Економічні науки/10.Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Ткачук Н.І.

Вінницький торговельно - економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Стан державної амортизаційної політики в Україні

Амортизаційна політика упродовж багатьох років залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна система не виконує своєї головної функції - не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних фондів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво.

Про незадовільне використання потенціалу амортизації як найбільш ефективного інструменту фінансування оновлення основних фондів, насамперед, свідчить наявність тенденції до збільшення ступеня зносу основних засобів. Незважаючи на значні обсяги інвестицій в основний капітал, в економіці спостерігається перманентне зростання зносу основних засобів. Так, якщо інвестиції в основний капітал у 2006 p., порівняно із 2000 p., зросли більш як у 3,9 раза, то ступінь зносу основних фондів за цей же період зріс з 43,7% у 2000 р. до 49,0% у 2006 р. [2].

З методологічної точки зору головне завдання заходів з амортизації - формування на рівні корпоративних структур достатніх за обсягом фінансових ресурсів, які компенсують відповідні витрати цих структур на оновлення основних фондів без зниження рівня ефективності поточної діяльності, проте з перспективою підвищення рівнів інноваційності та ефективності використання цих фондів.

Вагомий компонент системи амортизації — метод її нарахування, що може стимулювати оновлення основного капіталу. На сьогодні широкого застосування набули такі чотири її методи [1]: рівномірного нарахування; прискореної компенсації витрат (прискореної амортизації); за сумою років служби (виробничих засобів) і зменшуваного залишку.

Обсяг амортизаційного фонду залежить від обсягів основних фондів, середньої норми амортизації та цінових чинників, які впливають на зміну фактичної вартості фондів.

В Україні щороку збільшуються обсяги амортизації (зносу) основних фондів. Для всіх видів економічної діяльності характерне поступове збільшення обсягу нарахованої амортизації (зносу) основних фондів, і це пояснюється перевищенням обсягу нововведених основних фондів над вибулими.

Використання морально застарілої, але фізично незношеної техніки призводить до відносного збільшення виробничих витрат і стримує вдосконалення технологічного процесу.

Тож на мікрорівні виникає проблема вибору: зазнавати збитків від дострокової заміни застарілих засобів праці, але отримати економію за впровадження прогресивнішої технології чи експлуатувати морально застаріле обладнання до повного списання його вартості та втратити можливості підвищення рівня ефективності виробництва на перспективу.

За даними Мінфіну України, переважна більшість суб'єктів господарювання почала використовувати амортизацію за економічним призначенням - на фінансування капітальних інвестицій, які спрямовано здебільшого на придбання, виготовлення та ремонт основних фондів.

У разі підвищення рівня використання нарахувань амортизації за економічним призначенням у майбутньому можна запропонувати застосування прискорених методів амортизації для окремих видів обладнання й устаткування.

Дослідження показують, що амортизаційна політика в Україні як складова частина податкової й інвестиційно-інноваційної політики не сприяє, а протидіє накопиченню реноваційних ресурсів [1].

Амортизаційні ресурси виснажені за різкого скорочення частки їх у загальному обсязі капіталовкладень (економічні протиріччя між податковим та бухгалтерським методами нарахування амортизації - тому приклад).

Тож фактично державна амортизаційна політика залежить від двох явищ: необхідності якнайшвидшої та гарантованої акумуляції грошей у дохідній частині бюджету та від спрямування амортизаційних відрахувань на поповнення обігових коштів.

Усе це дає змогу говорити про неефективність державної амортизаційної політики. Податковий метод не забезпечує повного відшкодування вартості об'єкта амортизації. За нормативного строку служби обладнання 10 років сума амортизаційних нарахувань менша 90% від вартості об'єкта.

Суттєвим недоліком чинної амортизаційної системи є те, що вона не створює умов для оновлення основних фондів у найважливіших сферах економічної діяльності, таких як обробна промисловість, транспорт, виробництво енергії, сільське господарство, де ступінь зносу основних засобів є одним з найвищих. У 2006 р. знос основних засобів у промисловості був 57,9%, у тому числі у виробництві електроенергії, газу та води — 69,6, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві - 52,2% [2].

Іншим недоліком є послаблення ролі амортизації як джерела інвестицій, оскільки спостерігається зниження частки власних коштів підприємств та організацій у структурі джерел фінансування інвестицій. У 2005 р. частка власних коштів підприємств та організацій у структурі джерел фінансування інвестицій у основний капітал, порівняно з 1997 p., який став роком докорінної трансформації амортизаційної політики, скоротилася на 1.7,8 відсоткових пункти (з 75,2% у 1997 р. до 57,4% у 2005 р.) [2].

Амортизаційну політику необхідно вдосконалювати у напрямі подальшої диференціації норм та збільшення кількості поправочних коефіцієнтів, які застосовують із урахуванням реальних умов експлуатації основних фондів.

Світові тенденції розвитку амортизаційних систем спрямовані на значну їх лібералізацію, суттєве скорочення кількості амортизаційних норм унаслідок їх укрупнення за функціональною ознакою групи основних фондів, надання права корпоративним структурам самостійно встановлювати амортизаційні періоди в нормативно закріплених межах та обирати метод визначення амортизаційних нарахувань.

Матеріально-технічна база підприємств України потребує оновлення, але дослідження амортизаційної політики нашої держави свідчить про недосконалість економічного механізму амортизації, що не сприяє налагодженню процесів відтворення основних засобів підприємств та не стимулює інвесторів до капіталовкладень.

Отже, для підвищення темпів розвитку економіки на засаді її структурної перебудови та модернізації виробництва необхідна максимальна лібералізація амортизаційної політики. Власники корпоративних структур або уповноважені ними органи управління мають самостійно обирати систему амортизаційних нарахувань, яка забезпечувала б підтримку високих темпів заміщення основних фондів з урахуванням необхідності підтримки цінової конкурентоспроможності виготовленої продукції. Це сприятиме поліпшенню ситуації в ефективно працюючих корпоративних структурах і посиленню мобільності капіталу, що врешті-решт прискорить темпи структурної перебудови економіки держави.

Література:

1. С.В.Захарін Удосконалення державної амортизаційної політики для стимулювання інвестиційної та інноваційної діяльності // Проблеми науки. – 2007. - №10. – С.20-27.

2. В.О.Парнюк Про підвищення ролі як джерела інвестицій і регулятора попиту та пропозиції основних засобів // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №5. – С.166-172.