Філологічні науки. 1. Методика викладання мови та
літератури
Чайковська Т.
В.
Хмельницький
національний університет
Лінгвокраїнознавчі аспекти у вивченні іноземної мови
Кожна національна культура складається з національних і
інтернаціональних елементів і не може цілком збігатися з
іншою культурою. Тому в процесі викладання іноземної мови ми повинні звертати увагу на формування у свідомості студентів (учнів) поняття про нові предмети і явища, що не
знаходять аналогії ні в рідній культурі, ні в рідній мові. Мова йде про включення елементів
країнознавства у викладання мови. Оскільки говориться про з'єднання в навчальному процесі мови відомостей зі сфери
національної культури, такий вид
викладацької роботи пропонується назвати лінгвокраїнознавчим викладанням.
Іноземна мова робить значний
внесок у розширення загальноосвітнього кругозору тих, хто навчаєтья. Велика
кількість різних факторів, що впливають на навчання іноземних мов, їхній
взаємозв'язок приводить до об'єктивної необхідності розглядати навчання іноземної
мови як складну систему, що вимагає більш повного виявлення цих факторів і
послідовного їхнього обліку. Оволодіння іноземною мовою як засобом спілкування
повинне дати вивчаючим безпосередній доступ до культури інших народів,
забезпечити в процесі навчання діалог культур, сприяти вихованню, всебічному
розвитку, підвищувати якість підготовки їхньої діяльності в різних сферах
життя.
Лінгвокраїнознавчий аспект
навчання – це самостійний аспект навчання іноземної мови (поряд з фонетичним,
лексичним, граматичним та стилістичним), який відбиває національно-культурний
компонент мовного матеріалу. Кінцевою метою засвоєння лінгвокраїнознавчого
аспекту є формування у студентів лінгвокраїнознавчої компетенції, тобто
“цілісної системи уявлень про основні національні традиції, звичаї та реалії
країни, мова якої вивчається”. Включення в зміст навчання країнознавчих знань
забезпечують засвоєння студентами реалій іншої національної культури,
розширення їхнього загального кругозору, що приведе також до підвищенняінтересу
до іноземної мови.
До категорії засобів навчання, що
більше усього можуть наблизити студента до природного культурологічного
середовища, відносяться автентичні матеріали: справжні літературні,
образотворчі, музичні добутки, предмети реальної дійсності (одяг, меблі, посуд
) та їх ілюстративне зображення. Нерідко в цей перелік попадають одноразові,
повсякденні матеріали, такі, як афіші, анкети, квитки (проїзні і вхідні),
етикетки, меню, рахунки, карти, рекламні проспекти і т.д. Специфіка цих засобів
полягає в тім, що вони забезпечують спілкування з живими, реальними предметами,
стимулюють майже справжню комунікацію:студенти та учні як би проживають усі
події, грають визначені ролі, вирішують проблеми (купівлі, екскурсій, вибору
меню і т.д.). При навчанні іноземної мови можна використовувати
лінгвокраїнознавчий матеріал з таких сфер спілкування: 1) учбово-професійна:
(оголошення по працевлаштуванню; розклад уроків; рекламні проспекти різних
навчальних центрів); 2) соціально-культурна: запрошення на виставки,
концерти, у музеї); 3) побутова: (предмети побуту; проспекти-реклами готелів, кемпінгів, пралень); 4) торгово-комерційна: (рекламні проспекти товарів; запрошення-реклами в ресторани, кафе; меню замовлених страв); 5) спортивно-оздоровча: (реклама оздоровчих центрів, спортивних комплексів); 6) сімейно-побутова: (листи, листівки, запрошення; візитні картки). Ці матеріали використовуються для
придбання країнознавчих знань: наприклад, викладач демонструє прагматичні
матеріали, повідомляє інформацію, чи студенти (учні) самостійно “добувають”
інформацію з матеріалів, а потім викладають свій варіант під час заняття,
вислуховують доповнення викладача й інших студентів. Цю інформацію можна
використати для організації мовного спілкування, розвитку усного мовлення у
сферах спілкування: організація інтерв'ю, опитувань про навчальні і спортивні
центри; вивчення вимог, зв'язаних з одержанням різних професій і т.д.
Для прищеплювання допитливості,
пізнавальної активності, інтересу в курсі вивчення мови, було б доречним
добирати матеріал для домашнього читання літературно-країнознавчого змісту, він
буде більш ефективним як у плані навчання читанню й усному мовленню, так і в
плані підвищення культурно-освітнього рівня учнів. Більш виправдано читати
твори в продовженнях, а не окремі тексти. При читанні серії уривків одного
твору нерозуміння окремих моментів текстового
фрагмента може компенсуватися на уроці під час обговорення
прочитаного, що полегшує у свою чергу читання наступного уривка. Кожне продовження вносить визначену кількість нової інформації, що нанизується на основний стрижень оповідання. Читання художніх творів у продовженнях
забезпечує досить часту повторюваність лексичних одиниць у
нових контекстах, комбінаціях і знайомих граматичних конструкціях з новим лексичним наповненням. Лексика художніх текстів тісно стикається з загальновживаним словником розмовної мови.
Поряд з вирішенням основних мовних і
лінгвістичних задач домашнє читання, побудоване на
здобутках художньої літератури, може сприяти здійсненню важливої освітньої мети – введенню студентів та учнів у світ культури країни
досліджуваної мови. Художня література є цінним джерелом країнознавчих знань. Країнознавчу цінність представляє як окремий
художній твір, так і вся система
запропонованих для читання текстів. Художні твори можуть бути успішно використані як
навчальний матеріал при роботі над власною мовою, так і в якості
загальнокультурного країнознавчого компоненту.
Література
1. Арнольд И.В. Лексикология современного английского
языка. – М.: Высшая школа, 1986. – 296 с.
2. Арнольд
И.В. Основы научных исследований в лингвистике: Учебное пособие. – М.: Высшая
школа, 1991. – 140 с.
3. Методика обучения иностранным языкам в средней школе
/ Г. Рогова, В. Рабинович, Т. Сахарова. – М.: Просвещение, 1991. – 287 с.
Чайковська Тетяна Вікторівна
вул. Камя’нецька 64, кв.
8
м. Хмельницький
29013
викладач кафедри іноземної філології
Хмельницький національний університет
Роб. тел. (8-03822) 65-19-33