Секція “Економічні науки”

14. Економічна теорія

К.е.н. Непокупна Т.А., Бровко Т.В.

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка

До питання про механізм функціонування

соціальної сфери

Реформація вітчизняної економіки призвела до ігнорування соціальної сфери – середовища, в якому розгортаються взаємообумовлені процеси життєдіяльності соціуму, що визначають стан життєзабезпечення населення. Нагальною видається проблема формування дійового механізму функціонування соціальної сфери з метою створення адаптаційних мобільних основ життєдіяльності соціуму у мінливому сьогоденні. Це передбачає розробку концепції державного регулювання процесу фінансування соціальної складової.

На нашу думку, основними принципами побудови ефективного механізму функціонування соціальної сфери є: розмежування повноважень між державним і приватним секторами щодо виробництва і надання соціальних благ; раціоналізація державного фінансування соціальної сфери залежно від поставленої мети; підвищення платоспроможності населення як стимулюючого засобу щодо розширення доступу до товарів і послуг соціального призначення, які виробляються і надаються приватним сектором.

Стосовно першого принципу, то як нами зазначалося [1, с.103], раціональна поведінка держави у плані розмежування повноважень між державним і приватним секторами щодо виробництва і надання соціальних благ залежить від цілей держави (нереалізованих у процесі індивідуального споживання відповідних благ) і від засобів, які вона має у своєму розпорядженні, а саме: від співвідношення між приватною і суспільною власністю на ресурси. Сформульований російськими науковцями принцип відповідності, сутність якого полягає у тому, що “у спільній власності співтовариства вищого рівня повинні знаходитися тільки ті матеріальні і фінансові ресурси, які відповідають цілям (інтересам) цього співтовариства як такого, і які неможливо реалізувати на нижчому рівні людської спільноти” [2], передбачає двосторонній рух економічних ресурсів: 1) їх перехід від окремої особи до спільноти у цілому – усуспільнення засобів; 2) їх перехід від суспільства до індивіда або групи індивідів – приватизація.

Раціональним мотивом, який обґрунтовує усуспільнення засобів шляхом націоналізації приватної власності, введення додаткових податків і зборів є актуалізація відповідних суспільних цілей (дія соціального імунітету, сутність якого полягає у тому, що будь-яке суспільство об’єктивно володіє імунітетом, тобто у ньому “генетично існують інтереси і формуються сили, спрямовані на самозбереження суспільства, на забезпечення стабільності його структури й окремих елементів” [2]) та неможливість їх досягнення на нижчому рівні спільності людей.

Приватизація ж у цілому обумовлена, по-перше, неефективним використанням державних ресурсів і, по-друге, потребою делегування суспільних цілей на нижчий рівень суспільства у зв’язку зі зростанням добробуту населення і їхньою здатністю самостійно оплачувати ті блага, які раніше надавалися державою. Не викликає сумніву, що приватизація є економічно вигідним і соціально важливим елементом як повноцінного ринку, так і перехідної економіки, де межа державної власності рухлива, як правило, у бік її скорочення. Проте, визнається, що низка галузей, до яких належить і соціальна сфера, можуть залишатися об’єктами державної власності тривалий період, а штучне форсування тотального процесу приватизації, особливо у період трансформації, може привести до негативних наслідків [3, с.134].

Отже, основу обох процесів складає принцип відповідності, при дотриманні якого виникає підґрунтя для ефективної ринкової рівноваги, але тоді, коли держава не допускає порушення відповідності цілей і засобів для їх досягнення. У протилежному випадку (наприклад, некоректна приватизація за пільговими цінами або строго визначеному колу осіб приводить до порушення вищезазначеного принципу) суспільство відчуває на собі вплив негативних ефектів – виникнення т. зв. “соціальної ренти” [2], коли соціальна корисність блага перетворюється у надлишковий доход його нового власника, тобто мова йде про доход, не пов’язаний з користю для суспільства.

На нашу думку, переділ власності у трансформаційній економіці України може свідчити про тяжкі наслідки порушення принципу відповідності, проявом чого стало недофінансування соціальної сфери, нестабільність, криміналізація усіх сфер життєдіяльності, різке соціально-майнове розшарування суспільства та соціальна напруга. Про це ж зазначає і лауреат Нобелівської премії з економіки (2001 р.) Дж. Стігліц, який неграмотно проведену приватизацію і відсутність верховенства права в Україні визнає головними перешкодами для повноцінного переходу до ринкової економіки, яка повинна була привести “до безпрецедентного зростання добробуту”, а замість цього отримали “безпрецедентне зростання бідності і нерівності” [4, с.44]. Отже, втрачена соціальна корисність суспільної власності у результаті некоректної приватизації на користь незначної групи осіб і поява соціальної ренти “звільнила” державу від необхідних їй засобів для виконання своїх обов’язкових – соціальних функцій.

Тому, з метою усунення вищезазначених негараздів, раціональною поведінкою держави доцільно визнати вилучення соціальної ренти і її спрямування на підтримку соціальної сфери, що приведе до відновлення відповідності цілей і ресурсів держави. Механізм такого вилучення потребує подальшого дослідження.

Література:

1. Непокупна Т.А. Вища освіта як суспільне благо: суперечності та проблеми // Соціальна економіка. – 2005. – № 3–4. – С.98–106.

2. Гринберг Р.С., Рубинштейн А.Я. К общей теории социальной экономии / Труды научного семинара “Неизвестная экономика”. – Вып. 6. – М.: ЦЭМИ РАН, 1998. – 30 с. http://www.riocenter.ru.

3. Економічна теорія. Посібник вищої школи / Під загальною редакцією Воробйова Є.М. – Харків–Київ, 2003. – 704 с.

4. Особое мнение Стиглица // Эксперт Украина. – 2006. – № 21. – С.44.

Відомості про авторів

Бровко Тетяна Василівна – старший викладач кафедри політекономії Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка.

Адреса:

Дом. – 36014, м. Полтава, вул. Н. Левицького, 5, кв. 6; Тел. 8 (0532) 56–04–92.

Роб. – 36003, м. Полтава. вул. Остроградського, 2. Кафедра політекономії; 8 (05322) 2–77–73.

Непокупна Тетяна Андріївна – к.е.н., доцент кафедри політекономії Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка.

Адреса:

Дом. – 36023, м. Полтава, бул. Боровиковського, 10, кв. 119; Тел. 8 (0532) 58–80–14.

Роб. 36003, м. Полтава. вул. Остроградського, 2. Кафедра політекономії; 8 (05322) 2–77–73.