Секція – “Экономические науки”

Підсекція – “12. Экономика сельского хозяйства”

Мельник Н.Б.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника,

м. Івано-Франківськ

Передумови диверсифікації виробництва

в сільському господарстві

Економічні процеси чи зміни, що відбуваються у суспільстві, зокрема диверсифікація виробництва в сільському господарстві, повинні мати певне підґрунтя, тобто так звані передумови. Проте вони не завжди є однаковими на різних етапах суспільного розвитку, оскільки залежать від умов існуючого економічного середовища. Тому з часом деякі передумови починають впливати на ті чи інші процеси (зміни) або просто зникає потреба в їх існуванні та визнанні. На нашу думку, враховуючи сучасні умови господарювання в нестабільному економічному середовищі, можна виокремити загальні основи диверсифікації виробництва в сільському господарстві України, які стосуватимуться будь-яких її напрямків.

Першою передумовою доцільно вважати перехід економіки України від командно-адміністративної системи господарювання до ринкових економічних відносин. Т. Травіна щодо цього зазначає: “Насамперед перехід до ринкової економіки зумовив переорієнтацію діяльності суб’єктів господарювання з виробничої сфери до маркетингової, опрацювання довготермінових стратегій розвитку з урахуванням ринкових реалій, соціального становища населення. Сільське господарство… опинилося в найскладнішій ситуації, а його зайняті – ще більше відстали в матеріальному забезпеченні порівняно з іншими сферами матеріального виробництва” [1, с. 265]. Не в усьому можна погодитись із вищенаведеним трактуванням. Справді, за старої системи підприємства були, як правило, державною власністю, та одним із найважливіших обов’язків їх керівників вважалось дотримання й виконання (перевиконання) отриманих планів, які складались на основі розробленої довготермінової стратегії розвитку економіки в цілому. Сьогодні кожен суб’єкт господарювання (чи то фізична, чи юридична особа) відчуває на собі вплив конкуренції, що спонукає його не тільки до пошуку шляхів подальшого ефективного функціонування, але й звичайного виживання. Не є винятком аграрні підприємства та господарства населення. Вони не тільки залишились на низькому рівні матеріально-технічного та грошового забезпечення (найбільшим багатством залишаються тільки чорноземні ґрунти), але й практично не мають можливостей для покращення свого становища. З огляду на стратегічну перспективу саме сільське господарство повинно мати найбільше шансів на ефективне функціонування. Зокрема, для виживання суб’єктам інших галузей економіки необхідно враховувати смаки та вподобання споживачів, але ця проблема не настільки актуальна для сільськогосподарських виробників. Адже продукти харчування завжди були основним засобом існування людей. І відсутність високого попиту на сільськогосподарську продукцію на національному ринку не свідчить про його зниження на міжнародному. Особливо це стосується сучасної ситуації, коли до наявних проблем розвитку економіки багатьох країн додається питання продовольчої безпеки на різних рівнях (держави, регіону) [2, с. 9]. Але перехід економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин передбачає використання диверсифікації виробництва в сільському господарстві, як одного з методів виживання суб’єктів цієї галузі у нинішніх умовах господарювання. І тільки від подальших дій держави залежить, чи стануть диверсифікаційні зміни в аграрному секторі чинником зростання конкурентоспроможності агроформувань та підсобних господарств і “організаційно-економічним фактором підвищення ефективності виробництва” [3, с. 345].

Другою передумовою диверсифікації виробництва в сільському господарстві можна вважати науково-технічний прогрес (НТП). В “Економічній енциклопедії” зазначається, що диверсифікація “покликана до життя НТР, необхідністю пристосування бізнесу до швидких структурних змін, посиленням конкурентної боротьби” [3, с. 344]. Суб’єктам господарювання аграрного сектора на етапі планування диверсифікаційних змін у власному виробництві необхідно спочатку провести розрахунки щодо їх доцільності та окупності, тобто порівняти всі майбутні витрати з очікуваними доходами. При цьому слід передбачити використання у процесі диверсифікації новітніх науково-технологічних розробок. Адже саме застосування вдосконаленої сільськогосподарської техніки та технології виробництва дасть можливість скоротити витрати на нього. Зокрема, своєчасне виконання сільськогосподарських робіт частково нівелює ризик негативного впливу природно-кліматичних умов на ефективність діяльності, а також при цьому знижує рівень втрат (наприклад, використання новітньої збиральної сільськогосподарської техніки зменшує втрати врожаю тощо). Все це позначається на рентабельності тих чи інших диверсифікаційних змін аграрного виробництва. Також НТП як передумова диверсифікації виробництва в сільському господарстві уможливлює розширення діапазону вибору її напрямків для суб’єктів господарювання і таким чином допомагає уникнути сезонності в їх діяльності.

Підґрунтям третьої передумови диверсифікації виробництва в сільському господарстві – зміни у психології людей, можна вважати саме перехід української економіки від командно-адміністративної до ринкової системи управління. Адже в цей трансформаційний період люди відчули себе справжніми власниками. Розпаювання сільськогосподарських земель надало їм одночасно права володіння, користування та розпорядження земельними наділами, а також майновими паями. Все це спричинило перелом поглядів українців на свої майбутні перспективи. Зокрема, змінились вимоги до кваліфікації керівників аграрних підприємств, до повноважень яких тепер належить не тільки прийняття самостійних рішень на основі отриманих аналітичних висновків щодо виробничої діяльності, але й розробка стратегії розвитку. Деякі селяни вирішили випробувати себе у підприємництві, й не тільки у сфері сільського господарства. До певної міри це зумовив низький рівень їх життя. Ще у 1999 р. Н.Г. Маслак зауважив: “Існує думка, що фермерство в нашій державі не відповідає ментальності наших селян, не прижилось і не має перспектив для розвитку” [4, с. 24]. Проте тоді й тепер “фермерство в Україні не набуло значного поширення внаслідок відсутності потрібних умов, що пов’язано з глибокою економічною кризою ... і в аграрному секторі зокрема” [4, с. 24]. Але значних масштабів набуває розвиток підсобного господарства. Найвагомішою причиною цього явища є можливість поповнення в такий спосіб сімейного бюджету сільських жителів. Зміни у психології людей, зокрема сільських жителів, зумовлюють їх усвідомлення того факту, що саме в сучасних умовах, без достатньої підтримки з боку держави [4, с. 24] шанс на виживання аграрних підприємств чи господарств населення дає диверсифікація виробництва в сільському господарстві.

Вона відбувається в сільському господарстві та відбуватиметься завжди. Але кожен із її напрямків матиме своє підґрунтя для виникнення. Тому вищенаведені передумови не можна вважати базовими, що вказує на актуальність майбутніх досліджень за даною науковою тематикою.

Література

1. Травіна Т. Диверсифікація діяльності сільськогосподарських підприємств // Вісник Львів. держ. ун-ту: Економіка АПК. – 2005. – № 2. – 689 с.

2. Корінько М.Д. Диверсифікація у вирішенні проблеми продовольчої безпеки // Актуальні проблеми економіки. – 2002. – № 11. – С. 8-11.

3. Економічна енциклопедія: У 3 т. – Т. 1. – К.: Академія, 2000. –864 с.

4. Маслак Н.Г. Ефективність диверсифікації виробництва у селянських (фермерських) господарствах // Економіка АПК. – 1999. – № 11. – С. 24-29.