Экономические науки/10.Экономика предприятия

Скригун Н.П.

Національний університет харчових технологій

Методичні підходи до оцінення ефективності управління витратами виробництва на хлібопекарських підприємствах

В сучасних умовах нестабільності економічної ситуації та високого рівня інфляції, пов’язаних не тільки з суто українськими проблемами, а і загальносвітовими тенденціями розвитку, все важче оцінювати ефективність управління витратами виробництва традиційними способами, побудованими переважно на зіставленні фактичних витрат з плановими і показниками минулих періодів. Тому потрібні нові підходи щодо оцінки показників ефективності та пов’язаних з ними факторами.

Вітчизняні хлібопекарські підприємства працюють в економічних умовах, які, з одного боку характеризуються високим рівнем конкуренції, а з іншого – значним державним втручанням стосовно ціноутворення на хлібопекарську продукцію, що обмежує можливості підприємств адекватно реагувати на зміни ринкової кон’юнктури як на власну продукцію, так і на ринках сировини й енергоносіїв. Таким чином, на ефективність управління витратами впливає велика кількість чинників, на які підприємство не завжди має можливість своєчасно відреагувати. Проте швидкість та способи реагування залежать від якості управління, у тому числі управління витратами виробництва.

Різноманіття існуючих методик, які дозволяють визначити ефективність управління витратами виробництва можна умовно розподілити на дві основні групи: оцінення ефективності через порівняльний аналіз безпосередньо витрат та їх поведінки за різних умов внутрішніх та зовнішніх факторів впливу; оцінення ефективності через аналіз фінансових результатів (показників рентабельності та абсолютної величини прибутку, маржинального доходу).

На підставі відповідних розрахунків створюється асортиментний продуктовий ряд, здійснюється закупівля ресурсів, визначаються напрями технологічного переоснащення. Різні методики відображають різни підходи до визначення ключових факторів та критеріїв ефективності і тому дають різні результати. Але потреба уникати управлінських помилок, обумовлених недоліками обраних методів визначення найбільш вигідних продуктів за умов жорсткої конкуренції на ринку та низького рівня прибутковості для хлібопекарської галузі є надзвичайно важливою. Адже мова йде не просто про фінансові втрати конкретних підприємства, а й, враховуючи соціальне значення галузі, про забезпечення сталого функціонування важливої ланки загальної безпеки країни. Зрозуміло, що за інших рівних обставин свідченням підвищення ефективності управління витратами вважається оптимізація витрат. Оптимальними визнають такі витрати на виробництво і реалізацію продукції, які забезпечують підприємству отримання максимально можливого прибутку не по кожному окремому виду хлібобулочних та кондитерських виробів, а в цілому по підприємству.

Найпростішим і найприйнятнішим методом кількісного визначення оптимальних витрат на виробництво продукції є порівняння поточних витрат на виготовлення тих самих виробів на кількох підприємствах у межах корпорації або іншої подібної підприємницької організаційної структури [1, с. 312 ].

Вихідними даними для оптимізації поточних витрат є фактичні калькуляції собівартості на декількох підприємствах, які входять до одного холдингу, АТ тощо. За кожною статтею визначають ті найменші витрати, які для кожного підприємства можна взяти за оптимальні. Оптимальними будуть витрати, які за абсолютною величиною є мінімально можливими. Таке твердження пояснюється тим, що на всі види хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів існують вимоги, відображені в ГОСТ, ДСТУ чи ТУ, які діють на підприємствах холдингу, акціонерного товариства чи іншої подібної підприємницької структури. Тому передбачається, що одні і ті ж види продукції, вироблені з дотримання зазначених стандартів, мають бути однакової якості, параметри якої регламентуються ДСТУ чи ТУ. Тому різні витрати на виробництво виробів, які виготовляються за єдиною рецептурою, свідчать про кращий/гірший організаційно-технічний рівень виробництва.

Для того, щоб кількісно охарактеризувати стан справ на підприємстві стосовно оптимізації поточних витрат, застосовують спеціальний показник – коефіцієнт оптимальності фактичних витрат (К_опт) [1, с. 313]:

(1)

де В_мін – мінімально можлива величина витрат на порівнюваних підприємствах, грош. один; В_факт – фактична величина поточних витрат на конкретному підприємстві, грош. один.

Щоб проаналізувати фактичні виробничі витрати, ми пропонуємо діючу методику оптимізації витрат доповнити таким показником як коефіцієнт оптимальності виробничих витрат (К_опт.вв), розрахованого на основі виробничої собівартості:

(2)

де ВС_мін – мінімально можлива виробнича собівартість, яка є підсумком мінімальних витрат по кожній статті, грош. один; ВС_ф – фактична виробнича собівартість, грош. один.

Але виробнича собівартість складається, як вже відмічалося, з прямих витрат (в хлібопекарській промисловості - витрати на сировину та матеріали, пакувальні матеріали, паливо та електроенергія на технологічні потреби, основна та додаткова заробітна плата виробничих робітників, відрахування на соціальні заходи) та непрямих – загальновиробничих витрат, величина яких на різних підприємствах неоднакова і суттєво залежить від вартості основних виробничих фондів, витрат на їхній ремонт тощо.

Аналіз діяльності хлібопекарських підприємств показує, що навіть в межах АТ розподіл непрямих витрат здійснюється з використанням різних баз розподілу, що неминуче призводить до певного викривлення виробничої собівартості окремого виробу. В структурі виробничої собівартості хлібобулочних виробів величина прямих витрат знаходиться в межах 77 - 90% залежно від виду виробу. Така висока питома вага прямих витрат в структурі виробничої собівартості дає можливість підприємствам отримувати значну економію за умови оптимізації саме прямих витрат. Тому для визначення оптимальних прямих виробничих витрат пропонуємо визначати коефіцієнт оптимальності прямих виробничих витрат (К_{опт.пвв}), який показує, наскільки наближені фактичні прямі виробничі витрати до оптимальних:

(3)

де ПВ_мін – мінімальні прямі виробничі витрати, яка є підсумком мінімальних прямих витрат у виробничій собівартості, грош. один; ПВ_ф – фактичні прямі виробничі витрати, грош. один.

Найвищим значенням названих коефіцієнтів є 1. Чим ближчими до одиниці будуть значення коефіцієнтів, тим оптимальнішими будуть відповідно виробничі та прямі виробничі витрати.

Практична цінність запропонованого показника полягає в тому, що з його допомогою можна дати оцінку ступеня ефективності існуючих (фактичних) прямих виробничих витрат досліджуваного підприємства порівняно з оптимальними. Найвищим коефіцієнт оптимальних виробничих витрат серед порівнюваних буде у того підприємства, виробничі витрати якого є найбільш оптимальними. Щоб оптимізувати прямі виробничі витрати, необхідно спрямувати зусилля на пошук резервів зниження витрат за тими статтями, де коефіцієнт оптимальності витрат найнижчий.

Література:

1. Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 1998. – 352 с.

2. Цимбалюк Л.Г., Скригун Н.П. Управління витратами на підприємствах харчової промисловості. – К.: Видавничий дім “Корпорація”, 2006. – 156 с.