Cт.викладач Панкратова О.Л., студ. Сидоренко Н.О.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Філософські погляди у поезіях Лесі Українки

Леся Українка увійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів. Полум’яний пропагандист ідей гуманізму, Леся Українка освітлювала ідеали волі і правди, обрії кращого життя, здобувши від народу величне й славне ім я – Дочка Прометея. Одну із своїх поезій письменниця починає епіграфом: «Про що ти думаєш? – Про прийдешність» (В. Гюго). Ці слова великою мірою визначають філософську суть усієї творчості Лесі Українки.

Літературно-естетичні та філософські погляди поетеси формувалася і під впливом народної творчості, прогресивних письменників, передусім Шевченка. Безумовно, вирішальний вплив мали зв’язки з І. Франком. Леся Українка відстоювала суспільне значення літератури, її реалізм і народність, органічне поєднання передової ідеї з майстерною формою, прагнула зробити літературу зброєю у великій битві за визволення народу. Проблемній ролі мистецтва у боротьбі за соціальне і національне визволення Леся Україна присвятила багато поезій, у яких в образній формі втілила революційну енергію українців, показала, як література і мистецтво пробуджують у трудящих свідомість, згуртовують їх, надають сили й снаги у боротьбі і в праці.

Уже в перших поетичних творах Лесі Українки чітко окреслюються основні мотиви її лірики, що дає можливість виділити найголовніші світоглядно-філософські концепції усієї творчості письменниці. Хіба могла вона звертатися до мотивів кохання, коли серце спливало кров’ю за зганьблений народ, націю, коли «рука стискає невидиму зброю, а в серці крики бойові лунають»? Хоча Лесі Українці і була доступна ніжна, інтимна поезія, вона свідомо не розвивала її. Нікого не допускала поетеса до святая святих своєї душі і ненавиділа скімлення, привселюдні плачі. Їй не властива дешева сентиментальність, а – глибокий драматизм, щире почуття.

«Звертаючись до себе самої, – зазначав Микола Зеров, – до внутрішнього свого життя і залишаючи коло ввійстя збройне слово, що вірно служило їй у боротьбі громадській, – поезія Лесі Українки набуває незвичайної чистоти і прозорості «вічно жіночого». Подумати тільки: з дванадцяти років страждати невиліковною, як на ті часи, хворобою – туберкульозом! До повсякчасного паралізуючого фізичного болю додавався ще тяжкий біль од споглядання всенародного горя. Сила духу, глибина почуттів і пристрастей вилились у драмі «Одержима», написаній за одну ніч біля ліжка вмираючого С. Мержинського. І Міріам, яку так і не прийняв Месія, вмирає тут не «за щастя, не за блаженство, ні...з любові».

Філософське осмислення цього почуття у Лесі Українки особливе, любов у неї – це щось «вічне», що стоїть понад потребами дня, понад юрбою, те, що творить Людину і без чого вона гине. Лукаш, втративши «вічне» у своїй душі, стає вовкулакою. Мавка ж оживає, повернувши те «вічне»:

Філософське відчуття безнастанності руху, мінливості поетеса створює контрастами світла і тіней. Як зауважують дослідники, вона часто і думала барвами. Так, появу Христа в «Одержимій» письменниця малює, як «світло опівночі», «як заграву криваву» як «світло», якого «темрява окруження до себе не приймає», її думки не цвітуть, «мов золоті квіти», добрий дух у неї – ...якась тінь, що «у тім сяйві з’явилась» або «проти легенд червоних білим світ блідим здається». Тому пейзаж у поетеси багатобарвний, різноманітний, тому і природа завжди у русі, міниться.

Лірика Лесі Українки «зворушливо-жіноча» в настроях інтимних і «сильна та смілива» в поезіях на громадянські теми. Майже кожен рядок, кожна думка її громадянської лірики нерозривно пов’язані з Україною: «Я вже давно інших мрій відреклася...». У письменниці замість голосіння – проповідь діла, вчинків. Якщо ранні громадянські поезії: «До тебе, Україно, наша бездольная мати», «На роковини Шевченка», «Досвітні вогні» – написані в традиційній для української літератури манері, то вже в «Невільничих піснях» звучить мужнє і горде: «Що сльози там, де навіть крові мало», формується не жаль до пригноблених, а активна ненависть до переможців.

Леся Українка філософськи роздумує, що її «любов ненависті навчила», ненависті до тих, які нищили цю любов! Найганебніше, вважає поетеса, – свідоме рабство, коли життя важить більше за честь, людську гідність:

О, сором мовчки гинути й страждати,

Як маєш у руках хоч заржавілий меч.

Для розуміння філософських поглядів Лесі Українки прикметним є вірш-роздум «Слово, чому ти не твердая криця». Авторка вбачає призначення поетичного слова – стати основною зброєю у боротьбі з поневолювачами.

Осяйне світло душевної наснаги вивело Лесю Українку на той шлях, на який не ступала людська нога, «де кожний крок, – писав М. Грушевський, – кожний твір означав нову стадію, відкривав перед очима громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів». Така активна життєва позиція Лесі Українки формується на шляху від просвітницького романтизму, народництва до ідей непримиренної боротьби за волю народу.

Інші поети прагнули знайти шляхи боротьби за соціальне й національне визволення, але Леся Українка випередила багатьох. Адже покликання поета для неї одне – будити до бою! І поетеса переходить від делікатного нагадування про громадянську совість до зневаги до тих, хто намагається пристосуватися, прислужитися владарям («Вавилонський полон», «На руїнах», «Бояриня»). Це, власне, і складає стильову особистість неоромантизму, що, як і класичний романтизм, спирався на принцип героїзму, на героїчну особистість. Особливість неоромантизму поетеси полягає в тому, що у її творчості домінує поєднання романтичного героїзму та тверезого прагматизму, їх взаємодія, боротьба та конфлікт між ними.

Дослідники творчості Лесі Українки зауважують, що поетеса вибирала для своїх творів час дії переважно на рубежі епох, коли загострюється боротьба світоглядів, формується нова мораль, активізується суспільна думка. Особливо цікавила її епоха раннього християнства. Наважимось припустити, що філософським стержнем у творах цієї проблематики є моральність вибору, який належить зробити людині, а також віра як основа дії і запорука успіху в діянні. З другого боку, як у «Кассандрі», – складна діалектика правди й неправди: «Коли хто каже те, що й сам не вірить, то се неправда явна», – говорить Кассандра в суперечці з Геленом, у якого своє поняття правди: «Те, що треба, сестро, те, що корисно, або що почесно».

Чи треба наголошувати, наскільки все це актуальне в сучасному нашому житті – в епоху нових можливостей вибору між словом і ділом, діянням і вірою, правдою і неправдою?

Література

1. Леся Українка. Зібрання творів у 12-ти томах, т.12.

2. Зеров М. Леся Українка. Твори в 2-х томах, К., Дніпро, 1990,т. 2, с.379.

3. Бойко Ю. Естетичні погляди Лесі Українки та її стильові шукання. Вибрані праці, К., 1992, с. 126.

4. Донцов Д. Поетика українського рісоржіменту. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХст. – К., Рось, 1994, т. 1,с. 155.

5. Шаховський С. Леся Українка. Критико-біографічний нарис. К., Дніпро, 1971.