«Історія», Історія України

Лобач К.В.

Полтавський державний педагогічний

університет імені В.Г. Короленка

Органи регулювання внутрішньої торгівлі в перші роки непу.

Нова економічна політика легалізувала й узаконила явища, яким за планами більшовиків взагалі не було місця в новому суспільстві. З переходом до товарно-грошових відносин державна монополія розподілу через Наркомпрод була порушена. Дозвіл вільного обміну покликав до життя комерційні структури, сприяв відродженню приватного підприємництва, бірж, ярмарок. Життя вимагало перегляду існуючої системи законодавства й розробки нових державних актів, що регулюють відносини сфери товарообігу, формування відповідних органів, котрі б діяли на їх основі.

3 жовтня 1922 р. постановою Раднаркому України, при Українській економічній раді (УЕР) була організована Комісія по внутрішній торгівлі (Комвнуторг). На засіданні УЕР 27 жовтня затверджено її персональний склад, головою комісії було призначено С. Кузнєцова, голову Харківського губвиконкому. До складу комісії увійшли представники від Української Ради народного господарства (УРНГ), Наркомфіну, Укрдержплану, Наркомпрду, Вукоопспілки. Загальний штат Комвнуторгу в перші пів року його існування налічував 12 чоловік. Вся робота виконувалася трьома комісіями: торговельної політики, торгових установ та юридичною [5, aрк.2].

В компетенцію Комвнуторгу входило відпрацювання нормативних документів і здійснення основ внутрішньої торговельної політики, розробка планів розвитку торгівлі України, регулювання внутрішнього торгового обороту і всіх видів торгової діяльності на території республіки, контроль і спостереження за всіма видами торгівлі, встановлення цін на товари відповідно визначеної УЕР номенклатури, нагляд за фінансуванням і кредитуванням внутрішньої торгівлі, збір інформації про її стан та організація обліку. Незважаючи на те, що Комісія по внутрішній торгівлі не мала статусу наркомату, її рішення були обов’язковими для виконання всіма установами й відомствами.

В перші пів року існування Комвнуторгу увага його працівників була сконцентрована на розробці біржового законодавства та відновленні ярмаркової торгівлі. Це послужило приводом до звинувачення комісії з боку урядових структур у прихильності до академізму й теоретизування. Весною 1923 р. після реорганізацій комісій Комвнуторгу в секретаріати (юридичний, економічний та організаційно-інструкторський) його робота набула більш прикладного характеру. Реально в сфері безпосереднього впливу Комвнуторгу було 20 – 25% всього торгового обороту [5, aрк.2]. Поступово акценти в роботі комісії змістилися з аналізу й прогнозування перспектив розвитку торгівлі, юридичного забезпечення суб’єктів товарообороту республіки на пряме регулювання торговельної діяльності державних і кооперативних установ, та опосередкований вплив на приватних торговців. Зміна характеру роботи Комвнуторгу найбільш яскраво проявилася в період осінньої 1923 р. кризи збуту. Комісія по внутрішній торгівлі одержала право контролю за рівнем цін на всі товари в державній, кооперативній і приватній торгівлі. Весною 1924 р. 80% ринкового обороту припадало на товари, котрі реалізовувалися за фіксованими цінами, тобто знаходилися під безпосереднім контролем Комвнуторгу [6, aрк.216]. На рівні державних органів обговорювалося питання про створення на базі Комвнуторгу наркомату внутрішньої торгівлі з широкими повноваженнями. На нараді представників комвнуторгів у Москві (січень 1924 р.), позицію делегації України з цього питання озвучив у своєму виступі голова Комвнуторгу республіки І. Лобачов. Необхідною умовою існування Наркомату, він назвав зосередження в ньому матеріальних ресурсів, маневрування якими на місцевих ринках дало б можливість здійснювати належне керівництво в справі регулювання торгівлі [6, aрк.104]. Інший представник української делегації, завідуючий кон’юнктурним відділенням Комвнуторгу – Д. Тантлевський, наполягав на розширенні повноважень республіканських комісій, наданні їм більшої самостійності в проведенні цінової політики. Однак позиція України не знайшла розуміння й підтримки. А. Лежава – голова комісії по внутрішній торгівлі при РПО СРСР, назвав її політику руйнівною, а настрої – сепаратистськими [6, aрк.249 – 250].

Оскільки в органах регулювання промислового виробництва також існували свої структурні підрозділи по контролю за торговельною діяльністю трестів, деякий час дискусійним залишалося питання розподілу повноважень між Комвнуторгом і УРНГ. В ході обговорення проблеми висловлювалася думка про підпорядкування органів Комвнуторгу УРНГ, що дозволило б комплексно вирішувати питання виробництва й розподілу промислової продукції. В свою чергу, опоненти цієї точки зору вказували на небезпеку підпорядкування торгівлі відомчим інтересам промисловості. Зрештою, проблема врегулювалася передачею Комвнуторгу в безпосереднє підпорядкування Раднаркому, що передбачалося відповідним рішенням президії ВУЦВК від 26 березня 1924 р. Тоді ж було затверджено положення про губернські комісії внутрішньої торгівлі при губвиконкомах [1, Ст.75]. На них покладалися обов’язок контролю за рівнем цін і їх котирування відповідно до кон’юнктури, максимальне сприяння кооперації, вивчення загального стану ринку. Протягом лютого-березня губкомвнуторги розпочали роботу в Харкові, Донецьку, Чернігові, Полтаві, Катеринославі, до кінця року вони діяли в кожному губернському центрі [4, aрк.5 – 5 зв.]. Однак не встигли губвнуторги розпочати свою роботу, як розпочалася реорганізація управлінських структур. Постановою РНК УСРР від 3 вересня 1924 р. Комвнуторг було реорганізовано в Народний комісаріат внутрішньої торгівлі [2, Ст. 228]. Чергову перебудову пережили й місцеві органи. В ході адміністративно-територіальної реформи губкомвнуторги ліквідовувалися, а натомість при губернських виконавчих комітетах створювалися відділи по внутрішній торгівлі. При виконкомах в округах організовувалися інспекції по внутрішній торгівлі [3, – Ст. 265]. Втім, дуже часто вся робота по «перебудові», «реорганізації», «раціоналізації» і т. ін., зводилася до зміни вивіски на установах і роздування штату працівників. Новостворений Наркомат успадкував функції Комвнуторгу, взявши курс на зміцнення централізму й адміністрування в регулювання товарообороту республіки.

Література:

1. Збірник узаконень та розпоряджень Робітниче-Селянського Уряду України (далі З.У. УСРР). 1924. – №8. – Ст.75.

2. З.У.УСРР. – 1924. – № 31 – 32. – Ст. 228.

3. З.У.УСРР. – 1924. – № 42. – Ст. 265.

4. Центральний державний архів вищих органів державної влади і управління України (далі ЦДАВОВУ ). – Ф. 1. – Оп.2. – Спр.2126.

5. ЦДАВОВУ. – Ф. 423. – Оп.1. – Спр.7.

6. ЦДАВОВУ. – Ф. 423. – Оп.1. – Спр.229.