Левченко А. В., Левченко М.О.

Хмельницький національний університет, Україна

Вплив релігійного світогляду у формуванні концепції прав людини

У будь-якому суспільстві релігія виступає як чинник формування того чи іншого ставлення індивіда до правових інститутів. На тлі панування аморальності в праві, економіці і політиці питання духовності набирає актуальності. Коли норми закону стають етичними нормами самої людини, вона вільна діяти у відповідності зі своєю волею, а її воля не вступає у конфлікт з настановами Божого закону.

Дослідженням теоретичних аспектів співвідношення релігії і права досліджувалися в роботах Г. Гегель, Т. Гоббс, Г. Гроцій, І. Кант, Г. Лейбніц, Дж. Локк, Ш. Л. Монтеск’є, Б. Спіноза та інші. Серед українських та російських дослідників цим питанням займалися І. Ільїн, Є. Требецькой, П. Рабінович. І сьогодні ця тема в українських наукових колах не втрачає актуальності, що підтверджується численними семінарами та конференціями.

Враховуючи сучасний стану наукової розробки метою роботи є встановлення основних засад співвідношення права і релігії, з’ясування ролі релігії в процесі формування права.

Основою формування правового регулювання є постійно повторювані суспільні відносини. Для набуття суспільних відносин нормативного характеру потрібно їх схвалення суспільством. Критеріями такого схвалення виступають соціальні цінності. Для права ними є, у першу чергу, справедливість, а також свобода та рівність, міра яких визначається вимогами справедливості, і потребами суспільного розвитку, що, у свою чергу, детерміновані й іншими соціальними системами (релігією, мораллю, політикою, економікою тощо).

Право і релігія є найважливішими регуляторами суспільних відносин. З юридичного погляду, право наділене пріоритетом при соціальному регулюванні, оскільки завдяки своїй обов’язковості, формальній визначеності і державній захищеності воно здатне оптимально забезпечити нормальне функціонування суспільства, що є складним соціальним організмом. У той же час ефективність правового регулювання багато в чому залежить від узгодженої взаємодії з іншими, не юридичними регулятивними системами, в тому числі й із релігією, яка містить численні оцінки належної й забороненої з позиції закону поведінки, тим самим, перетинаючись зі сферою правового регулювання.

В сучасних умовах зросла роль відповідальності людини у навколишньому світі, розширилася її свобода і, водночас, залежність від зовнішнього соціального та природного середовища[2, с. 94]. Найбільш ефективно утверджуються права громадянина, людини там, де пристрасть до свободи пов’язана з моральним почуттям обов’язку і відповідальності, там, де дух свободи сповнений поваги до особи, її гідності та прихильності до правового порядку. Особливістю духовного ставлення людини до світу є те, що світ для неї постає як об’єкт одухотворений, в якому панують гармонія і правда, а не є виразом процесу пасивного споглядання. У сучасний період розвитку українського суспільства вимальовується нова духовна парадигма, пов’язана з ідеями демократії, громадянського суспільства. У цих ідеях закладено можливості моделювання процесу самотворення громадянського суспільства, вдосконалення правової системи з огляду на духовні та релігійні цінності.

Ідея розбудови громадянського суспільства – канону європейської цивілізації, зразка досконалої для сучасної доби соціокультурної дійсності – має стати традицією. На ґрунті зазначеної парадигми необхідно розвивати право і державу. Парадигма громадянського суспільства спирається на певну універсалізацію світоглядних уявлень, переконань та динаміку суспільних настроїв, почуттів, переживань, здатних сформувати єдиний для суспільства сенс життя та віру в його благодатну дієвість. У цьому контексті С. Франк зазначав, що «віра у смисл життя здобувається через співучасть у великій спільній справі».[4, с. 158]

Багато хто із сучасних авторів залежно від типу праворозуміння тією чи іншою мірою визнають значення релігії у процесі формування як права в цілому, так і окремих його галузей. Наприклад, С. С. Алексєєв вважає, що без урахування глибинних духовних засад життя суспільства, що знаходяться «по той бік» уявлень, ні про яку свободу особистості, свободу волі, права людини, відповідальність та особисту вину (а отже, і правову традицію в цілому) йтися не може[1, с. 145]

У багатьох релігіях світу кінцеве призначення людини вбачається в залученні до Бога через особисте вдосконалення і спасіння. Бог у даному випадку виступає певним абсолютом, а мораль - як один із засобів набуття людиною цього абсолюту. Так, основними релігійними цінностями по суті виступають моральні цінності, які, в свою чергу, є підґрунтям і основою соціальних, тобто правових цінностей. У всі часи існування людства питання моральності застосовуваних правових приписів турбувало філософів та вчених, оскільки саме моральність є основою та фундаментом розвитку нації загалом та окремої спільноти, народу зокрема.

Морально-правова проблематика - це величезна частина міркувань великих філософів минулого і сьогодення, що досліджували пограничні стани в історії людства. Мораль і право - це специфічні феномени життя людей, що визначають соціальні цінності перехідних епох і станів. Моральні цінності за часом виникнення передують появі правових, оскільки «генезис перших значною мірою детермінує появу інших». Такий процес зумовлений розвитком соціально-економічних відносин. У перехідні періоди історії ускладнюється громадська свідомість, у ній переплітаються її різні форми: правові, моральні, релігійні.

У християнстві богоподібність людини проявляється, зокрема, через дар людині свободи. Так, до найважливіших релігійних цінностей відноситься свобода - основоположна риса людини як творчої особистості. Вона дає кожній людині право вибору: певних можливостей, шляху, добра чи зла. Свобода тісно пов’язана з такими правовими поняттями як необхідність та відповідальність. Б. Спіноза говорив: «Свобода - це пізнана необхідність». Це означає, що свобода людини тісно пов’язана з пізнанням. Чим більшою є її свобода, але тим більша і її відповідальність. Проте не потрібно плутати свободу з анархією. Свобода - це не лише повне задоволення всіх своїх інтересів і прагнень, але й увага та повага до свободи інших людей. Ж-Ж. Руссо говорив, що людина створила суспільство, віддавши частину своєї свободи й отримавши гарантію безпеки. Тому реалізувати свою свободу можна лише через урахування волі і прагнень інших людей. Свобода - це дуже велика відповідальність і за себе, і за ближніх, і за світ у цілому.

Свобода з християнської точки зору це те, що дароване Богом людині. Вона вільна обирати сама яким шляхом іти - добра чи зла, але вона також повинна чітко усвідомлювати ті наслідки, які матиме цей вибір. Тому основне для людини - внутрішня свобода, свобода її духу, що ґрунтується на певних духовних цінностях - любові, добра, істини, краси та реалізується через право вибору. Відомі філософи підтримували цю думку. І. Кант вважав, що в основі людських вчинків повинен лежати так званий моральний категоричний імператив: «Максима твоєї волі повинна відповідати основі загального законодавства». А значить, людина повинна діяти і ставитись до інших людей так, як би хотіла вона щоб ставились до неї [3].

Отже, саме загальнолюдські релігійно-духовні цінності повинні бути основою існування як суспільства в цілому, так і права, яке діє у суспільстві. І саме від того, чи керуватиметься дане суспільство чи конкретна людина такими цінностями як добро, свобода, справедливість, солідарність, любов, демократія, залежить найвищий щабель ефективності застосування права у суспільстві й майбутній добробут усього народу. Тому істинно громадянським суспільством може бути лише те, яке базується на загальнолюдських цінностях і регулюється правом, що формується на основі духовних і релігійних цінностей.
З огляду на зазначене, проблематика взаємодії релігії і права є особливо актуальною у контексті українського суспільства, яке постійно розвивається і потребує чіткого визначення пріоритетних моральних принципів для побудови фундаменту, на якому ґрунтується і завдяки якому розвивається право. На нашу думку, основною причиною низької суспільної моралі стала мораль, яка пропагувалася у радянському тоталітарному суспільстві й містила в собі подвійні стандарти. Така ситуація, на щастя, поволі відходить у минуле. Саме тому в нинішніх умовах є надзвичайно важливим питання становлення нової системи морально - духовних цінностей, нового світогляду, який би базувався на глибоких культурно-духовних традиціях нашого народу. Духовні, моральні, релігійні цінності - основа суспільства і права. Якщо вони є, якщо вони наповнюють душі людей, тоді вони стабілізують суспільство, роблять правову систему стійкішою до зовнішніх негативних впливів.

Список використаної літератури

1. Алексеев, С. С. Самоесвятое, чтоесть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современнуюэпоху / С. С. Алексеев. – М. : НОРМА, 1998. – 416 с.

2. Законодавство в сфері релігії. – Харків, 2006. – 158 с.

3. Карась А. Г. Роль релігійних цінностей у процесі формування права /А. Г. Карась // Теорія та історія держави і права. Філософія права. – 2010 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/23643/13-Karas.pdf?sequence=1

4. Франк С.Л. Духовныеосновыобщества. – М., 1992.