Економічні науки /10. Економіка підприємства.

Пасічник С. В., доц. Цихановська В.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Інноваційна політика підприємства

Науково-технічний прогрес є одним із найважливіших чинників економічного розвитку. Результатом інноваційного процесу є зародження та реалізація наукових ідей, що охоплює цілий комплекс відносин, пов’язаних із виробництвом, обміном і споживанням.

Вітчизняні вчені-економісти вже тривалий час наголошують на тому, що без суттєвих позитивних зрушень у сфері інтенсифікації інноваційних відносин неможливим є сталий розвиток економіки країни. Сьогодні у науковій літературі все частіше зустрічаються диспути з приводу сутності понять “інноваційний розвиток” та “інноваційна політика”. Науковці концентрують увагу на формах і методах управління інноваціями: від корпоративних до державних, які в сучасних умовах покликані реалізувати інноваційну політику держави.

Теоретичним основам формування та реалізації інноваційної політики приділяли увагу багато вчених, зокрема: О. Лапко, О. Мазур, В. Марцин, С. Онишко, О. Притикіна, Ю. Стасюк, О. Щипанова, М. Чечетов, М. Шарко, М. Якубовський та ін. Вони сформували базові теоретичні положення сутності, структури, механізму реалізації інноваційної політики держави на сучасному етапі розвитку, запропонували критерії оцінки її ефективності.

Метою даної роботи є висвітлення питань значення та потенціалу інноваційної політики та інновацій взагалі як для економіки країни, так і для окремих підприємств-суб’єктів господарської діяльності.

Більшість вчених дотримуються думки, що інноваційна політика − це діяльність, пов’язана із визначенням пріоритетів інноваційного розвитку країни, регулюванням інноваційної діяльності, підтримкою наявних та формуванням нових інновацій, малого та середнього інноваційного бізнесу, захистом інтелектуальної власності, а також національних інтересів при здійсненні операцій з інноваціями у сфері зовнішньоекономічних відносин [3].

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», інноваційна політика – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [1]. 

Узагальнюючи результати проведених у цій сфері досліджень, можна сформувати такий основний критерій необхідності інтенсифікації економічних процесів: для ліквідації гальмуючих факторів розвитку економіки слід здійснити низку кроків щодо сприяння підвищенню рівня інноваційної активності з метою забезпечення зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції на основі освоєння науково-технічних досягнень та оновлення виробництва.

Загальним напрямком реалізації інноваційної політики є сприяння розвитку науково-технічного потенціалу, формування сучасних технологічних систем з метою їх використання у галузях економіки. Заміна морально застарілих технологій новими забезпечить підвищення ефективності функціонування виробничих та невиробничих структур.

Зокрема, акцентується увага на таких напрямках реалізації інноваційної політики:

– сприяння підвищенню інноваційної активності в країні;

– орієнтація на всебічну підтримку базисних і новітніх технологій;

–поєднання державного регулювання інноваційної діяльності з ефективним функціонуванням конкурентного ринкового інноваційного механізму;

– сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України;

– розвиток міжрегіонального і міжнародного трансфертів технологій, міжнародної інвестиційної співпраці;

– захист інтересів національного інноваційного підприємництва[2].

З точки зору підприємства, інноваційна політика – це форма стратегічного управління, що визначає мету та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, що найбільш повно використовують наявний виробничий потенціал і спрямовані на забезпечення його конкурентоспроможності [3].

Інноваційна політика підприємства повинна передбачати послідовну заплановану цілеспрямовану комплексну інноваційну діяльність підприємства по зміні кожного з елементів бізнесу даного підприємства, викликану попитом, обумовлену науково-технічним прогресом і спрямовану на діючу організаційну структуру, технологічні процеси, стиль і методи управління, продукцію що випускається чи послуги, що надається, джерела сировини і матеріалів, ринки збуту, документообіг та ін.

При формуванні і реалізації інноваційної політики підприємства повинні бути враховані закони і тенденції розвитку науки, техніки і економіки.

Підводячи підсумок, можна сказати, що від інноваційної активності підприємства залежить його здатність задовольняти потреби споживачів, положення на ринку, конкурентоспроможність і в остаточному підсумку, фінансову стійкість, спроможність до виживання. А для того, щоб забезпечити ефективну інноваційну політику на місцевих об`єктах, спочатку мають дійти сталого розвитку інноваційні процеси на державному рівні.

Література:

1. Про інноваційну діяльність : Закон України. – № 40 – ІV від 04.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – 266 с.

2. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Посилання Президента України до Верховної Ради України // Урядовий кур’єр. – № 100. – 2002.

3. Економіка підприємства (в питаннях та відповідях) : [навчальний посібник] / І.І. Циглик, Я.Р. Бабик, М.Я. Ємбрик, В.Ф. Паращич. – К. : Центр учбової літератури, 2007. – 105 с.