Секція «Економічні науки»/3 – «Фінансові відносини»

Лук’яненко Д.І., Котеньова К.С.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

УДОСКОНАЛЕННЯ НАПРЯМКІВ РЕАЛІЗАЦІЇ

ДИВІДЕНДНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Дивідендна політика відіграє значну роль у функціонуванні акціонерного товариства або корпорації, які на сучасному етапі з розвитком ринкових відносин функціонують «як відкрита економічна система». Дивідендна політика займає провідне місце в реалізації фінансової стратегії підприємства, впливає на рівень добробуту інвесторів (власників капіталу підприємства). Вирішуючи питання пропорційності між виплатами акціонерам та реінвестуванням чистого прибутку, дивідендна політика впливає на формування та використання фінансових ресурсів, темпи виробничого та фінансового розвитку підприємства, на вартість капіталу, на фінансову стійкість і ринкову вартість підприємства (впливаючи на ціну акцій).

Дивідендна політика як напрямок управління фінансами підприємств у вітчизняній практиці почала використовуватись лише у другій половині минулого століття і за своєю сутністю була повністю запозиченою з практики іноземних корпорацій. Навіть сьогодні практичні аспекти реалізації такої політики аналізуються на досвіді компаній інших держав. Проте слід враховувати той фактор, що національна економіка не є розвинутою в порівнянні з тими країнами, досвід яких використовується у діяльності сучасних українських підприємств.

Дослідженням теоретичних і практичних аспектів дивідендної політики в Україні та за кордоном займались такі науковці, як Омелянович Л.О., Чайковська О.В., Хістєва О.В., Бланк І.О., Ковальов В.В., Краснова В.В., Салига С.Я., Л. Гапенськи, Ю. Брігхем та ін. [1-5,7] На сучасному етапі розвитку фінансового менеджменту в Україні дослідження вітчизняних науковців в галузі дивідендної політики є недостатніми. Лише невелика кількість вчених приділяє увагу розгляду та обґрунтуванню оптимізації дивідендної політики, переважно у роботах досліджуються її теоретичні аспекти й аналіз іноземних наукових доробків (зокрема, теорій дивідендних виплат). Відсутня сьогодні в роботах науковців розробка стратегічної дивідендної політики. Зазначене підкреслює актуальність обраної теми роботи.

Значимість поглиблення досліджень у сфері дивідендної політики в сучасній Україні пояснюється також таким фактором, як зростання кількості корпорацій останніми роками (рис.1)[6].

Рис.1 – Динаміка корпорацій України за 1997-2007 роки

За даними графіку можна сказати, що кількість корпорацій щорічно зростає стабільними темпами. Загалом в Україні за 1997-2007 роки корпорацій стало більше на 510 підприємств, що у відносному виразі становить +153,6%. Зважаючи на недостатній розвиток національної економіки, постійну політичну кризу та коливання у фінансовій ситуації, такі показники є задовільними.

Зважаючи на існування підприємств корпоративного типу, питання дивідендної політики стає неодмінним в управлінні фінансами, адже саме ця політика підприємства відокремлює корпорації та акціонерні товариства від усіх інших форм суб’єктів господарювання на ринку.

Перш ніж визначити недоліки дивідендної політики як частини системи фінансового менеджменту підприємства, доцільно розглянути, що власне являє собою цей термін.

Дивідендна політика — це набір цілей і завдань, які ставить перед собою керівництво компанії у галузі виплати дивідендів, а також сукупність методів і засобів їх досягнення.

Головним питанням, яке вирішується на підприємстві, виступає не власне розробка самої політики, а її оптимізація - це оптимізація співвідношення між прибутком, що виплачується у вигляді дивідендів, і тим, який реінвестується з метою максимізації доходів власників.

До основних завдань, які слід вирішити в ході формування та реалізації дивідендної політики, слід віднести:

виявлення основних факторів, які впливають на прийняття рішення щодо виплати дивідендів чи реінвестування прибутку (інвестиційні можливості підприємства, можливості формування капіталу, фактори об’єктивних обмежень (ставка оподаткування, ін.), ринкові фактори та правові) [1];

визначення оптимального співвідношення між розподіленим і тезаврованим прибутком;

узгодження стратегії виплати дивідендів із податковим законодавством;

вибір найсприятливіших методу та форми нарахування і виплати дивідендів;

оцінку впливу дивідендної політики на вирішення конфлікту інтересів між власниками, кредиторами та керівництвом корпорації (акціонерного товариства).

Характерними рисами дивідендної політики сучасних українських підприємств виступають переважно:

відсутність довгострокового стратегічного планування;

практична відсутність виплат дивідендів українськими компаніями.

Серед причин такого явища можна виділити нестачу коштів на кваліфіковане фінансове планування, недостатній досвід та професіоналізм фінансових менеджерів, нестабільність ринкових умов, фінансового та інвестиційного ринку, низький ринковий курс акцій компаній та його коливання (особливо у зв’язку з фінансовою кризою), великі витрати підприємств (які потребують повного реінвестування прибутку у господарську діяльність).

Нестабільність зовнішнього середовища в Україні стає передумовою необхідності постійної адаптації до нових умов та усунення ризиків, що потребує організації на підприємстві постійної служби моніторингу (фінансової діагностики) й ефективної системи антикризового управління з метою вчасної ідентифікації та локалізації фінансових ризиків.

Як наслідок зазначених вище явищ, спостерігається ситуація зменшення (хоча і незначного) кількості акціонерних товариств, як закритого, так і відкритого типів. За даними Держкомстату, кількість корпоративних підприємств зменшилась за 2002-2007 роки на 6% (-1932 од.). Окрім того, у структурі товариств України акціонерні займають лише 8,5% (рис.2) при повному домінуванні товариств з обмеженою відповідальністю, в той час як за кордоном корпоративні організації займають майже половину всіх підприємницьких структур [6]. Перевагою товариства з обмеженою відповідальністю в даному випадку стає менший рівень відповідальності та незалежність діяльності підприємства від ринкового курсу акцій, який змінюється під впливом діяльності фондового ринку. Вплив низького ринкового курсу проявляється під час залучення компанією фінансових ресурсів. За низького ринкового курсу корпоративних прав емісія може або взагалі не відбутися, або відбутися з мінімальним курсом, відповідно і мінімальним емісійним доходом [7].

Рис.2 – Структура товариств України за 2007 рік

Як вже зазначалось, найважливішим в галузі дивідендної політики виступає її оптимізація. При розробці стратегії або тактики виплати дивідендів слід враховувати їх вплив на ряд ключових параметрів фінансово-господарської діяльності: обсяги самофінансування, структуру капіталу, вартість залучення фінансових ресурсів, ринковий курс корпоративних прав, ліквідність та ін.

Окрім того, відсутність довгострокового планування та встановлення напрямку реалізації стратегії дивідендних виплат може вплинути на довіру і незадоволеність інвесторів через невпевненість у отриманні доходу та нестабільність фінансового стану підприємства. На нашу думку, стратегічне управління дивідендною політикою на підприємстві може відбуватись за чітко виробленим алгоритмом (рис.3).

Початковими етапами процесу стратегічного управління має виступати розробка довгострокових фінансових цілей підприємства, визначення потреби у власному та позиковому капіталі та розробка на їх основі фінансової стратегії компанії. Фінансова стратегія визначає напрямки фінансової діяльності, в тому числі дивідендної політики, і в даному разі виступає базою для її подальшого планування та реалізації.

Фінансова стратегія дозволяє підприємству сформувати модель свого подальшого фінансового розвитку, при цьому визначаючи потреби у щорічній тезаврації прибутку на довгостроковий період та планові обсяги доходів. Власниками корпоративних прав мають бути такі інвестори, які будуть підтримувати фінансову та дивідендну політику підприємства. Тому важливим етапом є формування потрібної структури акціонерів. Потреби власників акцій мають бути погоджені з потребами підприємства. У разі необхідності значного обсягу реінвестування прибутку інвестори мають надавати перевагу майбутнім довгостроковим доходам, а не неодмінним щорічним виплатам незначних дивідендів.

Рис.3 – Алгоритм стратегічного управління дивідендною політикою на підприємстві

Відповідно до цього формується система методів та форм виплати дивідендів. Вона може бути комплексною, тобто передбачати використання певних методів або форм виплат за відповідних умов економічної та фінансової діяльності підприємства, а також відповідати потребам інвесторів у різні періоди отримання дивідендних доходів.

Визначений комплекс попередніх дій надає можливість чіткого узагальнення і формування програми дивідендної політики, та, відповідно, її подальшої реалізації.

Головним принципом при плануванні має бути можливість адаптації до впливу чинників і ризиків зовнішнього та внутрішнього середовища (гнучкість). З метою дотримання такого принципу має бути створена та приведена в дію система постійного фінансового моніторингу задля швидкого вчасного реагування та усунення недоліків.

За результатами реалізації програми стратегії дивідендної політики має бути оцінена її ефективність для підприємства й акціонерів. Аналіз має поєднувати кількісний та якісний бік. Результати оцінки дозволять удосконалити процес планування у майбутньому та зменшити кількість можливих помилок та ризиків.

Окрім заходів впровадження стратегічного планування та управління у галузі дивідендної політики, напрямками поліпшення її реалізації можуть стати:

подальші наукові розробки, які базуватимуться на основі практики вітчизняних підприємств (формування власних теорій дивідендної політики, аналіз існуючого досвіду);

встановлення підприємствами чітких цілей дивідендної політики;

впровадження комплексного підходу у використанні методів та форм виплат дивідендів;

зниження ставки оподаткування дивідендних виплат з 30% до 25% аналогічно податку на прибуток підприємства;

організація та підтримка програм з організації конференцій, семінарів у сфері дивідендної політики між фахівцями підприємств України та менеджерами провідних компаній іноземних країн з метою обміну досвідом.

Реалізація зазначених вище заходів дозволить активізувати процеси розробки та впровадження програм дивідендної політики на українських підприємствах.

Предметом подальших досліджень у цій сфері є визначення закономірностей практичного застосування методик виплати дивідендів і розробка заходів щодо покращення результативності впровадження та реалізації програм дивідендної політики на вітчизняних підприємствах.

Література

1. Бланк І.О., Ситник Г.В. Управління фінансами підприємств: Підручник.-К.: Київ.нац.торг.-екон.ун-т, 2006.-780 с.

2. Бригхем Ю. Гапенски Л. Финансовый менеджмент. Учебник для вузов в 2-х тт. / Пер с англ. Под ред. Ковалева В. В. — СПБ, 2003.

3. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент.-М.: «Финансы и статистика», 2001.-768 с.:ил.

4. Краснова В.В., Жнякін Б.О. Фінансовий менеджмент підприємства: Навчальний посібник.-Донецьк: Альфа-прес, 2005.-208 с.

5. Салига С.Я., Дацій Н.В. та ін. Фінансовий менеджмент: навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006.-274 с.

6. Статистичний щорічник України за 2007 рік Державного комітету статистики України. – К., 2008 рік.

7. Фінансовий менеджмент: Інтегрований навч. комплекс / Л.О. Омелянович, О.В. Хістєва, О.В. Чайковська, О.М. Зєрова. – Донецьк: ДонДУЕТ. – 2006. – 285 с.