Сільське господарство/ 1. Організація сільськогосподарського виробництва

К,е.н., доцент Н.А.Клименко

 Національний університет біоресурсів і природокористування України

 

особливості органічного землеробства в сучасних умовах

Перехід до передових, прогресивних ресурсо- і природозберігаючих видів техніки та технологій, удосконалення організації, розміщення, спеціалізації і концентрації агропромислового виробництва дадуть змогу сформувати якісно новий, екологобезпечний матеріально-технічний базис, що гарантуватиме високий рівень ресурсо-екологічної безпеки країни.

Особливої актуальності набуває проблема екологобезпечного використання земель останніми роками, оскільки нераціональне використання земель сільськогосподарського призначення в Україні призвело до зниження родючості ґрунтів, поширення ерозійних процесів, збільшення площ забруднених і деградованих земель. Це потребує розробки, обґрунтування і впровадження заходів щодо забезпечення ефективного й екологічно безпечного їх використання.

Важливе значення підвищення ефективності використання земель у сільському господарстві з урахуванням екологічного фактора [2], а також недостатність досліджень цієї проблеми визначають актуальність досліджень.

 Теоретичні і практичні аспекти збереження та відтворення земельних ресурсів, підвищення родючості ґрунтів, їх захисту і раціонального використання досліджувались вітчизняними та зарубіжними вченими [1,3,6].

Однак, на наш погляд, проблема екологобезпечного використання земельних угідь досліджена недостатньо, особливо в частині застосування біологічних методів ведення рільництва, які позитивно впливають на його якісний стан. Крім того, існує ряд дискусійних питань, які потребують додаткових досліджень. Актуальність проблеми, недостатній ступінь її дослідженості стосовно сучасних потреб економіки, наявність багатьох дискусійних питань  і зумовили  мету цієї статті – обґрунтування та розробка теоретичних і практичних засад екологобезпечного використання земель у сільському господарстві на засадах біологізації агровиробництва.

 Екологізація економіки в свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Але на сучасному етапі вона стає надто гострою. А що спільного між екологією і економікою? Окрім спільної основи  обох слів, не важко зрозуміти, що ці науки вивчають дві сторони формування глобального явища — ноосфери. Та все ж майже до сьогодні економічна діяльність суспільства користувалася лише деякими досягненнями екологічної науки, розвиваючись незалежно, а часто антагоністично щодо неї.

Інша проблема – неузгодженість інтересів економіки (економістів) і екології (екологів) випливає з того факту, що економічний ефект, отже і доцільність певної економічної діяльності сучасної економіки, визначаються виключно у сфері ринку, а природні «товари» і «послуги» (повітря, ліси, степи, річки, озера, океани), які забезпечують виробництво і самі є споживними вартостями, не мають ціни, оскільки не належать до ринкових цінностей. Сучасна економіка має тенденцію поглинати таку «безкоштовну» природну екологічно чисту споживну вартість, частково реалізуючи її через технологічні системи в ринковий промисловий товар і водночас руйнуючи природу. Таке суто споживацьке ставлення Людини до Природи зумовлює перманентну конфліктну ситуацію, характерну для історії всіх цивілізацій і майже трагічну в нашу добу.

Одержання продукції від землеробства, тваринництва, дикої фауни і флори залежить від природних умов, способів і технічного рівня ведення господарства. Зараз 88% харчової енергії дає людству рілля, близько 10% припадає на пасовищні екосистеми і близько 2% –на Світовий океан. Тому будь-які негативні впливи на стан екосистеми достатньо швидко відбиваються на забезпеченні біологічними ресурсами. Прогрес у пізнанні живої матерії значною мірою зумовлений інтенсивним розвитком взаємопов'язаних наукових напрямів, таких, як біохімія, біофізика, молекулярна біологія, молекулярна генетика, імунологія, біоорганічна хімія, технічні науки, що сприяло створенню нового технологічного напряму в громадському виробництві – біотехнології, – багатопрофільної області діяльності, що ґрунтується на найновіших досягненнях науково-технічного прогресу.

Важливим фактором поліпшення використання земельних ресурсів могло б стати науково обґрунтоване планування основних показників роботи господарства з урахуванням якості та відновлення гумусу використовуваних  угідь. Однак в останні роки зв'язок між тваринництвом і рослинництвом виявився порушеним. Щоб зробити сучасне сільськогосподарське виробництво безвідходним, треба поєднати ці розрізнені сьогодні галузі сільського господарства, пов'язавши їх сучасним виробництвом органічних добрив і біогазу.

Органічне сільське господарство повинно ґрунтуватися на живих екологічних системах і циклах, працюючи, співіснуючи  з ними й підтримуючи їх. Органічне сільське господарство повинне досягати екологічного балансу шляхом проектування систем землекористування, створення місць перебування і підтримки генетичного й сільськогосподарського різномаїття.

Необхідність екологізації виробництва була усвідомлена ще в 60-ті роки. Так виник еколого-економічний підхід, який ставить за мету погодити екологічні (орієнтовані на збереження стійкості природних систем) та економічні критерії розвитку системи "природа-виробництво". На сьогодні склалося два принципово різні напрямки екологізації виробництва. Перший напрям – умовна чиста технологія, коли поряд з основним виробництвом створюються спеціальні установки (очисні споруди) для знешкодження негативного впливу на навколишнє середовище. Другий напрям — маловідходні технологічні процеси. При  цьому відходи завчасно включаються у єдиний виробничий ланцюг послідовного використання. Це яскравий приклад односпрямованості економічних та екологічних вимог. Спроби обмежити шкідливий вплив виробництва на навколишнє середовище лише шляхом створення систем обробки відходів не привели до істотного поліпшення стану природних ресурсів. Нереальним здаються також пропозиції повністю ізолювати виробничі та природні процеси. Таким чином, виникає необхідність загального ефективного підходу до розв'язання складних соціально-економічних проблем.

Надзвичайна   складність   об'єкта   (еколого-економічної   системи), взаємодіючі частини якого є найрізноманітнішої природи, призводить до необхідності  використання такого методу дослідження як комп'ютерна симуляція. Загальновідомі трудноті, які виникають при математичному описі   економічних   та   природних   систем,   посилюються   при   спробах побудови   еколого-економічних   моделей,  результати  дослідження   яких вимагають   одночасного   комплексного   розгляду   різнорідних   фізико-хімічних, біологічних та соціально-економічних процесів, багато з яких на сьогодні   ще  недостатньо вивчені.  Значно  поглиблюються   і  складності інформаційного забезпечення моделей, необхідного для їх ідентифікації та верифікації. Але, на сьогоднішній день, саме такий підхід до вивчення вищезгаданих процесів, що об'єднує взаємопов'язані природні та соціальні процеси, є приоритетним і, можливо, єдиним придатним для отримання позитивного комплексного результату. Можна виділити два напрями у дослідженні еколого-економічних систем:

– врахування екологічного фактора в економіко-математичних моделях;

–  врахування антропогенної дії у моделях екосистем.

Перший напрямок – це, перш за все, використання відомих опуклих або лінійних моделей економічних систем у поєднані з задачами оптимізації чи обмеженні шкідливого впливу виробництва на навколишнє природне середовище. Такі моделі містять додаткові змінні чи рівності, що мають слідкувати за дією закону збереження прийнятої екологічної рівноваги, наприклад, не перевищення допустимих норм шкідливих викидів, оптимального використання природних ресурсів тощо.

Прикладом такого підходу є методика оптимізації ґрунтового живлення  сільськогосподарських культур.[4] Одержання оптимального плану розміщення сільськогосподарських  культур відбувалося в декілька етапів: на першому – досліджувалися показники економічного та агрохімічного обстеження господарства; наступним  важливим етапом реалізації економіко-математичної моделі був розрахунок показників критерію оптимальності (tij).  Розроблена методика дозволяє при визначенні урожайності  j-ї сільськогосподарської культури на і-му ґрунті враховувати складність мінерального складу ґрунту. При цьому урожайність  j-ї сільськогосподарської культури на і-й земельній ділянці, яка забезпечена наявністю в ґрунті к-го компонента поживності розраховується за формулою:                  

     ,          ,де

М – множина компонентів поживності;

к – порядковий номер компонента поживності, к  М ;

М1 – множина земельних ділянок;

М2 – множина сільськогосподарських культур

і – порядковий номер земельної ділянки, іМ1;

j – порядковий номер сільськогосподарської культури, іМ2;

 – вміст к-го компонента поживності в ґрунті і-ї земельної ділянки (мг/на 1 кг ґрунту).

 – коефіцієнт переводу в кг діючої речовини;

 – коефіцієнт використання  к-го компонента поживності на і-му ґрунті j – ю сільськогосподарською культурою.

– винос к-го компонента поживності одиницею врожаю сільськогосподарської культури.

 Заключний етап – післяоптимізаційний аналіз отриманого плану розміщення сільськогосподарських культур по полям  сівозмін господарства і на його основі висновок про можливість збільшення виходу валової продукції за рахунок оптимізації ґрунтового живлення та виконання екологічних вимог до використання орної землі.

Другий напрямок – це використання моделей розвитку екосистем, які враховують фактор антропогенною впливу.

Але комплексний підхід вимагає побудови комп'ютерних систем, що   об'єднують   при   необхідності   обидва   напрямки.   До  таких   систем входять основні підсистеми, що описують економічні та екологічні процеси. При цьому у  системі також повинен бути присутній блок, що містить рівняння моделі, які пов’язують змінні екологічних та соціально-економічних підсистем.

Матеріальні та природні  фактори, що впливають на продуктивність землі, є чи  не єдиними у визначенні абсолютних розмірів товарного потенціалу землеробства в сільськогосподарських підприємствах України. Біологічні методи ведення сільськогосподарського виробництва дали можливість сформувати біологічний (органічний) тип сільського господарства, що поєднує  екологічні вимоги та економіку галузі.

Література

1.     Аграрна наука: розвиток та досягнення./ М.В. Зубець, В.А. Вергунов, В.І. Власов та ін. – К. ННЦ ІАЕ, 2006. – 470с.

2.     Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Фащевський М.І. Просторова організація продуктивних сил України: мезо- та мікрорегіональний рівень. – /Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України/. – Вінниця: Книга-Вега, 2007. – 572 с.

3.     Екологія: Підручник / С. І. Дорогунцов, К. Ф. Коценко,
М. А. Хвесик та ін. — К.: КНЕУ, 2005. — 371 с.

4.     Клименко Н.А. Менеджмент експортного потенціалу галузей агропромислового комплексу : Автореф. дис. канд. екон. наук. – К., 2001. – 19с.

5.     Костицький В.В. Екологічна функція держави та економіко-правовий механізм охорони довкілля // Право України. - 2004. - №1. – С. 147-148.

6.     Eugene V. Milovanov. Ukraine – on the Organic Way// Ecology and Farming (the magazine of the International Federation of Organic Agriculture Movements), № 39, 2006, p.42-43.