Історія. 2. Загальна історія

Павлюк М.В.

Запорізька державна інженерна академія

Термінологічне забезпечення етноісторичного дослідження

Важливу умову наукового дослідження становить його інструментальне забезпечення, зокрема, добір термінів - зручних, доброзвучних, визначених та узгоджених (щоправда, іноді науковці послуговуються випадковими, дивними, сторонніми та несистемними, проте, влучними термінами). Спробуймо добрати належні терміни на позначення об’єктів етноісторичного дослідження.

Спершу мусимо, однак, відокремити етноісторичний аспект від історичного та етногенетичного. В історичному дослідженні етнос отримує найширше охоплення з дальшою цілком природньою тематичною спеціалізацією. Те саме дописують етнологічному чи етноісторичному дослідженню в ширшому розумінні. Через зміну історичного типу суспільства історичні умови існування етносу змінюються докорінно, унаслідок чого етнос набуває нової якости та отримує відповідне визначення. Щоправда, за цим разом є підстави сперечатися: чи є такий аспект предметом гуманітарної історичної науки чи, може, предметом суспільствознавчої науки. Таке собі втручання історії в етнічний процес змушує пов’язувати етноісторії, принаймні, у певному сенсі лише з її першим періодом, родообщинним типом суспільства, добою родоплемінної організації людства. З іншого боку, етногенетичне дослідження зважає ніби на попередній етап в історії етносу, хоча етноісторичне дослідження може підставно перебрати частину матеріалу, оскільки досліджуваний етнос може виявитися часткою від сформованого етносу, що зазнав був закономірного поділу. Нарешті, мусимо виокремити власне етноісторичне дослідження, що розкладає серединні процеси розвитку етносу на відміну від зовніх процесів обопільного впливу з іншими етносами.

Етноісторичному дослідженню розсудливо спиратися на поточний матеріал, наяву сучасних об’єктів, позначених термінами етнічне об’єднання, етнос, спільнота, етнічна суспільність, народ у значенні „будь-яка спільність людей із ознаками етнічного характеру”. Природньо розпочати з дослідження власного етносу. Проте, мусимо догодити одній методологічній вимозі. Якщо розглядуваний етнос має, так би мовити, рівних родичів - інші такі етноси, то він належить до ширшого етнічного об’єднання, на тлі етноісторії якого його й слід розглядати. Переносити початок дослідження слід доти, доки не залишиться достатнє поле фактів та потрібний обсяг підставних припущень. Наприклад, українці разом із низкою таких народів (білоруси, словаки, хорвати тощо) належать до слов’ян, а ті, своєю чергою, разом із низкою таких об’єднань (балти, іранці, греки, кельти тощо) - до індоєвропейців. Індоєвропейськими мовами розмовляє близько 50-ти % населення світу; індоєвропейську мовну родину складають зо півтора десятка мовних груп, як живих, так і мертвих мов. Найбільші за чисельністю етноси з найширшим серединним поділом і глибоким дослідженням їхньої історії надають ширший дослідницький матеріал.

З огляду на так звану бореальну гіпотезу сьогодні можна казати й про ширше етнічне об’єднання. По з’ясуванню споріднености уральських та алтайських мов (урало-алтайська гіпотеза М. Рясянена) висунуто бореальну гіпотезу про спорідненість зазначених мов із індоєвропейськими. До бореальців належали, ймовірно, юкагири та айни. (Висунуто, також, ностратичну теорію, що до зазначених мов додає афразійські, кавказькі, дравидські та інші мови, проте, вона видається, принаймні, зараз занадто широкою). Таким чином, потрібні терміни на позначення таких етнічних об’єднань як бореальців. індоєвропейці, слов’яни.

тип етнічного об’єднання	певний етнос
сукупність	бореальці
єдність	індоєвропейці	уральці	алтайці	?
спільнота	слов’яни, індійці, греки, кельти тощо	самодійці, перм’яки тощо	монголи, тюрки, тунгуси тощо	?

Навряд чи, зазначені терміни уникнуть критики з огляду на їхній традиційний ужиток (навіть як пересічних слів). Проте, у вузькому дослідженні вони будуть, певно, прийнятними як терміни-позначки, що лише позначають об’єкт без зумисного, суттєвого або всебічного його визначення. Зрештою, ті терміни виявляються потрібними на позначення одиниць етносу на певному ступеневі його історії. То не є ступінь первісного гуртування родів і фратрій у плем’я з дальшим демографічним зростанням. Натомість, ідеться про ступінь серединного поділу етносу. Цілком зрозуміло, що через той поділ кожен термін змінює значення, бо змінюється об’єкт позначення: спершу ним є цілісне об’єднання, але потім, гурт чи сукупність частин того об’єднання, етнічних одиниць наступного рівня поділу, звісно, рівних одна одній.

Від зазначеної передніше етнічної спільноти не можна, напевно, відразу переходити до сучасного народу (напр., українці ← слов’яни), оскільки етнічні спільноти розпалися були не на сучасні народи, але на давні племена, що відбулося далеко раніше від появи сучасних народів.

З міфоепічної традиції та історичних пам’яток знаємо, що слов’янська спільнота поділилася на такі давні племена: анти, словени й венети; грецька - доряни, еоляни, іоняни, ахейці, беоти; індійська - яду, турвасу, друг’ю, ану, пуру; германці - інгвеони, істевони та гермінони тощо. А ті давні племена поділилися на історичні племена, згадувані в писемних пам’ятках - літописах, хроніках, описах земель тощо, а також, у міфоепічній традиції. А втім, історичні племена становлять, насправді, племінні спілки, що поділяються вже на справжні племена. І саме ті племена згодом утворюють сучасні народи або їхню етнічну основу, що прибирає „домішки” різного типу й походження.

Кожен наступний рівень етноподілу збільшує кількість розглядуваних етносів, що невідворотньо призводить до зіставлення тих етносів. А те зіставлення відразу виявляє такі відмінності, що зачіпають і терміни.

Індоєвропейська єдність поділяється на 16 спільнот, натомість, уральська та алтайська - на 6 підрозділів (принаймні, за наявним матеріалом), афразійська - на 8 підрозділів. Чи коректно в такому разі зазначені підрозділи неіндоєвропейських єдностей називати спільнотами? Щоправда, в усіх випадках спостерігаємо парність поділу або поділ єдности на парну кількість підрозділів, а то є важлива спільна риса. В індоєвропейців поділа ніби повторено, тобто можна припустити, що нормативом є поділ етнічної єдности на 16 спільнот, але деякі єдності ніби не завершили його, хоча, насправді, цього, можливо, ще не зробили науковці.

Ширший поділ індоєвропейців заслуговує на зумисну увагу. Видається, що єдність спершу зазнала стандартного поділу за країнами світу „східні - західні” (та небесними світилами „сонячні - місячні”, як збережено індійцями, але замінено греками - „автохтони (морські) - зайди (небесні)”). Тюрки-огузи наводять чи не повний перелік ознак за того поділу: „старші, східні, праві, серединні, чорні, золоті” - „молодші, західні, ліві, зовні, білі, срібні”. Східно-західного поділа відбито індоєвропейськими етнонімами на всіх рівнях етноподілу. Мусимо, однак, зауважити, що кожна половина єдности (напівєдність) зазнає поділу на дві чверті. Спадає на думку припущення про те, що перший поділ можна вважати демографічним, а другий - міграційним, бо по ньому розпочинається міграція етносу, що відбувається хвилями, певно, задля збільшити шанси на виживання під час небезпечної справи. Отже, виникає потреба в додаткових термінах: (етнічна) „напівєдність”, східна й західна; (етнічний) гурт (спільнот) - чверть єдности або чотири споріднені спільноти; (етнічний) напівгурт - дві споріднені спільноти (напр., балти й слов’яни або міграційний напівгурт фригійці - вірмени).

індоєвропейці західні східні
2-ий гурт	1-ий гурт	2-ий гурт	1-ий гурт
кельти італьці ілірійці венети	греки вірмени фракійці фригійці	германці хети балти слов’яни	індійці іранці дарди тохари

На відміну від індоєвропейців та алтайців уральці поділилися, ймовірно, на північних і південних. Цілком імовірно, що юкагири належали до уральської, а айни - до алтайської єдности. В такому разі їм слід пришукати пару (пам’ятаймо про нормативний поділ етносу будь-якого рівня на пару підрозділів). Є, певно, сенс удатися до підставного поділу навпіл знаних підрозділів неіндоєвропейських єдностей, напр., уральської.

уральці південні (?) [західні] північні (?) [східні]
самодійці ненці, енці ... „саянські”	обські угри ханти, мансі мадьяри	саами ... ...	? ... ...
прибалт. фіни карели, фіни ... вепси ...	волзькі фіни мордва марійці	перм’яки удмурти комі	юкагири ... ...
алтайці західні східні
монголи тюрки	тунгуси маньчжури	японці корейці	айни ?
афразійці західні східні
хауса кушити	стд. єгиптяни фут (?)	*арфи арамеї	амореї ханаанеї

Наступні рівні поділу потребують окремого розгляду, оскільки їх відзначено, ба навіть визначено в першоджерелі з етнічної історії будь-якого етносу, а саме, в міфах та епосі. Міфоепічна традиція зважає й на самоназву етносу, що призводить до рівнобіжного розгляду терміну та етноніму.

Література.

Бромлей Ю.В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. - М., 1987.

Етнічний довідник. У 3-х ч. - К., 1996.

Кафарський В.І., Савчук Б.П. Етнологія. Підручник. - К., 2006.

Краткий этнологический словарь. - М., 1995.

Тиводар М. Етнологія. - Львів, 2004.

Павлюк Микола Васильович

Запорізька державна інженерна академія

кафедра українознавства, ст. викладач

69097 м. Запоріжжя

вул.. Запорозького козацтва 15-б, кв. 25

(0612) 277-00-06