Економічні науки / 15.
Державне регулювання економіки
Новікова К.І., аспірант
Академія митної служби України
Світовий досвід митно-тарифного
регулювання та можливості його застосування в Україні
Доцільним для України в процесі
формування її митної політики та механізму використання інструментів
митно-тарифного регулювання є використання світового досвіду – а саме досвіду
тих країн, які мають подібний економічний стан. Розглянемо особливості
митно-тарифного регулювання в деяких країнах світу та спробуємо виділити ті
інструменти та прийоми, які можливо використати в Україні з метою покращення
ефективності її митної політики.
Митно-тарифне регулювання
експортно-імпортних операцій розвинутих країн світу в основному відповідає
рекомендаціям міжнародних організацій. У країнах з ринковою економікою з метою
заохочення припливу капіталу до країни митом оподатковується лише імпорт, а
експортне мито не застосовується а у США навіть заборонено законодавчо.
Взагалі, більшість високорозвинених країн та країн з перехідною економікою
застосовували на різних етапах свого розвитку схожу зовнішньоекономічну
політику, що полягала у стимулюванні експорту готової продукції, обмеженні
вивозу сировини та заохочення імпорту комплектуючих, матеріалів для розвитку
власної промисловості.
Так, митно-тарифне регулювання як
засіб стимулювання експорту успішно використовується у багатьох країнах світу,
зокрема, в Індонезії, якщо експортер представляє план експорту, де вказані
імпортні матеріали, а також додає банківську гарантію, то імпортер даних
матеріалів звільняється від сплати мита шляхом отримання ліцензії на імпорт
ресурсів, а суму мита сплатить
експортер у тому випадку, якщо не вивезе 85% продукції у вказаний час [1, с. 602].
У Китаї також діє система сприяння експорту, що полягає у наданні численних
пільг та сприянні при здійсненні експортних операцій, в той час, я к пільги
імпортерам заборонені та введено додаткові тарифи за прискорення митного
оформлення.
Тобто митний тариф застосовується
як інструмент стимулювання виробництва та експорту продукції з високою часткою
доданої вартості, що практикується на основі використання принципу тарифної
ескалації, що полягає у тому, що ставки мита підвищуються відповідно до
зростання ступеня обробки товарів, причому ця різниця може сягати навіть 10
разів. Зокрема, рівень митного обкладання імпортної готової продукції в Японії
більший за рівень ставок мита на сировину в 10,8 разу, в ЄС – в 7,7 разу, США –
в 7,1 разу. В країнах з перехідною економікою тарифна ескалація дещо менша: зі
збільшенням ступеня обробки товару рівень тарифного захисту зростає в Польщі в
2,8 разу, Чехії – в 4,5 разу. Приблизно на тому ж рівні знаходиться й тарифна
ескалація в Україні: у нас готова імпортована продукція обкладається митом,
більшим у 3,2 разу, ніж для сировини. У країнах з менш розвиненою економікою
тарифна ескалація тим менша, чим нижчий рівень розвитку країни: у Туреччині
тарифи на готову продукцію більші, ніж на сировину, у 3,5 рази, Тунісі –
приблизно в 1,5 рази [2]. З вищевикладеного можна
зробити висновок, що, безумовно, тарифна ескалація є дієвим методом захисту
національного товаровиробника, проте застосування її у розвинених країнах
спричиняє консервуванню технологічної відсталості країн, що знаходяться на
шляху до ринкової економіки, адже унеможливлює доступ їх готової продукції на
ринки таких країн.
Цікавим є той факт, що багато
країн світу поряд зі стимулювання експорту та сприянням розвитку вітчизняного
виробництва не створюють перешкод і для імпортних товарів. Тут можна навести
приклад Японії, де дії система податкових пільг для імпортерів, наприклад,
податковий кредит у розмірі 5 % від обсягу імпорту або взагалі звільнення від
оподаткування великого переліку імпортних товарів, що складає у кінцевому
підсумку до 25% загального обсягу імпорту.
Що стосується необхідності
уніфікації тарифних ставок, про яку вже йшлося вище, то деякі країни зробили
значні кроки у цьому напрямку, так, можна навести приклад Чилі, де ставка
тарифу дорівнює 15%, та Болівії, де діють всього дві ставки – 10% і 17%. У
Росії здійснюється поступова реформа щодо зменшення кількості адвалерних
ставок, що застосовуються до імпортних товарів. При цьому подібні реформи
звичайно супроводжуються також зниженням середнього рівня протекціонізму, що
досягається двома методами – методом «коцертіна», коли на кожному етапі реформи
вищі ставки зменшуються до наступного нижчого рівня (наприклад, у Коста-Ріці і
Гватемалі), або методом «радіального», пропорційного зниження, коли на кожному
етапі усі ставки зменшуються на визначену кількість відсотків (Мексика) [1, с. 609 – 612].
Митний тариф Польщі передбачає
чотири види митних ставок: основні (конвенційні), преференційні, автономні та
знижені. Знижені ставки застосовуються для країн, які підписали угоди про
вільну торгівлю з Польщею – це країни ЦЄЗВТа, члени ЄАВТ, держави Балтії. Саме
ці ставки переважно застосовуються при митному оформленні, оскільки 80%
товаропотоку йде з вищезазначених країн. На жаль, Україна на входить до цієї
групи країн. З тих пір, як Польща увійшла до ЄС, вона не може самостійно
встановлювати митні тарифи, крім того, значна частка від зібраних митних зборів
направляється до бюджету ЄС. Стрімка лібералізація митно-тарифної політики цієї
держави послабила фіскальну функцію митного тарифу та обмежила можливість
застосування протекціоністських заходів. В цілому можна зазначити, що, на
відміну від українського законодавства, норми митного законодавства Польщі та
порядок застосування інструментів митно-тарифного регулювання дуже наближені до
вимог та норм Європейського Союзу, незважаючи на те, що кількість
нормативно-правових актів, що потребувала гармонізації у країнах Центральної та
Східної Європи, складала до 1,5 тисячі.
В Угорщині, аналогічно до Польщі,
митно-тарифна політика здійснюється за нормами ЄС, а митне оформлення – на
основі Єдиного адміністративного документа, що застосовується у країнах ЄС [3, с. 59]. Митна
політика Угорщини, так само, як і інших нових країн – членів ЄС, що належали до
комуністичного табору (Словенії, Словаччини), характеризується перехідним
станом від політики захисту національної економіки від імпортної експансії до
лібералізації торговельної політики під тиском СОТ, намаганням уникнути різкого
зниження митних ставок та зберегти елементи державної підтримки сільського
господарства та інших вразливих галузей економіки.
Суттєва відмінність
митно-тарифного регулювання в Україні від провідних країн світу полягає у
надзвичайно розгалуженій товарній номенклатурі зовнішньоекономічної діяльності,
що станом на 2009 рік нараховує 11058 позицій, в той час, як, приміром, у США
ТНЗЕД складається з 10085 позицій, в
Японії – 8964, а в Китаї – 6509 позицій. Така ситуація створює
потенційну можливість для зловживань суб’єктів ЗЕД шляхом декларування товару
не за своїм кодом з метою сплати меншої суми платежів [4, с. 8 – 9].
На жаль, можливість гармонізації
митного законодавства України за вимогами ЄС суттєво гальмується через надання пріоритету фіскальній функції митних
органів, що надзвичайно ускладнює можливість тісної співпраці з країнами ЄС [5, с. 44]. У
промислово розвинутих країнах мито виконує перш за все регулюючу функцію, а не
фіскальну, і надходження від справляння ввізного мита складають не більше 0,3%
ВВП, на відміну від України, митна служба якої відіграє ваджливу роль в процесі
наповнення державного бюджету. Перетворення митних органів України у фіскальні
зменшує можливості реалізації інших їх функцій та створює перешкоди для
міжнародного співробітництва та ефективної боротьби з митними правопорушеннями.
Як наслідок, збільшуються масштаби ухилення від сплати податків, зменшується
конкурентоспроможність вітчизняного товаровиробника, не приділяється належної
уваги розвитку співробітництва на міжнародній арені тощо [6, с. 95].
Для реалізації намагань України
інтегруватися до Європейського Союзу та посилити співпрацю з провідними
світовими економічними організаціями, слід аналогічно до країн Центральної
Європи, які вже пройшли цей шлях, вносити зміни у національне законодавство та
використовувати лише ті інструменти митно-тарифного регулювання, які не лише не
суперечать принципам СОТ та ЄС, але і здатні захистити економічні інтереси
України. Тобто слід взяти на озброєння досвід саме країн ЦСЄ, які нещодавно
приєдналися до ЄС, а саме поступово зменшувати митні ставки відповідно до
домовленостей із СОТ, при цьому не відмовляючись від захисту вразливих галузей
економіки (АПК, машинобудування, харчова промисловість), а також продовжити
подальше впровадження системи аналізу ризиків та пост-аудиту для запобігання
митним правопорушенням. Щодо останнього, то тут корисним є використання досвіду
США та Японії та скорочення товарної номенклатури, що зменшить зловживання при
визначенні коду товару.
Література.
1.
Гребельник О.П.
Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. – К.:
Центр навчальної літератури, 2005. – 696 с.
3.
Бліхар М.М.
Реформування митно-тарифної політики України з використанням досвіду країн ЦСЄ
в контексті вступу до СОТ // Зовнішня торгівля: Право та економіка. - № 2 (37).
– 2008. –С 56 – 60.
4.
Буланий О.О.
Світовий досвід сучасного митно-тарифного регулювання та застосування його в
Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2006. - № 9 (63). – С. 7 – 13.
5.
Суворкін
В.А. Україна – СОТ – ЄС: перепони до інтеграції // Митна справа. – 2006. - № 2.
– С. 43 – 49.
6.
Любива Ю.В.
Місце та роль фіскальної функції серед інших функцій митних органів // Вісник
АМСУ. – 2009. – № 1 – С. 94 - 97.