу регіону є фінансово-кредитна система. На наш погляд, фінансово-кредитна система регіону повинна включати:

- сукупність джерел надходження грошових засобів в інноваційну сферу;

- механізм акумулювання грошових надходжень;

- механізм оцінки ефективності інвестицій в інновації;

- механізм контролю за використанням інвестиційних ресурсів.

Як показують реалії та свідчать статистичні дані, основним джерелом фінансування інноваційної діяльності в Україні є власні кошти суб’єктів господарювання. Такий стан речей не дає можливості органам місцевого самоврядування реалізовувати ефективну інноваційну політику в регіоні. Тому важливим завданням є диверсифікація джерел фінансування інноваційної діяльності в регіоні та пошук нових форм залучення фінансових ресурсів в інноваційний сектор. До таких форм, які набувають дедалі більшого розвитку в Україні, зокрема в містах-мільйонниках, слід віднести емісійне, зокрема облігаційне фінансування. Поряд з цим, як свідчить зарубіжний досвід, основним джерелом фінансування інноваційної діяльності є венчурний капітал. Проте, на сьогодні в Україні ще не сформовано належних умов для розвитку та функціонування венчурного підприємництва. Основними чинниками, які обмежують розвиток венчурного бізнесу в нашій країні є:

- економічна нестабільність у країні, дефіцит фінансових коштів, загроза галопуючої інфляції;

- відсутність чіткої політики сприяння розвитку венчурного бізнесу з боку держави, брак зацікавленості більшості господарських суб’єктів у реалізації принципово нових розробок;

- відсутність системи підготовки спеціалістів у галузі венчурного бізнесу;

- нерозвиненість інфраструктури венчурного бізнесу;

- відсутність нормативно-правового поля функціонування венчурного бізнесу.

Наступним фактором, який впливає на ефективність інноваційної діяльності в регіоні є модель організації інноваційної діяльності. У відповідності зі світовою практикою організації інноваційної діяльності інституційну основу національної інноваційної системи можуть складати два типи підсистем:

- науково-технологічні територіально розподілені кластери на базі національних і транснаціональних вертикально інтегрованих корпорацій у високотехнологічних галузях (машинобудування, виробництво електронних компонентів і систем, зв’язку і телекомунікацій, виробництво композиційних матеріалів нового покоління, біохімічна промисловість, фармацевтика, виробництво інформаційних технологій тощо) і воєнно-промисловий комплекс;

- регіональні інноваційні системи (РІС), що характеризуються високою степеню територіальною інтеграцією підприємств наукомісткого бізнесу у вигляді університетів, дослідницьких комплексів, технополісів, технопарків, територій інноваційного розвитку. При цьому інноваційні кластери можуть бути сформовані як в масштабах національної економіки, так і в рамках окремих регіонів, що підкреслює важливість та можливості інноваційного розвитку на регіональному рівні.