Національна академія державної податкової служби України

Позитивні і негативні наслідки моніторингу в освіті

В загальному випадку моніторинг в освіті можна визначити як систему постійного збору даних, їх обробки, аналізу і інтерпретації з метою забезпечення суспільства достатньо повною, диференційованою по рівням використання і значущою інформацією про відповідність процесів і результатів освіти нормативним вимогам, змінам, що відбуваються і тенденціям, які прогнозуються.

Головними функціями моніторингу в освіті можна вважати: інформаційну, діагностичну, порівняльну і прогностичну. Можлива реалізація інших функцій моніторингу при розв’язанні з його допомогою специфічних задач в освіті. Основна сфера практичного застосування моніторингу це інформаційне забезпечення управління якістю освіти на всіх рівнях, яке виконується різними методами, в тому числі і прямим адміністративним втручанням.

Інформація, що накопичується в моніторингу, може використовуватись для ідентифікації проблем в системі освіти, які пов’язані з недоліками в методах викладання, викривленням в пропорціях навчальних планів, прорахунками авторів підручників тощо. Вона може допомогти оцінюванню наслідків інновацій в освіті, які здійснюються в державі, регіоні, навчальному закладі. Дані моніторингу можуть мотивувати керівництво і викладачів до покращення своєї діяльності, тому що сприяють підвищенню відповідальності за результати навчального процесу.

Дослідження ефективності діяльності шкіл і викладачів, яке було проведено у Франції, США і інших країнах показало, що ефективні школи мають свою систему моніторингу освітньої діяльності (наприклад Cohen, Odden, Purkey i Oqkes), а викладачі часто тестують своїх учнів і готують тижневі і місячні огляди їх навчальних досягнень (Rosenshine i Stevens).

Крім цього, моніторинг в освіті буде сприяти утворенню певних ринкових відносин, які будуть вводитись в сферу освіти.

Безперечно, що сукупність показників моніторингу завжди погоджена з загальними тенденціями в освіті, які визначені урядом країни і іншими органами керівництва освітою. В зв’язку з цим, збір численної кількості даних і накопичення дескриптивної статистики виконують не тільки перелічені функції, а мають також і політичний зміст. Статистика, що описує стан системи освіти, може використовуватись для демонстрації необхідності освітніх реформ, слугувати доказом поганої роботи попереднього управлінського персоналу в освіті або демонструвати переваги реформ, що проводяться в державі.

Деякі критики системи моніторингу стверджують, що аналітики вибирають для повідомлення необхідну інформацію, яка залежить від політичних цілей в освіті. Особисто, в дослідженні Porter наведені аргументи того, що показники освітньої діяльності і статистики по них є просто політичним інструментом, який призначено для посилання централізованого контролю збоку керівних органів освіти за результатами навчання.

Маніпулювання даними моніторингу стає складним, якщо ці дані порівнюють з деякими кількісними критеріями або нормами. Наприклад, дані про навчальні досягнення учнів шкіл можна порівняти з нормами виконання тестів, які встановлюються на рівні школи, району, регіону або держави. В якості основи для порівняння на різних рівнях управління (шкільний, районний, міський, обласний, регіональний, державний) рекомендується використовувати різні норми, встановлення яких на репрезентативних вибірках відповідного рівня повинно передувати проведенню порівнянь в освіті.

Порівнюючи дані моніторингу по школі з нормами по району можна виявити відставання окремих шкіл по ряду показників системи моніторингу в районі. При цьому необхідно вирівнювати кількісний і якісний склад вибірки учнів даної школи, що приймає участь в моніторингових дослідженнях, при співставленні її результатів з середніми по району.

Некоректність проведення порівнянь на основі даних моніторингу може мати серйозні негативні наслідки, особливо в тих випадках, коли результати порівнянь про розміри фінансування окремих навчальних закладів, як це робиться в деяких країнах, при просуванні викладачів по службі, розмірах оплати їх труда чи звільненні з посади.

Дані, що накопичуються на рівні навчального закладу допомагають виявити систематичні труднощі в засвоєнні окремих розділів дисциплін, оцінити ефективність інноваційних методів навчання, діагностувати причини невдач окремих учнів чи студентів, пов’язати їх з дисциплінарними, соціально-економічними або іншими факторами.

Вцілому система моніторингу в навчальному закладі забезпечує корисний обернений зв’язок при сильні і слабкі аспекти системи навчання.

Незважаючи на переваги системи моніторингу, не всі керівники в системі освіти і педагоги підтримують ідею створення такої системи і використання її результатів, тому що вважають її надлишковою і формалізованою, що вступає в протиріччя з власним позитивним оцінкам результатів навчального процесу.

Крім суб’єктивних є низка об’єктивних причин, які викликають не сприяння моніторингу окремими учасниками освітнього процесу. Зустрічаються випадки неправильної або спрощеної інтерпретації даних моніторингу і проведення досліджень без врахування додаткових факторів, наприклад, соціально-економічних, які значуще впливають на результат освітньої діяльності. Ц випадки сприяють формуванню недовіри до можливостей моніторингу і скептицизму серед багатьох педагогів, особливо у тих керівників і викладачів, діяльність яких незаслужено отримує негативні оцінки. Спостереження за даними моніторингу відставання в підсумкових результатів учнів і студентів можуть бути наслідком неврахованої матеріально-технічної забезпеченості навчального процесу, низької кваліфікації викладацького складу, високого рівня безробіття серед батьків учнів, помилок при формуванні вибіркової сукупності для проведення моніторингових досліджень.

Разом з тим можливі штучні підвищені результати, які отримують шляхом виключення з досліджень тих, хто слабо навчається, домовленість експертів, тощо.

Всі ці причини в сукупності значущо знижують достовірність інформації моніторингу і приводять до того, що багато дослідників просто пропонують відмовитись від проведення будь-яких порівнянь якості освіти. До того ж вони вважають, що моніторинг може відволікати педагогів від навчального процесу і віднімати час на засвоєння нового матеріалу у тих, хто навчається. До супротивників моніторингу відносяться сотні керівників в усіх країнах, яким здається, що проведення моніторингу висуває нереалістичні вимоги до їх часу і можливостей, а в підсумку зменшує їх владу і використовує проти них зібрану ними ж інформацію.

Аргументацію супротивників моніторингу підкріплює відсутність безперечної моделі того, що вкладається в поняття “ефективність навчання” і “ефективна школа”. В умовах невизначеності, на їхню думку, вибір моделі моніторингу представляє певну небезпеку для корисного діалогу, пошуку оптимальних визначень цих понять. Супротивники моніторингу побоюються, що як тільки їх модель моніторингу буде прийнята органами управління освітою, пошуку і дослідження не залишиться місця в освіті, а інноваціям педагогів прийде кінець, тому що викладання буде зведено до вузького набору завданні, які охоплюються тестами.

Окрім витрат часу проведення моніторингу потребує великих фінансових вкладень. Фінансування потребує робота з формуванням вибіркових сукупностей тих, хто випробується, створення інструментарію (тестів, анкет, листів для опитування, програмного забезпечення), збору за них, кодування і аналізу даних, їх обробки, інтерпретації і підготовці інформаційних бюлетенів. Світовий досвід проведення моніторингу свідчить про те, що витрати можуть переважити користь, якщо не будуть прикладені зусилля до дотримання усіх методичних вимог до проведення моніторингу, якщо не буде забезпечена достовірність інформації і створені умови для її використання в управлінні якість освіти.

Необхідно також домовитись про напрями використання даних моніторингу, тому що його результати можуть бути використані як для заохочень, так і для санкцій проти навчальних закладів. Для успішної роботи по проведенню моніторингу всі ці міркування повинні бути врахованими.

Вцілому можна стверджувати, що системи моніторингу можуть вносити значущий позитивний вклад як в роботу викладачів, так і керівництва. Моніторинг виконує множину функцій релевантних підвищенню якості освіти зменшення несправедливості, яка обумовлена суб’єктивізмом викладачів і управлінців в освіті.

Системи моніторингу можуть стимулювати розвиток численних позитивних тенденцій, вони дозволяють оцінити ефективність різних інновацій в освіті.

Дані моніторингу не змінюють усю іншу інформацію, яка необхідна для прийняття управлінських рішень в освіті. Їх необхідно використовувати сумісно з іншими даними про систему освіти, які зібрані в результаті бесід зі штатом викладачів і тих, хто навчається, за допомогою детальних спостережень практики навчальної діяльності.

При проведенні моніторингу необхідно враховувати не тільки його позитивні можливості, але й ймовірні негативні наслідки. Здолати негативні наслідки упровадження систем моніторингу в освіту можливо тільки в тому випадку, якщо управлінців і викладачів заздалегідь ознайомлять про складності моніторингу і обмеження на використання його даних, а сам моніторинг буде проводить у відповідності з науковообгрутнованими методиками і технологіями в умовах чіткої визначеності переліку результатів, які повідомляються на кожному рівні доступу до них.