Диміняца Юлія В’ячеславівна

Малицький Віктор Васильович

Буковинська державна фінансова академія

Інтеграційна стратегія України як фактор розвитку національного господарства

Розглядаються проблеми визначення Україною свого місця в світовому господарстві. Показано, що Україна має достатній економічний та ресурсний потенціал для досягнення економічного успіху при виході на світові ринки, але тенденція сировинної орієнтації промисловості, що зберігається, не дає змогу Україні зайняти гідне місце в міжнародному поділі праці нарівні з індустріально розвинутими країнами. Для цього необхідна зміна напрямів економічної політики на користь економічного зростання в цілому та пріоритетного розвитку певних галузей та напрямів економіки України, проголошеного, зокрема, в ряді програмних документів зокрема. Завдання економічного зростання можуть бути вирішені Україною шляхом реалізації інтеграційної стратегії випереджаючого розвитку.

The article describes the problems of Ukraine in determining its place in the world economy. It shows that Ukraine has sufficient economic and resource potential to achieve the economic success while entering world markets, but the current tendency of raw materials orientation of the industry doesn't allow Ukraine to take its place in the international division of labour alongside with the developed countries. For that it is necessary to change the direction of the economic policy in favour of the economic growth as a whole and the prior development of the important branches and directions of Ukraine's economy, as it is stated in the number of documents.

The tasks of economic development in Ukraine can be done by means of realisation of integration strategy of its outstripping development.

Постановка проблеми. Для України необхідність визначення свого місця в світовій економіці є важливим і досить складним завданням. У сучасних умовах входження України у світове господарство відбувається в умовах розвитку глобалізаційних процесів, в яких вона є об'єктом, а не суб'єктом [1; 42], що не дозволяє Україні швидко реалізувати заплановані послідовні етапи утвердження на світовому ринку. Тому Україні необхідно визначити таку стратегію інтеграції у світове співтовариство, яка б призвела до економічного зростання та допомогла зайняти місце серед високо розвинутих держав світу, що відповідає стратегії розвитку України в цілому.

Аналіз останніх публікацій. У сучасній українській та зарубіжній економічній літературі досить багато публікацій, присвячених проблемі місця України в міжнародному поділі праці та вибору напряму інтеграції у світове господарство. Серед вітчизняних фахівців необхідно визначити, насамперед, публікації Будкіна В., Гаврилишина А., Геєця В., Губського Б., Лук'яненка Д., Новицького В., Пахомова Ю., Сіденка С, Соколенка С, Філіпенка А., Шнипка О. та ін.

Водночас, чимало аспектів даної наукової проблеми залишаються недостатньо розкритими та обґрунтованими. До них слід віднести:

1) визначення тактичних дій входження України в економічний простір Європейського Союзу з подальшим вступом до цього інтеграційного утворення;

2) чітко визначити умови, що диктуються законами економіки і які необхідно виконати на цьому шляху.

Постановка завдання. Визначити перспективи економічного розвитку України на шляху досягнення нею поставлених стратегічних цілей розвитку.

Виклад основного матеріалу. Українська економіка, перебуваючи в складі економіки СРСР, була зорієнтована на участь у міжнародному поділі праці. Особливістю цього інтеграційного угруповання було планово-централізоване регулювання зовнішньоекономічних зв'язків. Це надало б змогу захищати національні економіки країн-учасниць від коливань світового ринку, але одночасно позбавляло можливості постійно об'єктивно оцінювати рівень ефективності національного виробництва. Це призвело, по суті, до відособлення економік країн у світовому господарстві.

Традиційно більше половини обсягу зовнішньоторговельного товарообігу СРСР концентрувалось на 5-6 середньо розвинутих східноєвропейських країнах, серед яких основне місце займала Німецька Демократична Республіка. На провідні індустріальні держави світу припадало лише 15-20%. За рішенням уряду СРСР, Україна могла самостійно торгувати лише з Австрією в межах так званої придунайської торгівлі і тільки від цієї торгівлі користуватись 100% валютними доходами.

Об'єктивними засадами для інтеграції України в міжнародну економіку є передусім економічний потенціал України, в якому забезпеченість продукцією власного виробництва становить 82%. Практично повністю покриваються потреби у вугіллі, продуктах коксохімії, м'ясо-молочної та комбікормової, хлібобулочної та плодово-овочевої продукції. За межі України вивозиться понад 16% суспільного продукту, в тому числі понад 40% чорних металів і металевих виробів, окремих видів енергетичного, підйомно-транспортного, нафтового, хімічного та ковальсько-пресового устаткування, тракторів, трансформаторів, тепловозів, екскаваторів, шин, цукру, сільськогосподарської техніки. Виробництво наукомісткої продукції машинобудування, металообробки, приладобудування, військово-промислового комплексу свідчить про досконалість виробничих потужностей та високу кваліфікацію кадрового потенціалу в країні [2; 13].

Велике значення має достатній ресурсний потенціал. Україна зберегла висококваліфіковані кадри, здатні до наукомісткої праці, володіє вагомими сировинними та земельними ресурсами, здатними повністю забезпечити населення продуктами харчування, а промисловість - сировиною і матеріалами (крім нафти і газу). Країна має чверть світових чорноземних ґрунтів; запаси кам'яного вугілля, яке має високу енергоємність та економічність; провідне місце у світі щодо запасів марганцевих руд, які залягають біля найбільших родовищ залізних руд та коксівного вугілля, що сприяє розвитку малозатратної чорної металургії. Для вогнетривких виробів, які є вкрай необхідними для чорної металургії, використовують вогнетривкі глини, кварцити, талько-магнезит, яких в Україні є великі запаси. У формівних матеріалах, для яких використовують кварцитові піски та бентонітові глини, Україна не відчуватиме дефіциту в найближчі роки. Є значні поклади титану, запаси якого майже невичерпні. Запаси графіту значно перевищують відомі в навколишньому близькому зарубіжжі. Великі та цінні родовища каоліну, що за своєю якістю є одним із кращих у світі [3; 22].

Географічна та демографічна структура України досить оптимальна, щоб бути основою для українського економічного успіху. Це насамперед багатообіцяючий внутрішній ринок, а також значний потенціал для залучення інвестицій та завоювання зовнішніх ринків.

Україна має сприятливий клімат, вигідне географічне розташування у Центральній Європі, кордони з багатьма державами, вихід до моря.

Крім позитивних засад ефективної інтеграції України у світову економіку є також деякі негативні риси господарства, що повинні стати об'єктом уваги держави в подальшому розвитку. Зокрема, зберігається тенденція сировинної орієнтації промисловості. Цей процес наочно простежується в динаміці двох провідних галузей промисловості - чорної металургії і машинобудування.

Незважаючи на досить вагому частку обробної промисловості (71%), в її складі переважають галузі і виробництва з низьким рівнем технологічної переробки.

Визначилися галузі і виробництва, які майже не пов'язані з внутрішнім ринком та не реагують на попит української економіки. Надзвичайно висока експортна орієнтація склалася в чорній металургії, де обсяг експорту дорівнює близько 80%, у хімічній і нафтохімічній промисловості (90%), деревообробній і целюлозно-паперовій (70%). А в таких галузях, як кольорова металургія і легка промисловість, за рахунок використання давальницької сировини, цей показник сягає, відповідно, 111,4 і 125,9% від обсягу виробництва.

Відмінності у рівнях економічного розвитку країн значною мірою пояснюються ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу. Провідні країни світу приділяють велику увагу прискореному розвитку наукових досліджень і розробок, стимулюванню наукової діяльності і впровадження її результатів у виробництво.

У попередніх працях автора було зроблено висновок про те, що в торгівлі України з розвинутими країнами необхідна зміна напрямів економічної політики на користь пріоритетного розвитку певних галузей та напрямів економіки України, проголошеного в ряді програмних документів.

Аналіз ефективності зовнішньоекономічних зв'язків України з Європейським Союзом свідчить, що Україна повинна стати на шлях економічного зростання. Тільки успіх в розвитку економіки може поєднати зовнішньоекономічні цілі і можливості їх досягнення [4; 32].

Завдання економічного зростання можуть бути вирішені Україною шляхом реалізації інтеграційної стратегії випереджаючого розвитку.

Ряд українських дослідників, зокрема Новицький В., Сіденко В.. Будкін В., Дергачов О., Толстов С, стверджують, що інституціональні відмінності, розрив у рівнях економічного розвитку України і Європи (Західної, Центральної та Східної) і тенденції його зростання в середньостроковій перспективі (найближчі 10-15 pp.) не залишають шансів Україні інтегруватися в ЄС.

Існує об'єктивна думка, що "значущі" сусіди України - ЄС, Російська Федерація, США (як глобальний гравець), їх економічні інтереси практично не залишають Україні не тільки можливості реалізувати власну інтеграційну стратегію, а й можливість будь-якого маневру [8; 25].

Використання законів розвитку складних систем дає можливість сформулювати умови розвитку України як самостійної національної держави і основні умови стратегії економічного зростання. В сучасних умовах макроекономічна стабілізація є обов'язковим, але недостатнім елементом стратегії реформ. Необхідна вчасна зміна економічної політики [9; 7]. Основна умова стратегії випереджаючого розвитку України - це формування національного економічного зростання. Для досягнення стану економічного зростання необхідно створення механізму формування і реалізації ефективної, оптимальної макроекономічної політики в довгостроковому періоді, що забезпечується наявністю у суспільному устрої ефективної політичної системи, що має механізм самоорганізації, а також механізмом самоорганізації суспільної системи.

Податкова політика України не тільки витісняє національний капітал за межі національної економіки, а й є головною причиною, що не дозволяє надходженню іноземного капітану. Тенденція зниження власних капіталовкладень - це показник відсутності приросту нових технологій. Тобто технологічний потенціал України старіє швидше, ніж оновлюється.

Праця, капітал і технології є трьома факторами теорії економічного зростання згідно Р.Солоу, зростання яких тісно пов'язано з рівнем прямих іноземних інвестицій в країні. В умовах, коли держава і приватний сектор економіки не можуть підтримувати рівень фінансування науки і оновлення технологій, це роблять прямі іноземні інвестиції. Саме прямі іноземні інвестиції дали високі темпи економічного зростання в нових індустріальних країнах. Прямі іноземні інвестиції забезпечують впровадження нових технологій, зайнятості населення, приріст ВВП, податкові надходження, оновлення і збільшення основних фондів підприємств, у той час як портфельні інвестиції забезпечують оборотний капітал виробничого сектора економіки. Рух прямих іноземних інвестицій прямо пов'язаний з діями ТНК, які в своїх стратегіях керуються оптимальним ефективним розміщенням ресурсів і оцінкою політичних ризиків країни реципієнта.

Україна повинна включитись у глобальний інвестиційний процес. Таким чином, макроекономічна складова стратегії, спрямованої на формування економічного зростання національної економіки, повинна бути спрямована на забезпечення тенденцій зростання факторів - праці, капіталу, технологічного рівня і містити:

- реформування податкової політики в частині визначення розмірів бази оподаткування і порядку перерахування податків. Податкова політика повинна стимулювати до праці та заощадження у населення, забезпечувати інвестиції та отримання прибутків у підприємств, формувати сприятливе середовище для іноземних інвестицій;

- реформування бюджетної політики в частині зниження питомої ваги витрат держави у ВВП, визначених на точних попередніх розрахунках;

- перенесення фінансування державних витрат, пов'язаних із конструюванням нових інститутів суспільного устрою в умовах зниження питомої ваги бюджету у ВВП, на зовнішні джерела;

- реформування інвестиційної політики в частині зниження адміністративних бар'єрів, доступу ТНК до національних фінансів, доступу резидентів України до міжнародних валютних ринків і забезпечення міжнародної безпеки інвестиційного капіталу;

- стимулювання створення мережі лізингових компаній та спеціалізованих лізингових фондів виробничих потужностей з метою розгортання інвестиційної діяльності в Україні, до пріоритетних напрямів використання лізингу в Україні можна віднести:

1) високотехнологічні наукоємні галузі: літако- і машинобудування, порошкова металургія, кераміка, електрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс;

2) видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, вугілля, сталь і прокат;

3) виробництво товарів народного споживання;

4) малий бізнес.

Забезпечення зростання іноземних інвестицій в більших розмірах, ніж у країнах СНД та ЦСЄ, є основним завданням національної стратегії економічного зростання в сфері макроекономіки.

Для успішної реалізації поетапної стратегії інтеграції України в світову економіку необхідно створення умов не тільки для середніх в світі темпів зростання економіки, а лише високих та надвисоких темпів економічного зростання з метою випереджаючого розвитку.

Важливо проаналізувати зовнішню складову інтеграційної стратегії України. Україна є самостійним геополітичним гравцем на євразійському театрі та його геостратегічним центром, де перетинаються стратегії всіх трьох основних геополітичних гравців: ЄС, СІЛА та Російської Федерації. Згідно з моделлю розвитку Європа - ЄЕС - ЄС, процес кінцевого формування економік ЄС буде продовжуватися до 2015-2020 pp., після чого прогнозується 15-20 pp. високих темпів зростання до 2035-2040 pp. Потім можна очікувати період формування зони вільної торгівлі з Україною і Росією. У відносинах з ЄС Україну очікує, в кращому випадку, договір про асоціацію з тривалим терміном виконання, але не створення зони вільної торгівлі і вільної економічної зони в найближчі 10-15 pp. [8; 38].

Отже, в найближчій і середньостроковій перспективі Україна буде розвиватися в складі СНД, точніше в політичному і економічному пострадянському просторі, і грати при цьому активну роль. Але активність дій України буде обумовлена станом стійкого економічного зростання, темпи якого повинні бути вищі темпів зростання Російської Федерації і всіх найближчих сусідів, включаючи країни Центральної та Східної Європи.

Закінчення в 2008 р. терміну дії Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС викликало необхідність укладання нової угоди, при укладанні якої необхідно не стільки отримати від ЄС визнання європейської перспективи України, скільки забезпечити створення таких механізмів співробітництва, які максимально відповідають потребам економічного розвитку країни. Зокрема, вступ України до СОТ відкрило доступ до єдиного ринку ЄС для українського експорту, переорієнтація фінансової підтримки від безкоштовних фантів до кредитного та інвестиційного фінансування та інтеграція технічного характеру зближення технічних стандартів та вимог, входження в транспортну, енергетичну мережі ЄС і т. ін.

Висновки. Аналізуючи вище зазначене, можна зробити такі висновки:

1. Україна як суверенна держава поки що справляє вкрай незначний вплив на інтеграційні процеси у світовій економіці та міжнародний поділ праці.

2. Для досягнення пріоритетних цілей Україні необхідно здійснити заходи щодо перетворення а індустріально розвинуту державу. Для цього економіка України має необхідний науково-технічний, матеріальний, сировинний потенціал.

3. Завдання економічного зростання можуть бути вирішені Україною шляхом реалізації інтеграційної стратегії випереджаючого розвитку.

4. Стратегію інтеграції України в ЄС слід розглядати не як найшвидше досягнення формального членства, а як гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС, поступове наближення до якісних стандартів ЄС, можливість промисловості і сільському господарстві України досягнути відповідного рівня конкурентоспроможності.

Література:

1. Будкін B.C. Вплив глобалізації на секторальну структуру зовнішньоекономічної діяльності України // Зовнішньоекономічна політика України в умовах глобалізації і регіоналізації світогосподарських зв'язків. 2009 р. - С.42-46.

2. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власюк В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навч. пос. / За ред. І.В. Багрової. - К.: ЦУЛ, 2009. - 384 с.

3. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. проф. Є.П. Качана. - К.: ВД "Юридична книга", 2005. - 552 с.

4. Шевченко Л.В. Розвиток двостороннього економічного співробітництва України з Німеччиною // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 205. Том І - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - С. 143-148.

5. Новицкий В. Геозкономические приоритеты Украйни: региональные тенденции // Зкономика Украины. - 2009. - №5. - С.25-34.

6. Дергачов А. Тезисы о международном положений Украины // Политическая мысль. -2009. – С.101-103.

7. Толстов С. Евроатлантические отношения: опыт адаптации Украины // Политическая мысль. - 2009. -№3. – С.74-77.

8. Чистилин Д.К. Самоорганизация мировой зкономики: Евразийский аспект. - М.: ЗАО "Издательство Зкономика", 2009. - 237 с.

9. Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, стереотипне. - К.: Либідь, 2009.-616 с.