Гусак Олена Миколаївна

асистент кафедри теоретичної

та прикладної економіки

Інститут Ділового Адмініструіання

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ТА ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ В АПК УКРАЇНИ

В сучасних умовах особливого значення набувають дослідження в галузі управління інноваційними процесами в агропромисловому комплексі. Аналіз теорії та практики економічного управління різноманітними об’єктами дозволило встановити необхідність застосування в управлінні інноваційними процесами наступних підходів. При цьому кожний підхід віддзеркалює або характеризує тільки один з аспектів управління. Вони не є синонімами, не дублюють один одного. Але їх використання повинне носити комплексний системний характер[2].

Найбільш складним є системний підхід, який по суті представляє методологію дослідження підприємств агропромислового комплексу як соціально-економічної системи. Як зазначалось вище будь яка соціально-економічна система складається з двох складових:

- Зовнішнє середовище, яке має наступні складові: вихід системи, зв'язок з зовнішнім середовищем та оборотній зв'язок;

- Внутрішня структура як сукупність взаємопов’язаних компонентів, які забезпечують процес взаємодії суб’єкту управління на об’єкт, переробку входу та виходу для досягнення цілей всієї системи[4].

Агропромисловий комплекс регіону являє собою відкриту цілісну соціально-економічну систему, яка складається з органічно взаємопов’язаних структуроутворюючих елементів, функціонування кожного з яких взаємообумовлює розвиток, як окремих елементів, так і всієї системи в цілому. Особливість такої системи в тому, що на неї впливають як зовнішні фактори , так і внутрішні. Але на кожному етапі її економічного розвитку ступінь та сила впливу оточення можуть бути різноманітними. Тому функціонування агропромислового комплексу залежить від того, наскільки налагоджені механізми його саморегулювання та управління ним, управління тими новими змінами, які постійно здійснюються в оточенні системи.

При цьому потрібно враховувати, що вищенаведене в рівному ступені відноситься до кожної галузі, підгалузі та кожному господарюючому суб’єкту, який входе в агропромисловий комплекс, та має свої зв’язки, взаємозв’язки та взаємозалежності. Це, в свою чергу, збільшує ступінь невизначеності та ускладнює управління. Управління інноваційними процесами, змінами в агропромисловому комплексі складне, тому що йому притаманні специфічні, відрізняючі особливості даної сфери економіки.

До таких особливостей потрібно віднести: роль та місце в суспільному розподілі праці; соціально-економічне положення підприємств комплексу; консерватизм аграрних економічних відносин; ресурсний потенціал; наявність стійких міжгалузевих функціональних зв’язків; взаємозв’язок між регіональними продуктовими комплексами; спеціалізація виробництв при технологічному циклі від створення вихідної сировини до випуску та реалізації кінцевої продукції на території регіону; внутрішня необхідність поєднання відокремлених виробництв та видів діяльності[1].

Забезпечення нормального функціонування та взаємодії всіх елементів агропромислового комплексу при збереженні його цілісності в таких умовах потребує якісно нових підходів в управлінні мікроекономічними системами на основі розробки на введення інновацій. Ігнорування об’єктивного взаємозв’язку та взаємозалежності усіх структуроутворюючих елементів агропромислового комплексу, може призвести до часткового або повного розбалансування його розвитку, порушення відтворювального циклу, деформації в управлінні даним сектором. Місце будь якого структурного елемента в агропромисловому комплексі визначається його функціональним навантаженням, яке кожний несе в розподілі праці та у відтворювальному процесі.

Найважливішим підходом в управлінні інноваційними процесами повинен бути структурний підхід.

Відомо, що структурний підхід в економіці проявляється у вивченні структури будь яких витрат, результатів, балансу, коли сукупні витрати або результати за об’єктом приймаються за одиницю і ділять на компоненти. Цей аспект структурного підходу широко використовується в економіці, але в управлінні соціально-економічними системами даний науковий підхід практично не використовується.

Як правило, на практиці менеджери оперують альтернативним судженням «або-або». Наприклад, «замість адміністративних методів управління в умовах адміністративно-командної системи використовували економічні методи», «авторитарного керівника заміщує тепер ліберальний керівник». Подібні судження дуже категоричні, та враховують тільки крайні точки зору. В реальному житті такі випадки зустрічаються дуже рідко. Правильно говорити про пріоритети, значимості одного фактору, методу, або показника перед іншими в їх сукупності, а також про стан факторів[6].

Правильно стверджувати про встановлення раціонального співвідношення різних факторів або методів управління. Цим співвідношенням повинна характеризуватися важливість використання одночасно всіх факторів або методів управління, з деяким пріоритетом найбільш значимих. При цьому до методів управління інноваційними процесами потрібно віднести: методи забезпечення якості, методи управління витратами, методи управління ресурсами, методи управління проектами, методи аналізу, прогнозування та планування, методи моделювання, методи проектування, методи управління змінами.

Даний метод не адаптовано до управління інноваціями, тому що даний процес дуже складний, тому потрібно розглядати всі явища в сукупності, тобто як систему. Так за зайченям факторів досягнення конкурентоспроможності товару – якість, ціна, витрати у споживача, якість сервісу – при формуванні стратегії пріоритет повинен бути наданий забезпеченню якості товару.

Таким чином, сутність структурного підходу в управлінні інноваційними процесами полягає у визначенні значимості пріоритетів серед факторів, методів, принципів та інших інструментів управління в сукупності з ціллю встановлення їх раціонального співвідношення (структури) та підвищення обґрунтування розподілення ресурсів[5].

На нашу думку, особливе значення набуває комплексний підхід до управління інноваційними процесами. Використання комплексного підходу дозволяє враховувати технічні, екологічні, економічні, організаційні, соціальні, психологічні, демографічні, а також природно-кліматичні аспекти управління підприємствами агропромислового комплексу та їх взаємозв’язку. Якщо не врахувати один з обов’язкових аспектів управління, то проблема не буде повністю вирішена. На жаль, на практиці не завжди виконуються ці умови. При проектуванні нових засобів праці для сільськогосподарського виробництва показниками екологічності та ергономічності іноді надається другорядне значення, тому вони одразу стають не конкурентоздатними. Дуже часто залучення нововведень соціальні питання відкладаються « на потім». При формуванні нових або реорганізації старих структур не завжди враховуються соціальні та психологічні аспекти. Ефективність інноваційних проектів буде від’ємною навіть при дуже оптимальному рішення, наприклад, технічних проблем, якщо буде не враховано інші аспекти. Управління.

Особливе значення в управлінні інноваціями, враховуючи специфічні особливості агропромислового комплексу, має маркетинговий підхід, який передбачає орієнтацію підсистеми, що управляє системи управління інноваціями на споживача.

Практично у всіх методологічних підходах в управлінні інноваціями присутній маркетинг. Чим більше підходів використовується для підвищення якості аналізу, тим сильніше використовується маркетинг.

Важливо підкреслити, що складність маркетингової системи, яка забезпечує процес виробництва, звичайно підвищується пропорційно наступної маркетингової цепочки: « споживчі товари – засоби праці – предмети праці – технологічні засоби управління». Дві останні складові можна поєднати поняттям маркетинг виробничо-технічної продукції. Останньою і найскладнішою в даному зв’язку є маркетинг інновацій, об’єктами якого є інтелектуальна власність, інвестиції та лікуючі засоби праці та управління.

Маркетинговий підхід потрібно використовувати при вирішенні будь якої задачі в будь якому підрозділі підприємства. При використанні маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв управління інноваціями повинні стати наступні:

- Підвищення якості об’єкту у відповідності з потребами споживачів;

- Економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості об’єкту, якості сервісу та інших факторів;

- Економія ресурсів у виробництві об’єкту за рахунок реалізації фактору масштабу, досягнення науки та техніки, удосконалення методів організації праці та самої системи управління[1].

При цьому важливий функціональних підхід до управління інноваційними процесами. Сутність даного підходу полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які необхідно виконати для задоволення конкретної потреби. Після їх встановлення створюються кілька альтернативних об’єктів для виконання цих функцій та обирається той, який потребує найменше сукупних витрат за життєвий цикл об’єкта буде мати вигляд «потреби – функції – показники майбутнього об’єкту – зміна структури системи».

Сьогодні до управління в галузі інновацій на різних рівнях ієрархії використовується предметний підхід, при якому удосконалюється існуючий об’єкт. Але такий підхід має недоліки. По-перше, багато розробників не зацікавленні у проведенні широкого та глибокого аналізу ринку, у встановленні для себе нових завдань. При цьому рівень потреби до момента введення об’єкту у споживача об’єктивно можуть спрогнозувати не розробник, а маркетолог. По-друге, найкращий розроблений зразок може нести у собі технічні ідеї вчорашнього дня. Технічний прогрес не стоїть на місці, оскільки потрібен відповідний час на розробку, засвоєння та виробництво нового образца а за цей період світові та вітчизняні досягнення в даній галузі вже пережнуть даний. Використовуючи предметний підхід, інвестори та керівники ніколи не вийдуть на світовий рівень. При використанні предметного підходу до розвитку мікроекономічних систем, як правило, керівники обирають шлях удосконалення вже існуючих систем.

Підкреслити, що особи, що створюють нові об’єкти, які повинні задовольняти смаки споживачів, шукають нові технічні рішення для виконання існуючих або майбутніх потреб. Цей підхід повинен використовуватись в сукупності з іншими науковими підходами, і насамперед, з системним, комплексним, відтворювальним, маркетинговим, інтеграційним, процес ним, ситуаційним, оптимізаційним. Сучасні підприємства створюють нові оригінальні види продукції(послуг), максимально задовольняючи нові потреби[2].

Відтворюючий підхід зорієнтований на постійне відновлення виробництва продукції (послуг) для задоволення потреб відповідного ринку з меншим, в порівнянні з найкращими аналогами об’єктом на даному ринку, сукупними витратами на одиницю корисного ефекту. Елементами даного підходу є:

- Використання випереджаючої бази порівняння при плануванні відповідних показників якості та ресурсоємності відтворювального продукту (послуг);

- Бази, яка відповідає досягненням науково-технічного прогресу в даній галузі на момент придбання продукту (послуги) споживачем;

- Бази, що відповідають вимогам споживачів не до моменту планування або розробки продукту (послуги), а до моменту придбання його споживачами;

- Розуміння сутності закону економії часу як економії суми минулої, теперішньої та майбутньої праці за життєвий цикл продукту (послуги) на одиницю його корисного ефекту;

- Розгляд у взаємозв’язку відтворюючого циклу виробляємих, проектованих та перспективних продуктів (послуг) в координатах часу та програми випуску;

- Забезпечення розвитку елементів зовнішнього середовища, по можливості пропорційного за якістю та кількістю, системі управління інноваціями (макросередовища, інфраструктури регіону, мікросередовища).

Ми вважаємо правильним використання інтегрованого підходу в управлінні інноваційними процесами, який повинен бути націлений на дослідження та посилення взаємозв’язків у системі управління:

- Між окремими підсистемами та компонентами управління;

- Між стадіями життєвого циклу об’єкту управління;

- Між рівнями управління по вертикалі;

- Між суб’єктами управління по горизонталі.

При цьому «інтеграція» означає поглиблення співробітництва суб’єктів управління, їх об’єднання, поглиблення взаємодії та взаємозв’язків між компонентами системи управління. На думку автора, інтеграція за стадіями життєвого циклу об’єкта управління є одним з найскладніших питань інтеграційного підходу до інноваційного менеджменту.

Даний підхід забезпечує формування єдиної інформаційної системи управління, яка включає показники якості, кількості, витрат за стадіями: маркетинг, організаційно-технологічна підготовка виробництва, виробництво, виведення до виробника, експлуатація, утилізація.

Отже, розглянуті нами методологічні підходи щодо управління інноваційними процесами в АПК мають дуже важливе значення для інноваційної політики в Україні.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про державну підтримку сільського господарства” від 24.06.2004 р. №1877 (із зм.)

2. Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18.01.2001 р. №2238 (із зм. і доп.)

3. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. – К.: Аграрна наука, 2005. – 140 с.

4. Білоусько Я.К., Питулько В.О., Товстопят В.Л. Державна підтримка техніко-технологічного забезпечення аграрного виробництва // Економіка АПК. – 2005. – № 5. – С. 31-32.

5. Гайдуцький П.І. Про основні засади реформування системи державної підтримки сільського господарства та сільської території // Економіка АПК. – 2005. – №11. – С. 43-48.

6. Державний комітет статистики України «Капітальні інвестиції в Україні//Статистичний збірник. – К. – 2007. – 171 с.