Cекція: Економіка

Підсекція: Макроекономіка

Котляр Аліса Борисівна

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

СУТНІСТЬ ТА УМОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Стале зростання економіки будь-якої держави потребує сприятливих умов для розвитку бізнесу та активного втручання інноваційних чинників в економічне життя, що передбачає посилення конкурентних переваг порівняно з іншими країнами світу. Враховуючи те, що проблема конкурентоспроможності є ключовою і практично значимою як для країн – усталених економічних лідерів і для прогресуючих індустріальних держав, так і для країн, що не так давно долучилися до міжнародної ринкової конкуренції, питання конкурентоспроможності нашої держави є надзвичайно актуальним в умовах її інтеграції у світовий економічний простір.

У розвиток проблематики конкуренції та конкурентоспроможності значний внесок зробили такі вітчизняні і закордонні вчені: Я. Базилюк, В. Безугла,

М. Гельвановський, Т. Гончарук, Л. Лісогор, С. Смерічевська, С. Брю,
А. Курно, Ф. Еджуорт, К. Макконел, М. Портер, А. Сміт та ін. Усі вони використовували різні підходи до визначення умов конкурентного середовища та чинників конкурентоспроможності. Наприклад, Майкл Портер, один із провідних сучасних дослідників цієї проблематики, відзначив соціально-економічну сутність конкурентоспроможності національної економіки як забезпечення власним громадянам досить високого та зростаючого рівня життя. Здатність держави це зробити залежить від того, наскільки продуктивно використовуються національні ресурси – праця та капітал [3, с. 30].

За визначенням Національного інституту українсько-російських відносин конкурентоспроможність - це комплексна категорія, переваги якої остаточно реалізуються через торгівлю, однак при цьому базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва [7].

На нашу думку, доцільно розділяти тенденцію до конкурентоспроможності національної економіки в цілому і можливості отримати конкурентні переваги в окремих галузях та виробництвах. Адже у першому випадку йдеться про стратегічну лінію державної політики, що зумовить перебудову всієї системи механізмів підтримки прав національних виробників у глобальному економічному суперництві, у другому - про визначення пріоритетних галузей, виробників і видів продукції на рівні країни. Варто підкреслити, що держава тільки створює відповідні умови для виникнення і поліпшення чинників конкурентних переваг, а безпосередньо формуються ці переваги самими товаровиробниками.

Аналіз рівнів забезпеченості України основними факторами виробництва у порівнянні з шістьма економічно найрозвинутішими країнами світу (США, Японія, Німеччина, Франція, Англія, Канада) свідчить, що наша держава має досить високі рейтинги: у забезпеченості сільгоспугіддями - 3 місце, трудовими ресурсами - 4 місце, науковим потенціалом - 3 місце [7]. Але щодо реалізації цих можливостей вона, на жаль, займає останні місця. Зокрема, наприклад, у світовому рейтингу конкурентоспроможності, розрахованому Світовим економічним форумом, Україна посіла 82-ге місце зі 133 країн, опустившись за рік на 10 позицій. Таке погіршення індексу конкурентоспроможності України викликане зіткненням з серйозними проблемами, пов’язаними з різким падінням попиту на експортну продукцію, девальвацією гривні і руйнуванням фінансової системи. Організація Світового економічного форуму зазначає, що економіку України необхідно реформувати в таких напрямах, як інституційне середовище (країна займає 120-те місце), зміцнення фінансових ринків (106) і підвищення ефективності товарних ринків (109). У рейтингу країн за Індексом розвитку людського потенціалу, що поданий у Звіті з людського розвитку 2009 комісії Програми розвитку ООН, Україна знаходиться на 85-му місці зі 185 [8].

Я.Б. Базилюк, старший консультант Національного інституту стратегічних досліджень, розглядає конкурентоспроможність як економічну категорію, що характеризує стан суспільних відносин щодо формування і реалізації економічної політики для забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової кон'юнктури та зростаючого попиту населення на основі досягнення кращих, ніж у конкурентів, соціально-економічних параметрів [6, с. 199]. Дійсно, системоутворюючим чинником підвищення конкурентоспроможності української економіки є соціально-економічна політика та дії всіх гілок влади, адекватні умовам ринку та вимогам ефективної інтеграції у світову економічну систему.

У Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» зазначено, що досягти підвищення національної конкурентоспроможності можна за рахунок розвитку саме людського потенціалу у високоінтелектуальних сферах праці, а також розширення експортного потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій [1].

Таким чином, проблема утримання конкурентоспроможності національного середовища в останні роки поглиблення глобалізації вимагає постійно підтримувати високу ефективність суспільного виробництва. А оскільки в еволюціонуючому ринковому середовищі пріоритети національної конкурентоспроможності постійно видозмінюються, то й оцінка їх у теорії і практиці міжнародного порівняльного аналізу здійснюється з використанням ресурсного, факторного, рейтингового та інших підходів, які при комплексному використанні дають загалом об’єктивну характеристику [3, с. 30].

Якщо говорити про Україну, то її низькоконкурентні позиції у світових рейтингах, з одного боку, відображають нереалізованість національного потенціалу розвитку, а з другого – висвітлюють наявні мікро- та макроекономічні проблеми системного характеру. Процесами, що в наш час негативно впливають на рівень конкурентоспроможності в Україні, є: витіснення вітчизняних товарів з внутрішнього та зовнішнього ринків; відплив ресурсів, скорочення виробництва та робочих місць; розвиток та поширення «тіньової» економіки та корупції; низька якість та висока ціна національних товарів; нераціональна експортно-імпортна структура, внутрішня структура виробництва; відсутність у національного виробника необхідних навичок та можливостей конкурентної боротьби з іноземними виробниками; відсутність законодавства, що обмежує вияви монопольної поведінки резидентів і нерезидентів; розташування на території України промислової периферії розвинутих країн, несприятливий інвестиційний клімат; незбалансована структура державного боргу та його динаміка, що створює великі ризики для фіскальної системи; застарілі технології, обладнання, потужності [4, с. 40].

Звідси випливає, що для підвищення конкурентоспроможності української економіки необхідне формування такої ідеології політики, яка була б адекватна, по-перше, умовам ринку, а по-друге, вимогам незалежності держави та її ефективного інтегрування у світову економіку. З цих міркувань діяльність уряду має спрямовуватись перш за все на збалансування між стимулюванням окремих секторів та недопущенням погіршення стану інших секторів господарювання всередині країни [2, с. 35].

З метою запобігання нераціональному використанню національних ресурсів, актуальними стають такі заходи: визначення секторів економіки, які мають реальні умови для отримання конкурентних переваг на світовому ринку; державне сприяння і цільова підтримка пріоритетних галузей і виробництв; розробка науково-практичного та інституційного забезпечення. Згадуючи про вплив інвестиційних та техніко-інноваційних чинників, неможливо упустити і людський фактор.

Як бачимо, конкурентоспроможність є багаторівневим комплексним процесом, який залучає до роботи практично весь арсенал державної економічної політики. На наш погляд, підвищення конкурентоспроможності економіки можливе при активній діяльності держави, яка встановлює «правила гри» у ринкових відносинах. Отож основними умовами для успішного конкурентоспроможного середовища є: залучення у національну економіку прямих іноземних інвестицій, розвиток наукового та інтелектуального потенціалу, відтворення національних засобів виробництва на новій техніко-інноваційній основі, а також наявність чіткої законодавчої бази.

Література:

1. Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки.» від 9 січня 2007 року N 537-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. - №12. – Ст. 102.
2. Белейченко О.Г. Чинники впливу на конкурентоспроможність економіки. // Економіка та держава. – 2009. - №8. - С. 33-35.
3. Розгон І.В. Сучасні чинники впливу на конкурентоспроможність економіки. // Економіка та держава. – 2009. - №10. - С. 30-31.
4. Смерічевська С.В. Конкурентоспроможність у соціально-економічному вимірі. // Актуальні проблеми економіки. – 2009. - №3. – С. 37-44.
5. Ушенко Н.В. Можливості підвищення конкурентоспроможності національної економіки на засадах теорії людського капіталу. // Наукові праці ДонНТУ. Серія: економічна. – 2007. - №32. – С. 128-131.
6. Чепурна О.П. Теоретико-методологічні засади конкурентоспроможності національної економіки. // Вісник СевДТУ. Економіка і фінанси: зб.наук.пр. – 2008. - №92. – С. 198-201.
7. http://www.niurr.gov.ua/ - сайт Національного інституту україно-російських відносин
8. http://unian.net/ - інформаційне агентство