«Філологічні науки»

4.Синтаксис: структура, семантика, функція.

Кузнецова М.О.

Викл. Кафедри романських мов та перекладу

Київського національного лінгвістичного університету

Семантико-синтаксичні характеристики конструкції іменник + повнозначне дієслово + прикметник

Основну властивість прикметників – їх предикативний характер – визначає їх значення та вживання, зокрема, їх поліфункціональність, яка заключається з тому, що прикметники здатні входити як в залежний (детермінантний), так і в головний (предикативний) ранги речення. Ад’єктивна атрибуція та предикація – два типи відносин які мають різні логічні, семантичні та граматичні основи. Функціонування прикметника у системі предикативних відносин характеризує його як компонент речення якій має особливу онтолого-гносеологічну, семантичну та синтаксичну специфіку.

Ідентифікація членів речення як одиниць синтаксису, не дивлячись на багатовікову традицію його вивчення, є одним з актуальних та спірних питань сучасної лінгвістики. У сучасній італійській мові особлива увага приділяється складності функціональної диференціації поствербального субстантивного члена у прямій конструкції. Це пов’язано із рядом причин.

На рівні нормативної граматики дотепер не існувало єдиної думки щодо визначення функцій поствербального члена, який може вживатися із цілою низкою дієслів.

При дослідженні семантичної структури прикметників слід виділити, перш за все, семантичні компоненти, обумовлені екстралінгвістичними факторами. Для прикметників такими компонентами є класеми, що визначають їх приналежність до того чи іншого класу ознак.

С класемою корелюють семантеми, які диференціюють ознаки всередині одного класу. Семантеми є основними семантичними компонентами прикметника.

Опис властивості ад’єктивних предикатів проводиться на основі класифікацій якісних прикметників на емпіричні, раціональні та кваліфікаційні.

Емпіричні прикметники виражають ознаки, що сприймаються органами чуття, та експліцюють предикати, які відображають денотативні ситуації.

Раціональні прикметники, які виражають ознаки, що виявляються на раціональному етапі пізнання, характеризується номінативними можливостями, які основані на їх великій семантичній гетерогенності. На одному полі знаходяться раціональні прикметники, близькі за своїм значенням до кваліфікаційних слів, на іншому релятивні прикметники, які позбавлені емоційності та оцінювання, та за характером значення наближаються до підкласу відносних прикметників.

Кваліфікаційні прикметники слугують для вираження оцінки та експлоціюють предикати, які формують структуру «дескриптив+гарний-поганий» до кваліфікаційних також відносяться модальні та каузативні прикметники. Каузативні прикметники, які мають в семантичній структурі компонент «впливу», мають ті ж номінативні можливості, що й дієслова, від яких вони утворені.

Дослідження способів актуалізації ад’єктивних предикатів у висловлюванні дозволяє визначити відкриті, напівприховані, та приховані компоненти їх значення.

Відкритою семою є та, що корелює з класемою.

Напівприхованою є сема, яка потенціальна присутня у прикметнику та реалізується у певних сполученнях, що відображені у словникових дефініціях.

Прихованими є семи категоріального плану. До них відносяться «частиномовні» семи, які є можливими для всіх членів класу слів. Такими семантичними компонентами прикметників правомірно вважати оцінку, емоційність, інтенсивність та релятивність.

Функціонування прикметника вирішується у результаті взаємодії його первинних та вторинних семантичних зв’язків в межах синтаксичної одиниці – простого речення.

Семантичний субстрат граматично простого речення може виявитись неоднорідним. Просте речення з одним граматичним предикатом інколи містить декілька пропозицій, оскільки «структура простого речення є відомою мірою результатом перетворень всередині складного речення». Таким чином, прикметник розглядається на рівні конструкції яка здатна містити як єдину пропозицію (в такому разі прикметник розглядається як член речення), так і складну пропозицію (де прикметник містить вторинну предикацію).

Семантика власне дієслова виявляється обумовленою загальною семантикою конструкції, оскільки конструкція має здатність узагальнювати певні типи значень. Змістова сторона конструкції набуває настільки великого значення, що нею продиктовано не тільки вибір дієслова за його лексичною семантикою, але й саме оформлення певний тип семантичного предикату.

Тенденція до часткової втрати семантичного змісту проявляється тільки у дієслівних лексемах, що містять сему екзистенціональності.

Вони можуть, в залежності від семантики прикметника та комунікативної мети висловлювання, межувати з напівстройовими дієсловами.

Десемантизація дієслівної лексеми не відбувається у тих випадках, коли дієслівна лексема має більш забарвлену та диференційовану семантику, чи коли прикметник підкреслює інтенсивність дії в момент мовлення.

Лексеми, в яких тією чи іншою мірою присутня заданість на детермінант, не піддаються у конструкції десимантизації та вживаються в своїх ядерних значеннях. Прикметник слугує їм елементом для структурної та змістової завершеності, компенсуючи тим самим відсутність об’єкта чи локалізатора. Проте в комунікативному плані роль прикметника при таких дієсловах не однозначна. Якщо прикметник семантично не співвідноситься із дієсловом та виступає у функції вторинного предиката, змістовий акцент переноситься на прикметник. При цьому, якщо елімінувати прикметник, то дієслівний предикат буде виражати банальну інформацію.

Якщо сема відношення до дієслівної лексеми актуалізується семантикою прикметника, то прикметник виконує функцію непрямого адвербіального означення, адвербіального означення чи обставини образу дії.

При цьому так зване перетікання змістового акценту на прикметник не відбувається При елімінуванні прикметника висловлювання втрачає свою експресивну забарвленість.

Список використаної літератури

1. Бобровская И.А. «Структурно-семантические типы сочетания глагол + прилагательное в современном французском языке», Автореф. М. – 1987

2. Нетребская А.В. «Прилагательное при спрягаемом глаголе», автореф. М – 1973

3. Попов Н.А. «Функциональное многообразие постглагольного члена во французском языке», автореф. К. – 1972

4.Лукашева И.Г. «Прилагательное как предикативный компонент предложения во французском языке», автореф. Минск 1983

5. Рычкова Н.В «Функции прилагательного с полнозначным глаголом в итальянском языке», автореф. М. – 1983