“Право” / 4 Трудове право

Бігун О. С.

Переміщення працівника на іншу роботу, не передбачену трудовим

договором, є незаконним

Одним з найбільш численних видів прав, проголошених і закріплених Конституцією України, є соціальні права. Цей вид прав був пріоритетним і різноманітним і в попередній Конституції, але за нинішньою Конституцією соціальні права більшою мірою розширені.

Конституцією України, зокрема, передбачені такі соціальні права: право на працю, право на відпочинок, право на соціальний захист, право на житло та ін.

Пріоритетним соціальним правом є право на працю. В Конституції дається загальне визначення цього права і передбачається ряд гарантій його дотримання.

В ст. 43 Основного Закону зазначається, що кожний має право на працю, яка включає можливість заробляти собі на прожиття працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Гарантуючи це право, держава, як записано в Конституції, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Надаючи різноманітні права людині, ст. 43 Конституції забороняє застосовування примусової праці. Примусова праця – це будь-яка робота, що вимагає від працівника під загрозою відповідальності виконання роботи, на яку працівник не дав згоди. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується за вироком суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.

Одночасно ч. 2 ст. 32 КЗпП України надає власнику або уповноваженому ним органу без погодження з працівниками переміщувати їх на тому ж підприємстві, установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення робити на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

При прийнятті на роботу укладається трудовий договір між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Укладенню трудового договору передує досягнення згоди між сторонами про умови трудового договору. Більшість цих умов передбачена законом (норма робочого часу, відпустка та інше). Написавши заяву про прийняття на роботу, працівник тим самим дає згоду на виконання роботи і підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку, а власник погоджується відповідно до законодавства виплачувати заробітну плату і створити належні умови праці. Однак, деякі умови праці можуть бути зафіксовані окремо (забезпечення житлом, переміщення на другу роботу, робота в нічний час, поїздки у відрядження, початок роботи тощо).

Якщо сторони при прийнятті на роботу самі визначають види і обсяг трудових обов’язків, то власник при необхідності має право запропонувати працівнику виконання будь-яких із них.

Після укладання трудового договору, вимагаючи від працівника виконання роботи з підпорядкуванням правилам внутрішнього розпорядку, які не були обумовлені трудовим договором, власник тим самим порушує трудові права працівника, оскільки працівник не знав про можливе переміщення на іншу роботу. Тому умови, які були визначені при прийнятті на роботу для виконання якої укладається трудовий договір, повинні бути чітко визначені в трудовому договорі, щоб не допустити в подальшому різного тлумачення трудового договору. Другими словами, працівник повинен знати, на яку іншу роботу він може бути переміщений.

З метою усунення помилок при розгляді трудових справ у судах, Пленум Верховного Суду в своїй постанові від 9.11.96 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” зазначив, що при розгляді трудових справ судам слід мати на увазі, що ч. 3 ст. 43 Конституції використання примусової праці заборонено. У зв’язку з цим не можуть застосовуватись як такі, що суперечать Конституції, правила ст. ст. 32, 33, 34 КЗпП України, відомчих положень чи статутів про дисципліну тощо, які передбачають можливість тимчасового переміщення працівника на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простого, а також можливість виконання ним роботи, непередбаченої трудовим договором.

Викладене дає підстави стверджувати, що переміщення працівника на іншу роботу, якщо воно не передбачене трудовим договором, є незаконним.

Використана література:

1. Конституція України, ст. 43

2. Кодекс законів про працю України, ст. ст. 21, 32, 33, 34

3. Постанова Пленуму Верховного Суду “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 9.11.96

4. Постанова Пленуму Верховного Суду “Про практику розгляду судами трудових спорів” від 6.11.1993 р. № 9