Історія, 1

Федоренко Я.А.

Черкаський національний університет ім.Б.Хмельницького, кафедра новітньої історії України

Недоліки роботи сільської кіномережі і боротьба із ними у період „відлиги”

У період „відлиги” кіно стало найулюбленішим, найпопулярнішим видом мистецтва в містах, а особливо в селах, де воно слугувало одним з небагатьох видів відпочинку для колгоспних трудівників. За сім років в період з 1950-1957 роки кількість кіноустановок у селах збільшилась на 5,5%. У 1950році кількість кіноустановок становила 5419 одиниць,а у 1957 вона вже зросла до 8440 [1,37]. Тепер кінофільми могло переглядати набагато більше населення. Проте у роботі сільської кіномережі було на той час дуже багато недоліків.

В середині 1950-х років в УРСР нараховувалося 12,4 сільських адміністративно-територіальних центрів, а в них 35,3 тисячі населених пунктів. При цій значній кількості працювало всього 2700 стаціонарних кіноустановок, які зазвичай встановлювалися на центральних колгоспних садибах. За даними Міністерства культури в УРСР станом на 1.01.1958 рік – 8 420 сільських будинків культури з кінозалами на 100 місць і більше не мали встановлених стаціонарних кіноустановок для перегляду фільмів. Тому їх як і решту населених пунктів, а це майже 30,8 тисяч обслугововали тільки 4 тисячі кінопересувок[2,99]. На одну кінопересувку зазвичай припадало 7-8 населених пунктів, у яких влаштовували кінопоказ 4-5 разів на місяць.

Існувало понад 4 тисячі сіл, що налічували 50 і більше дворів, котрі із-за відсутності приміщень показом кінофільмів не обслуговувалися. У Харківській області у 1957році таких населених пунктів було – 56, у Закарпатській -26, у Запоріжській- 35, Полтавській-24, Кіровоградській – 21 [3,81].

Заважав відлагодженій роботі сільської кіномережі такий важливий чинник, як не пристосовані для перегляду кінофільмів кінозали. У третині населених пунктів, виділені для кінопоказу приміщення не були відремонтовані та обладнані належними меблями, взимку не опалювалися, в них не було побудовано кінокамери, що значно знижувало якість показу фільмів і культуру обслуговування глядачів.

Погано була налагоджена і система рекламування нових фільмів.Так як контора кінопрокату розсилала райвідділам культури рекламний матеріал не відповідно репертуарного плану, а в міру надходжень від рекламфільму. Внаслідок цього багато реклам використовувалися не за призначенням. Органи кінофікації та кінопрокату не приділяли належної уваги питанням репертуарного планування, особливо для сільських кіноустановок. Слабо було залучено до організації глядачів та розповсюдження кіноквитків працівників культурно-освітніх установ.

До виправлення цих суттєвих недоліків радянська влада у період „відлиги” приклала чимало зусиль. На початку 1960-х років значно зросла кількість споруджених будинків культури, клубів, в яких вже були пристосовані кінозали для перегляду які вже містили стаціонарні установки. Так у 1960-му році кількість сільських клубів становила 16765 із загальною площою 2928615кв.метри. Власні кіфноустановки мала їх більша половина, тобто 10189одиниць [4,1].

До рекламування фільмів, зокрема дитячих було залучено громадськість. Для пожвавлення роботи сільського дитячого самодіяльного кінотеатру Тисьменського району Станіславської області, його директор разом із вчителями день проведення кіносеансу заходив до класів, розповідав про фільм. Вони же підтримували порядок у залі під час перегляду кінофільму, слідкували за роботою контролерів і касирів [5,65].

Таким чином, у роботі кіномережі в сельській місцевості на початку 1960-х років існували ще численні недоліки, зокрема мала кількість стаціонарних кіноустановок, погано облаштовані приміщення, незадовільне рекламування фільмів тощо. Але попри це, позитивні зміни все ж таки відбулися. Зокрема, покращився стан роботи кінопересувок, все більше по селах встановлювалися стаціонарні кіноустановки, а це давало змогу переходити до використання кінофільмів на широкій плівці, що підвищувало якість показу кінопродукції. Глядацька аудиторія поповнилася школярами, для яких організовувалися спеціальні дитячі сеанси. Кіно стало одним із головних видів дозвілля.

Список використаної літератури

1. Центральний архів вищих органів влади(далі ЦДАВО).-Ф.2.-Оп.9.-Спр.4967(28.12.1957-26.12.1958).-37Арк.

2. ЦДАВО.- Ф.2.-Оп.9.-Спр.3717(5.11.1956-27.12.1957).-99Арк.

3. ЦДАВО.- Ф.2.-Оп.9.-Спр.3717(5.11.1956-27.12.1957).-81Арк.

4. ЦДАВО-Ф.4.-Оп.8.-Спр.199.-1Арк.

5. ЦДАВО.- Ф.2605.-Оп.8.-Спр.3488(4-5.1962).-65Арк