Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов.

Сімоненко М.В.

Севастопольский городской гуманитарный университет, Украина

Діалогічна культура вчителя як основа полікультурної освіти

Постановка проблеми. Вихідною позицією в розвитку полікультурної компетентності вчителя є переконаність в актуальності і перспективності ідей концепції виховання дитини як людини культури, яка виступає як культурно-виховний ідеал. Центральним орієнтиром в даному контексті виступає образ культури ХХI століття, якому повинна відповідати людина культури. Доречно відзначити, що цей образ в роботах сучасних дослідників розглядується як світовий інтеграційний процес, в якому виключені міжнаціональні, межконфесійні конфлікти і відбувається змішення етносів, етнічних культур.

Згідно даної концепції виховання визначається як процес педагогічної допомоги дитині в становленні його суб'єктивності, культурній ідентифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні, який може ефективно здійснюватися на уроках за умови грамотного використання потенціалу учбових предметів що передбачає певний рівень сформованості полікультурної компетентності вчителя, що здійснює освітній процес.

До базових процесів, сприяючих становленню людини як суб'єкта життя, історії і культури пропонується відносити життєтворчість, культурну ідентифікацію, духовно-етичний розвиток особи, індивідуалізації. Дані процеси знаходять своє віддзеркалення в моделі розвитку полікультурної компетентності вчителя як застави виховання людини культури. Освітня середа, в яку включений вчитель, робить безпосередній вплив на ефективність позначених базових процесів.

Таким чином, метою даної статті є проаналізувати наукові праці вітчизняних і зарубіжних дослідників з проблеми діалогового підходу до полікультурному освіти, виділити основні елементи діалогічної культури вчителя, довести що саме діалогічна взаємодія є механізмом реалізації полікультурного освіти, націленої на виховання дитини як людину культури.

Як відомо, в сучасних соціокультурних умовах поняття діалогу почало набувати ширших концептуальних рамок. Йдеться про розширенні об'єму цього поняття і про його усе більш глибоке осмислення і переосмислення. Дослідження, проведені в рамках філософії, культурології, психології, педагогіки і інших наук (М. Бахтін, В. Біблер, М. Бубер, М. Каган, І. Колесникова та інші), привели до розуміння того, що діалогічність є центральна характеристика гуманітарно-орієнтірованної взаємодії між людьми (індивідами, групами, общностямі). Діалогічність – універсальний спосіб існування культури і людини в культурі, внутрішній механізм розвитку людського мислення. Отже, діалогічність освітнього простору є визначальною умовою розвитку полікультурної компетентності вчителя.

Полікультурна компетентність розглядується як категорія, що відображає сутнісні якісні характеристики, які свідчать про готовність і здатність вчителя здійснювати виховання дитини як людини культури в ході полікультурного освітнього процесу. При цьому вчителеві необхідно усвідомлювати той факт, що він є істотної системи культурологічної лічностно-орієнтірованної освіти, заснованої на принципах індівідуально- лічностного підходу, ціннісно-смислового підходу, співпраці.

Вельми обґрунтовано в роботах наукових дослідників акцентується увага на той факт, що особи, що зустрічаються в освітньому просторі, є «культури мислення», «різні форми розуміння». Ґрунтуючись на цьому діалоговий вміст спілкування досягається взаємодією «мислення» і «розуміння», накопиченням досвіду розумінь суб'єктивних реальностей, яке необхідно засвоїти.

Більш того, діалогічна освітня середа – це системостворюючий процес внаслідок того, що вчитель як ретранслятор культури повинен володіти здібністю і прагненням до діалогічного спілкування. Висловлюючись В. Біблера “діалог… це не діалог різних думок або вистав, це завжди – діалог різних культур мислення, різних форм розуміння [2; з. 33] ”. Погоджуючись з думкою ученого, підкреслимо, що діалогічне спілкування – це якість, украй важлива для вчителя, що реалізовує мету виховання людини культури. Цю якість забезпечує механізм самозбереження і саморозвитку культури, допомагає уникнути ії стагнації, каменіння і рітуалізації. Діалогічність дозволяє прийняти чужі аргументи, чужий досвід, завжди шукає балансу, компромісу.

Так, переконаний прихильник полікультурної освіти М. Бахтін вважає, що діалог характеризується взаємодією, взаєморозумінням, любов'ю та взаємоспрямованістю. Згідно його твердженню, діалог є єдиною формою відношення до людини як до особи, що зберігає його свободу і незавершенность. Крім того, автор підкреслює той факт, що при діалогічній зустрічі двох культур вони не зливаються і не змішуються, а кожна зберігає свою єдність і відкриту цілісність, взаємозбагачуючи і доповнюючи один одного [1]. Таким чином, діалог є фундаментальним принципом життєдіяльності культур він вказує на істотну потребу однієї культури в іншій.

Згідно Е. Тарасову та Ю. Сорокину важливим складовим полікультурної освіти є діалогічність. На думку учених, метою учасників діалогу є досягнення взаємного розуміння при всій можливій різниці займаних в цьому діалозі позицій. Кожен учасник діалогу в процесі пошуку сенсу і його вербалізації приходить до своєї істини. Вона може і не збігатися з істиною, відкритою іншим учасником. Проте поважно вирішити питання про принципову можливість їх єднання. Формування подібних умінь сприяє полікультурному утворенню учнів у тому числі розвитку у них здібності до взаєморозуміння [4].

Дану точку зору розділяє ряд зарубіжних дослідників полікультурної освіти (Хоманн, Зандфукс, Циммер). Зокрема М. Хоманн виділяє два основні направлення полікультурної освіти: “…по-перше, спільне вирішення міжкультурних конфліктів існування яких має бути визнане і усвідомлене, по-друге, збагачення власної культури за рахунок діалогу з чужими культурами миру [5; з. 98]”.

Подібної позиції дотримується Томас, вважаючи, що “полікультурна освіта має місце, коли певна особа прагне в спілкуванні з людьми іншої культури до розуміння їх специфічної системи сприйняття, пізнання і мислення, прагнути до розуміння їх системи цінностей і вчинків [6; з. 83]”. Поряд з пізнанням чужої культури в ході діалогового підходу полікультурна освіта спонукає до аналізу системи власної культури.

Завершити розгляд діалогового підходу до полікультурної освіти хотілося б тезою російського філософа Н. Лосського про світову культуру як синтез кращих досягнень національних культур різних народів що населяють нашу планету: “Національна культура набуває популярності у всьому світі лише тоді, коли цінності, розвинені в ній, стають досягненням всього людства. Культура миру, культура міжнаціонального спілкування - результати багатовікового розвитку загальнолюдської історії [3; с.19]”.

Підводячи підсумки аналізу наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників з проблеми діалогового підходу до полікультурному освіти, ми прийшли до виводу про те, що до елементів діалогічної культури вчителя слід віднести:

· наявність установки на духовне спілкування;

· здатність створювати на уроці атмосферу духовної свободи, взаємної довіри і розуміння;

· здатність зацікавити учня і привабити його до діалогічного спілкування;

· ступінь готовності до творчої співпраці з колегами особливо з вчителями гуманітарних предметів і класними керівниками, що дозволить об'єднати зусилля педагогів в складній справі духовного розвитку школярів і створенні необхідних умов для реалізації принципу інтеграції;

· здібність до встановлення конструктивного діалогу і активної співпраці з батьками, що передбачає практичні уміння взаємодіяти з предметом (культурою), особою учня і собою як автором педагогічної системи.

Висновки і перспективи подальшого дослідження. Отже, кажучи про діалогічну педагогічну діяльність взагалі та в умовах післядипломної освіти зокрема, необхідно мати на увазі певну систему стосунків суб'єктів полікультурного освітнього простору, де наявні відвертість цільових установок спільний пошук вирішення проблем, визнання прав і свобод один одного. Іншими словами, діалогічна педагогічна діяльність направлена на створення педагогом такої середи, яка сприяє накопиченню діалогічного досвіду вирішення особою гуманітарних проблем.

Таким чином є всі підстави стверджувати, що саме діалогічна взаємодія може розгледіти як механізм здійснення реалізації полікультурного освіти педагогів націленого на формування готовності до впровадження в практичну діяльність ідей концепції виховання дитини як людини культури.

Литература:

1. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин – М.: Искусство, 1986. – 306 с.

2. Библер В.С. Культура. Диалог культур // Вопросы философии: научно-публицистические чтения. – М., 1989. – С. 33.

3. Лосский Н. История русской философии. М.: Наука, 1991. – С. 19.

4. Тарасов Е.Ф., Сорокин Ю.А. Национально-культурная специфика речевого и неречевого поведения. – В кн.: Национально-культурная специфика речевого поведения. – М.: Наука, 1977. – 275 с.

5. Hohmann M. Interkulturelle Erziehung als Herausforderung für allgemeine Bildung. Erziehung in der multikulturellen Gesellschaft. – Berlin: VE-Info, 1987. – S. 98.

6. Thomas H. Modellversuch “Integration ausländischer Schüler an Gesamtschulen”. Gesamtschulinformationen Sondern. – Berlin: VE-Info, 1987. – S. 83.