Педагогіка/2. Проблеми підготовки фахівців

К.ф.н. Амеліна С.М.

Дніпропетровський державний аграрний університет

РОЗВИТОК УМІНЬ І НАВИЧОК АКТИВНОГО СЛУХАННЯ У НАВЧАЛЬНОМУ ДІАЛОЗІ

Володіння умінням слухати свого співрозмовника у діалозі інколи буває навіть важливішим, ніж володіння іншими уміннями і навичками навчального діалогічного спілкування. На жаль, переважна більшість як студентів, так і викладачів вважає, що вміє слухати опонента, що нічого складного в цьому немає, а тому зовсім не потрібно оволодівати навичками та уміннями слухання.

Проте спостереження за навчальним діалогом під час аудиторних занять продемонстрували, що найчастіше учасник діалогу зацікавлений тільки у тому, щоб висловити власну точку зору, і не може дочекатись, поки його партнер припинить говорити, щоб розпочати своє висловлення. Репліка опонента сприймається як потік мовлення, як факт говоріння, закінчення якого треба дочекатись, бо воно є сигналом до початку власної репліки. Таким чином, сприйняття змісту сказаного не завжди вдається, не говорячи вже про деталі і подробиці тієї інформації, що повідомляється, хоч вони можуть бути надзвичайно важливими не тільки для того партнера, який їх повідомляє, а і для того, хто слухає.

Оволодіння навичками та уміннями активного слухання опонента у навчальному діалозі є надзвичайно актуальним для забезпечення співробітництва учасників паритетного діалогу. Воно може відбуватись шляхом:

- застосування діалогічних форм навчання;

- проведення спеціально орієнтованих тренінгів;

- розвитку відповідних умінь і навичок у процесі самовдосконалення.

Насамперед, треба навчитись під час навчального діалогу концентрувати свою увагу на тому, що говорить опонент. Якщо не докладати певних зусиль, то, як правило, період концентрації уваги триває не дуже довго. Повернутись до обговорення, якщо було пропущено великий обсяг інформації, коштуватиме певних зусиль: треба примусити себе знову слухати, вникати у те, що говорить опонент, а інколи навіть вибачитись і поставити деякі запитання,.

Отже, треба свідомо налаштовуватись на слухання і підтримувати свою увагу, не дозволяючи собі відволікатись. Для цього потрібно постійно контролювати себе, аналізувати процес слухання: чи не відволікаєтесь Ви, чи чуєте Ви, що говорить співрозмовник, чи розумієте Ви сказане ним. Потрібно прислухатись до деталей і подробиць, стримуючи в собі бажання перебити опонента і висловити свою думку. Навіть, якщо здається, що вже зрозуміло, що хоче сказати опонент, а він ще продовжує говорити, не можна його раптово зупиняти.

Викладач може поставити перед студентами завдання, яке вони будуть виконувати у парах: обрати вільну тему діалогу і під час діалогу фіксувати, у який момент у них з’явилось бажання чи вони були готові відволіктись від слухання свого партнера і з якої причини:

- сторонні перешкоди (хтось пройшов поруч, десь скрипнули двері тощо);

- фізичний стан (жарко у приміщенні, раптом заболіла голова);

- якісь деталі у зовнішності, одязі, манерах чи поведінці опонента;

- невиразність мови опонента, плутаність у висловленні думки;

- власні спогади, які виникли у зв’язку з тим, що повідомляє партнер;

- власні думки про інші справи або проблеми, що постійно хвилюють цього студента.

Суттєвим вкладом у перетворення діалогу на плідну співпрацю є свідома відмова від будь-яких упереджень. Багато хто вступає у діалог, маючи наступні чи схожі на них упередження: “Я заздалегідь знаю все, що скаже мій опонент”, “Я маю рацію, а його точка зору помилкова, нічого її і слухати”. Потрібно розвивати у собі прагнення позбавлятись цих упереджень, намагатись ставитись до ідеї свого опонента із зацікавленням або принаймні нейтрально.

Головне, про що завжди треба пам’ятати, - якщо Ви хочете, щоб Вас вислухали, Ви самі повинні вміти слухати опонента.

Навчитись активно слухати опонента можна, дотримуючись наступних правил:

- говорити по черзі, не перебиваючи один одного;

- коли один із співрозмовників говорить, інший уважно дивиться на нього;

- слухаючи співрозмовника, потрібно дати йому зрозуміти, що його уважно слухають і сприймають те, що він говорить. Це можна зробити, наприклад, за допомогою кивка голови тощо;

- кожен ретельно обмірковує свої репліки, щоб відповіді на запитання співрозмовника були якомога точнішими і доречнішими;

- виявити зацікавленість до повідомлення партнера;

- постійно зосереджувати свою увагу на тому, що говорить співрозмовник;

- показати співрозмовнику, що його слухають, за допомогою засобів невербального спілкування (вираз обличчя, кивок головою, міміка, жести тощо);

- показати співрозмовнику, що його слухають, за допомогою засобів вербального спілкування (перепитування, уточнення, але досить коротко, щоб не було переходу до іншої теми);

- виражати свої емоції до сказаного (здивування, співчуття та ін.).

Після діалогу, що відбувся, зацікавленим партнерам варто з’ясувати, чи

вдалось повністю почути те, що кожен із учасників прагнув сказати.