“Історія”, секція 1 “Вітчизняна історія”

Соловей А.О.

Одеська національна академія харчових технологій

ВПЛИВ РОСІЙСЬКОГО ФАКТОРА НА ФОРМУВАННЯ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

Мовні проблеми є актуальними в будь-якому суспільстві. Особливо гостро вони відчуваються в поліетнічних державах, де переплітаються з економічними, соціально-політичними, національними, релігійно-конфесійними інтересами населення.

Україна за всю свою багатовікову історію, відчувала на собі вплив з боку тих держав, до складу яких входили її землі. З середини ХVII ст. значна частина українських земель увійшла до складу Росії і тому не випадково, що саме російська політика в значній мірі вплинула на подальшу долю України, її розвиток.

За довгі роки розвитку в єдиній державі між українським та російським народами склався особливий характер відносин, який сьогодні визначається їхньою традиційною близкістю в історико-культурному, територіальному, економічному плані, значним відсотком етнічних росіян серед населення України та українців в Росії, глибокими духовними коренями народів.

Розвиток українського національного руху, української культури, вважався небезпечним для правлячих кіл Російської імперії, чию політику до народної української мови слід охарактеризувати як лінгвоцид – свідоме, цілеспрямоване нищення мови, як головної ознаки етносу – народності, нації [ 1, с. 21 ].

Початок ХХ ст. в Росії був позначений скорим зростанням політичного та національного визвольного руху, втратою російським абсолютизмом своїх позицій. У період революції 1905-1907 рр., на деякий час українці змогли здобути свободу від спеціальної цензури, розширили межі літературної роботи, збільшили кількість українських видань, організували громадську діяльність у сфері народної просвіти, з’явилася легальна українська преса.

Однак, з поразкою революції, уряд почав ліквідовувати здобутки революційних років. Багато українських періодичних видань було припинено, українські товариства закривалися.

Цей період співпав з активізацією націоналістичних тенденцій у російському суспільстві, на які спирався у своїй політиці міністр внутрішніх справ, а згодом – голова уряду Росії П. Столипін.

Загальноєвропейська політична та економічна криза, Перша Світова війна призвели до падіння самодержавства. Суттєві зміни у суспільстві сприяли піднесенню національно-визвольних процесів майже на усій території колишньої Російської імперії.

У період української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., коли український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування, відбувалася консолідація українських сил і кардинальні зміни культурного характеру, що проявилося також і у вирішені мовної проблеми – українська мова стає державною.

З встановленням радянської влади, її представники змушені були піти на проведення українізації, яка здійснювалася в певних, дозволених центром рамках. 20-і роки ХХ ст. стали черговим періодом національного відродження.

Але з кінця 20-х років політика українізації поступово згортається і радянська влада повертається до політики русифікації, яка тривала вже фактично до самого розпаду Радянського Союзу. В Україні російська мова стає не тільки мовою міжнаціонального спілкування, але і по-справжньому рідною для багатьох українців, особливо мешканців великих міст України, східних та південних регіонів республіки. Складається ситуація, коли громадяни, що мешкали в Україні, не вважали необхідним для себе вивчати мову своїх предків та легко обходилися без неї.

Політика русифікації часто приводила до того, що в деяких, навіть великих містах Української РСР ліквідувалися школи з українською мовою навчання.

Загальна криза радянського суспільства, яка проявилася у 80-х рр. ХХ ст., призвела до кардинальної реформи політичної системи, що в свою чергу сприяло демократизації суспільства, підриву основ тоталітарної системи, відродженню національної свідомості українського народу.

Дуже велике значення, у цей період, мало прийняття у жовтні 1989 р. Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки про мови в Українській РСР, де відзначалося, що українська мова є одним з вирішальних чинників національної самобутності українського народу і вказувалося, що відповідно до Конституції Української РСР державною мовою Української Радянської Соціалістичної Республіки є українська мова [ 2, с. 4].

Проголошення незалежності України відіграло визначальну роль у процесі національного відродження. Становлення України як суверенної держави відбувалося одночасно з урозумінням якісно нової історичної геополітичної ситуації. 90-ті роки XX століття розпочинають новий, досить нелегкий етап розвитку та функціонування української мови в незалежній Україні.

Варто підкреслити, що національне виховання нерозривно пов’язане з історією, культурою, традиціями, мовою, обрядами та звичаями народу, але багаторічна відсутність мовного українського середовища у деяких регіонах України та, як наслідок, нерозуміння громадянами необхідності переходу на українську мову у державі обумовили слабку зацікавленість значної частини населення вивчати та удосконавлювати свою державну мову. Мова – це генетичний код нації, який поєднує минуле з сучасним, програмує майбутнє і забезпечує буття у вічності [1, с.76]. Мова не може існувати окремо від культури, втім, як і культура окремо від мови. У певному розумінні мова – це і є невичерпне розмаїття культурної спадщини.

Проведення заходів у напрямку перетворення української мови на державну мову, як найважливішого засобу духовної консолідації нації, повинно враховувати реальний стан суспільної думки, фактичний рівень функціонування української мови у різних регіонах. Тим більше, що в Україні, як відомо, вельми значна російська діаспора, а майже 40% населення є російськомовними [3, с. 114]. При цьому обов’язково слід враховувати, що в Україні склалася така історична ситуація, де практично нема людей, які взагалі не розуміють української або російської мов.

Успішне рішення актуальних проблем духовного відродження українського народу, перетворення української мови на державну мову, тобто, засіб широкого внутрішньонаціонального та міжнаціонального спілкування на території України можливо лише в умовах збереження громадянського миру, міжнаціонального співробітництва, поваги демократичних прав та особистої гідності усіх людей, незалежно від національності, що складають народ України.

У сучасних умовах, коли економічні та політичні проблеми в Україні в багатьох випадках пов’язується з розривом нормальних та необхідних зв’язків з Росією, а українсько-російські відносини є, без сумніву, однією з ключових проблем для всього комплексу відносин із зовнішнім світом, проблема перетворення української мови на державну, набуває також політичного характеру. Деякі політичні партії виносять цю проблему в центр своєї політичної платформи, що робить “мовне питання” важливим чинником довготривалої дії й, потенційно, надзвичайної сили.

Сучасна реальність є такою, що серед засобів масової інформації, періодичні російські видання на території України, переважають за кількістю українські та є загальнодоступними. Аналогічна ситуація з телебаченням та радіомовленням, які достатньо насичені російською продукцією.

Зрозуміло, що становище, яке фактично склалося в мовному середовищі України, далеко не всім подобається, але це становище, – ні що інше, як історичний факт, з яким слід рахуватися незалежно від власних уподобань.

Адже у мови, як засобу спілкування між людьми є особливість, яку ні в якому разі не слід забувати: будь-яке ущемлення прав людини у сфері мови неминуче призводить до порушення нормальної життєдіяльності даної людини, а отже, і її психічної рівноваги, стимулюючи неадекватні зовнішні реакції. Коли ж подібне ущемлення прав має масовий характер і поширює дію майже на половину населення країни, то на даному грунті неминучими стануть ексцеси. Історичний розвиток свідчить про те, що однією з умов існування незалежної української держави є консолідація суспільства, тобто все більш тісна взаємодія двох основних різномовних груп населення, що входять до складу українського суспільства.

Така ситуація робить доцільним активізацію українсько-російського співробітництва у гуманітарній сфері – проведення сумісних наукових конференцій, видавницької діяльності, медіа-проектів, спортивних змагань, туристичних програм тощо.

Головна мета цього співробітництва – не допустити зростання антиросійських настроїв в Україні та антиукраїнських в Росії. Особливо важливим є те, щоб закріпити симпатію та дружні відносини між народами двох найбільших сусідніх країн Європи.

Вирішення Україною та Росією цих проблем, в значній мірі, зможе гарантувати розбудову демократичної держави та подальшу інтеграцію у світове співтовариство.

Література:

1. Іванішин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. – Дрогобич: “Відродження”, 1994. – 218 с.

2. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки про мови в Українській РСР: Прийнятий на десятій сесії Верхов. Ради УРСР одинадцятого скликання, 28 жовт. 1989 р. – К.: Вид-во “Україна”, 1991. – 16 с.

3. 18. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Сучасна Українська геополітика. Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 176 с.

ДОВІДКА ПРО АВТОРА

ФИО автора	Название тезисов	Адрес получателя	Телефон	Секция	e-mail
Соловей Анатолий Александ-рович	Влияние российского фактора на формирование языковой среды в Украине	Кафедра политической социологии, истории и права, Одесская национальная академия пищевых технологий, ул. Канатная,112, г. Одесса, 65039.	Рабочий 8-0482- 29-10-61 Домаш-ний 8-0482- 34-54-11 Моб. 8-067- 718-56-99	История, Секция 1, Отечественная история	postmaster@osaft.odessa.ua

СОЛОВЕЙ АНАТОЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Місце роботи: Одеська національна академія харчових технологій.

Посада: доцент кафедри політичної соціології, історії та права.

Вчене звання: доцент.

Науковий ступінь: кандидат історичних наук.

Домашня адреса: 65039, м. Одеса, провулок Садовий, буд. 10, кв. 1.

Контактні телефони: роб. 8-0482-29-10-61;

дом. 8-0482 –345-411;

моб. 8-067-718-56-99.

АДРЕСА ДЛЯ ЛИСТУВАННЯ:

Соловей А.О., кафедра політичної соціології, історії та права, Одеська національна академія харчових технологій, вул. Канатна 112, м. Одеса, 65039.

e-mail: postmaster@osaft.odessa.ua