История / 2. Всеобщая история

Кочуг Д. О.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Україна

Роль дитячого покоління у Великій Вітчизняній війні

За відомою статистикою, Велика Вітчизняна війна забрала близько 27 млн. життів громадян Радянського Союзу. З них близько 10 млн. — солдати, інші — люди похилого віку, жінки, діти. Але статистика мовчить про те, скільки дітей загинуло в роки Великої Вітчизняної війни. Таких даних просто немає, хоча війна покалічила тисячі дитячих доль, відняла світле й радісне дитинство [1]. Кожен з дітей війни має власну історію, нерідко унікальну. Розкриття теми дасть змогу глибше зрозуміти внесок дітей у перемогу на фронті та в тилу.

Тому мета дослідження — визначити роль дітей у Великій Вітчизняній війні, зокрема як трудового ресурсу під час війни.

В роки Великої Вітчизняної війни сотні тисяч хлопців і дівчат йшли у військкомати, додавали собі рік — два, щоб захищати Батьківщину, багато хто гинув за неї. Діти війни частенько натерпілися від неї не менше, ніж бійці на фронті. Масові розстріли, жорстоке поводження з населенням викликали і в дітей величезне бажання мстити. Вони воювали нарівні з дорослими і в чинній армії, і в партизанських загонах. І це були не поодинокі випадки. Таких дітей, за даними радянських джерел, під час Великої Вітчизняної війни були десятки тисяч [1].

Хлопці та дівчата збирали рушниці, що залишилися від боїв, патрони, кулемети, гранати, а потім передавали все це партизанам, звичайно, серйозно ризикуючи. Багато школярів вели розвідку, були зв’язківцями в партизанських загонах. Рятували поранених червоноармійців, допомагали влаштовувати підпільникам втечі наших військовополонених з німецьких концтаборів. Підпалювали німецькі склади з продовольством, технікою, обмундируванням, фуражем, висаджували в повітря залізничні вагони й паровози [1].

Діти війни розповідають, що вважали за свій обов’язок, навіть попри досить юний вік (6–7 років), допомагати партизанським загонам. «Я хоть був малий, но даже учавствував в розвєдкє, де находились німці, де були в селі їхні каземати», — Змаженко Микола, 1937 р. н. [2].

У частинах і підрозділах на фронті разом з бійцями нерідко воювали підлітки 13–15 років. Переважно це були сироти. Тому частини Червоної Армії чуйно відносилися до них і часто забирали з собою. З того часу лишився вислів «діти полків». Солдати підбирали голодних і обдертих хлопчиків і знаходили їм роботу в своїх частинах. Як правило, намагалися тримати дітей при кухнях: вони носили воду, рубали дрова, чистили овочі. Але хлопчача романтика штовхала їх на передову. З цих дітей виходили першокласні розвідники. Але якщо вони потрапляли до рук ворога, шансів вижити практично не мали. З 1943 р. «синів полку» почали влаштовувати в щойно створені суворовські та нахімовські училища, схожі на кадетські корпуси царських часів і призначені для навчання та виховання дітей загиблих на війні радянських людей. Учням давали середню освіту та первинні військові знання для оволодіння професією офіцера. Можна вважати, що майбутнє цих дітей було визначено [5].

У дітей було бажання хоч чим-небудь допомогти фронту. Діти чергували на дахах будинків під час ворожих нальотів, будували оборонні укріплення, збирали чорний і кольоровий брухт, лікарські рослини, речі для Червоної Армії, працювали на недільниках [1].

Не менш важким та відповідальним було життя дітей у тилу. Евакуйовані робітники, інженери і техніки працювали на виробництві. У голому степу могли встановити станки й починати випуск продукції, одночасно зводячи стіни цехів. Робочої сили не вистачало, тож до станків ставали з 12–14 років. Якщо маленький робітник не дотягався до важелів та руків’їв, йому під ноги прилаштовували ящик. «Все для фронту, все для перемоги», — під цим гаслом працювали люди в тилу. Нерідко й спали поруч зі станками. Працювали в холоді й голоді. Їжі не вистачало, її нормували й пайки були мінімальними [3]. Діти працювали й на оборонних підприємствах: робили детонатори до мін, запали до ручних гранат, димові шашки, кольорові сигнальні ракети, збирали протигази [1].

Діти працювали в сільському господарстві, вирощували овочі для госпіталів [1]. Чернишов В. П., 1928 р. н., згадує: «Селяни змушені були працювати вдвічі більше, а через те, що техніки не було <...> вручну. Ми з мамою збирали урожай. Хлопці косили, а дівчата складали все в снопи. Згодом ми дізналися, що наші солдати перебувають у Ростові та Ленінграді, звідки вже виганяли німецькі війська. По закінченні війни нас, підлітків, виганяли до Червоного Чабану закидати вириті окопи <...> Працювали всі: і хлопці, і дівчата» [3].

В шкільних швейних майстернях піонери шили для армії білизну, гімнастерки. Дівчатка в’язали теплі речі для фронту. Діти допомагали пораненим у госпіталях, писали під їх диктування листа рідним, ставили для поранених спектаклі, влаштовували концерти. Про це є зворушливий вірш Є. Євтушенка: «У палаті вимкнули радіо... І хтось гладив мені чуприну. У Зиминскому госпіталі пораненим давав концерт наш дитячий хор...» [1].

Проте діти були важливим трудовим ресурсом не лише для Радянського Союзу, а й для німецької армії. Діти в зруйнованих містах і селах ставали безпритульними, приреченими на голодну смерть. Страшно і важко було залишитися на окупованій території. Дітей могли відправити до концтабору, вивезти на роботи в Німеччину, перетворивши на рабів, зробити донорами для німецьких солдатів тощо. Наприклад, у блокований Ленінград ворог засилав дітей агітувати захисників міста здатися гітлерівцям. За наказом Сталіна їх нещадно розстрілювали: шкода від такої агітації була величезна. Нацисти чудово знали, яка доля чекає засланців, але безжально відправляли на вірну смерть все нові і нові партії дітей, жінок, старих, інвалідів. Життя «унтерменшів» для них нічого не вартувало. Нерідко під час наступу вони гнали перед собою натовп жінок і дітей, ховаючись за їхніми спинами [5].

Співробітники нацистських спецслужб підбирали сиріт, інтенсивно «оброблювали», аби зробити «відданими фюрерові». Потім закидали через лінію фронту й чекали розвідувальної інформації або доповіді про диверсії, скажімо, отруєні криниці біля червоноармійських кухонь [5].

«А в ніч на 1 грудня нас завантажили в вагон і ми приїхали до <...> Гамбурга, в якому нас відправили на завод Гамбург-Альтоне. Тут виготовляли котли для пароходів. До 10 травня 1943 року ми працювали <...>, не бачучи світла, не доїдая, не досипая. Ми їли що попало: знайшли дохлу конину, вночі ловили щурів, пили протухшу воду… Жили в бараці: тісно, дуже спекотно, страшний сморід…», — розповідає ветеран війни Бабенко П. С., 1926 р. н. [4].

Підсумовуючи ролі дітей у Великій Вітчизняній війні, можна стверджувати, що вони були не лише добровільними, як-от у партизанських загонах, у тилу й на окупованих територіях, а й примусовими. Адже підірвана економіка та брак кадрів потребували робочих рук, навіть дитячих. Дітей різного віку відправляли працювати на заводи, фабрики, сільгоспроботи. Окрім робіт, не призначених для їхнього віку, діти виконували завдання у важких умовах праці: на станку просто неба, у мороз, спеку. Попри такі випробування, діти воєнного часу допомагали підтримувати економіку СРСР, забезпечуючи потреби армії, від техніки до продовольства.

За довгих чотири роки, які тривала Велика Вітчизняна війна, діти, від малюків до старших школярів, сповна випробували всі її страхіття. Адже війна в сотні разів страшніша, якщо бачити її дитячими очима.

Література:

1. Дитинство, розтоптане війною — архів статей і розповідей про ВВВ : [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.antifaschistische-linke.tk/post/index-351.html

2. Особливості дитячих спогадів про війну. за матеріалами проекту: «Україна в роки другої світової війни: повсякденний досвід виживання» : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://oralhistory.com.ua/assets/images/img_konf/visnyk_111_2012.pdf

3. Спогади ветерана Великої Вітчизняної війни Бабенка Павла Степановича : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://gavrilivka.ucoz.ua/index/spogadi_chernishova_vasilja_pilipovicha/0-44

4. Спогади ветерана Великої Вітчизняної війни Бабенка Павла Степановича : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://gavrilivka.ucoz.ua/index/spogadi_veterana_velikoji_vitchiznjanoji_vijni_babenka_pavla_stepanovicha/0-47

5. Трагедії дітей війни : [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://versii.cv.ua/new/tragediyi-ditej-vijni/17902.html