Право / 2. Адміністративне і фінансове право

Буздуган Я.М.

Тернопільський національний економічний університет

Правові аспекти фінансування охорони здоров’я в Україні

Охорона здоров’я населення є важливою сферою суспільного життя, внутрішньою функцією і частиною соціальної політики держави. Однак, слід зауважити, що за роки незалежності показники стану охорони здоров’я населення в Україні надзвичайно низькі і незадовільні. Безперечно, в першу чергу це пов’язано із складною економічною і політичною ситуацією в державі, гострою екологічною кризою і вкрай недостатнім фінансуванням.

Недосконала з економічної та управлінської точки зору успадкована від колишнього СРСР модель системи охорони здоров’я в нових економічних умовах виявилася неефективною і зумовила зменшення доступності медичної допомоги для широких верств населення України. Істотний дефіцит бюджету галузі, що спостерігається протягом п’ятнадцяти років, призвів до значного погіршення якості медичного обслуговування і стану здоров’я нації.

Наявність цих та інших проблем обумовили актуальність теми дослідження.

Метою дослідження є оцінка організаційно-правових та практичних аспектів фінансування охорони здоров’я в Україні.

Проблеми фінансування охорони здоров’я завжди породжували і викликали жваві дискусії в країнах з різним рівнем розвитку економіки. У вітчизняній та зарубіжній літературі розглядаються результати багатьох досліджень, присвяченим цим питанням та, не дивлячись на це, вони залишаються актуальними.

Згідно з статтею третьою Конституції України здоров’я людини є однією з найголовніших соціальних функцій держави [1].

Стаття 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я, проголосивши, що фінансування охорони здоров’я в Україні здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів та будь-яких інших, не заборонених законодавством джерел, принципово визначила можливість багатоканального фінансового забезпечення системи охорони здоров’я [2].

Разом з тим, статтею 49 Конституції України проголошено, що охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а держава стимулює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Варто зазначити, що в цій же статті Основного закону мова іде про те, що громадяни мають право на медичне страхування, а держава повинна сприяти розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Отже, ця стаття Конституції України не заперечує можливість використовувати для фінансування системи охорони здоров’я інших, аніж бюджетних джерел фінансування. І це особливо важливе з огляду на реальну неможливість забезпечення повного всеохоплюючого фінансування зазначеної галузі лише за рахунок бюджету.

Необхідність вжиття ряду заходів щодо реформування економічних засад системи охорони здоров’я і, зокрема, поліпшення її фінансування, визначено Концепцією розвитку охорони здоров’я населення України [3].

З цією метою Концепція передбачає необхідність збереження контролю держави за механізмами забезпечення обсягу та якості медичної допомоги, які поступово збільшуватимуться за рахунок бюджетного фінансування та залучення додаткових джерел фінансування. При цьому джерелами фінансування охорони здоров’я мають бути кошти державного та місцевих бюджетів, кошти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та добровільного медичного страхування, кошти накопичувальних фондів територіальних громад і благодійних фондів, благодійні внески та пожертвування юридичних та фізичних осіб, кошти, одержані за надання платних медичних послуг, а також інші джерела, не заборонені законодавством.

Кошти державного та місцевих бюджетів, згідно з Концепцією, мають бути основним джерелом фінансування державних цільових програм охорони здоров’я населення.

Це підтверджується і відповідним положенням чинного Бюджетного кодексу України, що був прийнятий Верховною Радою України 12 червня 2001 року.

Президент України Указом «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення» від 6 грудня 2005 року поставив завдання щодо підвищення якості та доступності медичного обслуговування населення, впровадження обґрунтованих державних гарантій надання населенню безоплатної медичної допомоги, ефективної та прозорої моделі фінансування галузі, що орієнтована на реальні потреби пацієнтів, розробки та впровадження в діяльність закладів охорони здоров'я стандартів медичної допомоги, раціоналізації використання ресурсів в цій сфері, удосконалення системи управління галуззю, оптимізації мережі державних, комунальних і відомчих закладів охорони здоров’я, поліпшення підготовки медичних працівників та умов оплати їх праці, спрощення дозвільної системи в галузі, оновленні матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я.

8 жовтня 2005 року, представляючи у Харкові на ІІ з’їзді сімейних лікарів нового Міністра охорони здоров’я України Ю.В.Поляченка, Президент України В.А.Ющенко поставив завдання по докорінному реформуванню системи охорони здоров’я країни. Міністерство охорони здоров’я України розробило Дорожню карту стратегії і тактики структурних змін галузі, яка передбачає короткострокові, середньострокові та довгострокові заходи.

Серед короткострокових заходів Дорожньої карти передбачено здійснити розробку національної програми боротьби з онкозахворюваннями та створення за дорученням Президента Державного комітету боротьби - для координації усіх програм і заходів, що покликані зменшити як кількість онкохворих, так і сприяти продовженню їх якісного життя.

Для належних умов розвитку спеціалізованих видів педіатричної допомоги та удосконалення медичного обслуговування дітей усіх регіонів України серед короткострокових заходів передбачається утворення Національного дитячого медичного центру.

Серед середньострокових заходів планується здійснити: доопрацювання законодавчих актів для створення необхідних передумов запровадження страхової медицини, насамперед закону про надання лікувально-профілактичним закладам статусу комунальних підприємств; впровадження стандартів лікування та формулярної системи на засадах доказової медицини; створення умов для активної й ефективної роботи лікарняних кас; розвиток системи інформаційного забезпечення охорони здоров’я на основі широкого розвитку інформаційних мереж, уніфікації методів і засобів інформації, реорганізації і медико-статистичної служби; створення конкуренції на ринку медичних послуг між їх надавачами та забезпечення свободи вибору; спрощення процедур ліцензування медичної практики, медичної техніки, виробів медичного призначення, продуктів харчування.

Міністерством охорони здоров’я України визначені також довгострокові заходи, серед яких: запровадження медичного страхування – в Україні повинно мати місце як загальнообов’язкове, так і приватне медичне страхування; створення єдиного простору медичних послуг незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності лікувально-профілактичних закладів; впровадження гарантованого рівня безоплатної медичної допомоги, створення системи контролю необхідного рівня якості медичних послуг шляхом введення стандартів; реалізація системи економічних і правових механізмів гарантування медичної допомоги у належному обсязі незалежно від місця проживання громадян; розвиток недержавного сектора надання медичних послуг населенню; передача низки управлінських та дозвільних функцій Міністерства охорони здоров’я України лікарським асоціаціям та громадським організаціям.

Реформа фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні мусить відбуватися в рамках загальноприйнятих в Європі принципів соціальної рівності, справедливості і солідарності при організації і наданні послуг з охорони здоров’я, оскільки саме такий підхід дав змогу європейським країнам досягти високих показників стану здоров’я своїх громадян.

Досвід країн Європейського Союзу, а також країн Центральної і Східної Європи колишнього радянського табору, які порівняно недавно стали на шлях реформ, показує, що механізми фінансування охорони здоров’я можна успішно удосконалювати і в рамках бюджетного фінансування та соціально-медичного страхування. В багатьох країнах Європейського Союзу держава бере участь у системі обов’язкового медичного страхування через бюджетні внески у тому чи іншому вигляді (або від імені певних категорій громадян, або у вигляді капітальних інвестицій) [4].

Впровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування передбачає виділення самостійних суб’єктів, між якими складаються договірні відносини. Введення загальнообов’язкового соціального медичного страхування змінює порядок фінансування лікувальних закладів. Якщо при бюджетному фінансуванні кошти виділяються на утримання самих лікарень, поліклінік, то при медичному страхуванні кошти адресовані пацієнтам. Кошти повинні надходити до закладів охорони здоров’я у вигляді плати за надану медичну допомогу і медичні послуги.

Впровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування дозволяє виправити недоліки бюджетного фінансування, а саме ліквідувати залишковий принцип фінансування галузі.

Однак Закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування ще досі не прийнятий. Вагомими причинами неприйняття цього закону були:

¨ неприйняття частиною народних депутатів, які представляють інтереси роботодавців, концепції законопроекту, що передбачає запровадження нового соціального збору;

¨ неприйняття ідеї обов’язкового соціального медичного страхування іншою частиною народних депутатів, які вважають, що запровадження такого страхуванням буде порушенням конституційного права громадян на безоплатну медичну допомогу (На нашу думку, ці політики не спілкуються із своїми виборцями, тому не знають, що конституційне право громадян на безоплатну медичну допомогу порушується постійно, так як не відбувається реалізація цього права на практиці).

В той же час остання версія відповідного законопроекту, розроблена за участю експертів Проекту ЄС «Фінансування та управління в сфері охорони здоров’я», на наш погляд є досить адекватною.

Разом з тим, щоб зрушити з місця процес прийняття Закону про загальнообов’язкове соціальне медичне страхування надзвичайно важливо визначитись з майбутньою моделлю розбудови обов’язкового медичного страхування й усунути протистояння двох різних концепцій його розвитку.

Для того, щоб вказаний закон працював ефективно, треба створити цілий ряд додаткових правових та організаційних умов, сприятливе політичне і правове середовище.

Література:

1. Конституція України. Затверджена Верховною Радою України 28.06.1996р. №254/96 ВР //Відомості ВРУ.-1996.-№30.

2. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992р. №2801-XII (із змінами та доповненнями).

3. Указ Президента України від 7.12.2000р. №1313 “Концепція розвитку охорони здоров’я населення України”.

4. Реформування системи охорони здоров’я в Україні: досвід проекту ЄС «Фінансування та управління у сфері охорони здоров’я в Україні» / Під загальною редакцією А.Малагардіса, В.Рудого. Посібники 1-12. - Київ, 2006.

Буздуган Ярослава Михайлівна

викладач кафедри фінансів Тернопільського національного економічного університету

Домашня адреса:

Буздуган Я.М.

вул.Карпенка 12/95

м.Тернопіль

Тернопільська обл.

46018

Телефон:

8 050 5399947

8 0352 539799