Економічні науки/11. Логістика

Подзигун Марина Іванівна

Одеський державний економічний університет, Україна

Міжнародне та національне регулювання транспортно-експедиторської діяльності

Сьогодні в результаті росту міжнародної торгівлі відбуваються перетворення світової економіки в єдину систему та інтеграція діяльності в галузі перевезень в світовому масштабі. Також внаслідок великого росту міжнародного товарообміну роль експедиторських фірм значно зросла, адже експедитор є основним посередником між продавцем товару та його покупцем, обираючи найбільш вигідного перевізника, найбільш короткий та вигідний шлях перевезення. Актуальним питанням сьогодні залишається правове регулювання діяльності транспортно-експедиторських компаній на міжнародному та національному рівнях.

Сьогодні обсяг міжнародних перевезень такий великий, а транспортні операції настільки складні, що існує необхідність у встановленні єдиних правил і норм у міжнародному транспортуванні. Актуальність зведення національних норм у єдину систему стандартів підкреслюється ще й тим, що у світі створено, по суті, єдину транспортну систему, яка охоплює, принаймі, території розвинутих країн Європи, Північної Америки і багатьох країн інших регіонів.

В системі транспортних перевезень важливу роль відіграє транспортно-експедиторське обслуговування та відповідна діяльність транспортно-експедиторських підприємств. Транспортно-експедиторське обслуговування розглядається як комплексна система доставки, яка включає в себе перевезення товару від виробника до споживача та виконання повязаних з ним вантажних-розвантажних робіт, пакування, складування, зберігання, страхування і т.д.

Сьогодні український ринок транспортно-логістичних послуг переживає етап активного росту. За останні півроку об’єм вантажоперевезень збільшився приблизно на 7%.

В 2007 році доля перевезень в міжнародному сполученні склала 32,8% від загального вантажообороту, в 2006 році цей показник був дещо вище — 33,1%. При цьому експортні перевезення в 2007 році виросли на 3,6%, імпортні - лише на 0,8%, а транзитний вантажооборот збільшився на 5,4%

В 2007 році Украина збільшила кількість міжнародних автоперевезень вантажів до 400 тис., що майже на 14% більше, ніж в 2006-му. Основними характеристиками ринку транспортних послуг в країні в цей період було нарощування обсягів автомобільних перевезень та підвищення конкурентоздатності вітчизняних перевізників. Українські перевізники були забезпечені дозволами на виконання міжнародних автоперевезень з 43 країнами Європи.

Всього за 10 місяців 2008 року залізниці України перевезли 438,4 млн. тонн вантажів, що на 3,2% перевищує показник 2007 р.

Оборот контейнерів через морські порти України за перші 4 месяця 2007 року склав 274. 9 тыс. TEU. При цьому результат аналогічного періоду 2006 року був перевищенний на 32% (66. 34 тыс. TEU).

Діяльність транспортно-експедиторських підприємств регулюється міжнародними конвенціями, постановами, угодами та національними законами.

Проте, правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнародних перевезень, має певну специфіку:

1) їх найважливіші умови визначенні в Міжнародних угодах – транспортних конвенціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, необхідні для врегулювання суперечок, що найчастіше виникають при морських та автомобільних міжнародних перевезеннях. Звичайно уніфіковані норми міжнародних договорів регулюють вимоги до перевізної документації, порядку приймання вантажу до перевезення та його видачі в пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедуру заяви претензій і позовів. Міжнародні траспортні конвенції мають і колізійні норми, до яких звертаються в разі відсутності уніфікованих правових норм. Переважно договірні колізійні норми відсилаються до вітчизняного законодавства.

2) норми конвенцій про міжнародні перевезення є імперативними.

3) специфіка регулювання міжнародних перевезень може виявитися у відображенні норм міжнарордних договорів у національному законодавстві без попередньої ратифікації, підписанні або ж приєднання до них.

У відповідності з загальним принципом систематизації міжнародних договорів по об’єкту правового регулювання транспортні угоди і конвенції поділені на 7 груп:

1. Угоди про загальні принципи діяльності окремих видів транспорту. Угоди цієї групи включають правові основи сполучень (наприклад, правовий статус транспортних коридорів країн) і техніко-технологічні вимоги здійснення перевезень. (Наприклад, правила організації руху і технічні стандарти транспортних засобів). Типові представники угод такого виду – Женевська конвенція 1958 року про правовий режим морських просторів, Конвенція про дорожній рух 1968 року та ін.

2. Угоди про організації міжнародного сполучення. Такі угоди частіше є двостороніми. В них закріплюються основи організаційно-правового характеру, без яких неможливо реалізовувати перевезення вантажів в міжнародному сполученні. Сторони угод, кожна з яких відноситься до конкретного виду транспорту, установлюють порядок здійснення перевезень та виробництва операцій, з ними пов’язаних, - маршрути перевезень; процедури виробництва різного роду формальностей.

3. Угоди та конвенції, які відносяться до міжнародного приватного права. Кожний з міжнародних договорів встановлює порядок підписання та виконання договору міжнародного перевезення на окремому магістральному виді транспорту.

На морському транспорті – Брюсельська конвенція про уніфікацію декількох правил про коносамент 1924 р. ( зі змінами та доповненями в Протоколі 1968 р.) та Конвенція ООН про морське перевезення вантажу 1978 р. Іноді ці конвенції називають відповідно Гаазько-Висбійськими та Гамбургзькими правилами. Вказані конвенції регламентують умови міжнародних морських перевезень вантажів по коносаментам та є альтернативними.

Для змішаних перевезень вантажів – Конвенція ООН про змішані перевезення вантажів (Женева) 1980 р. та Правила ЮНКТАД – МТП по відношеню до документів змішаних перевезень (Женева) 1992 р. І Конвенція, і Правила є факультативними нормами. На практиці частіше всього використовуються Правила.

4. Угоди про тарифи на перевезення. Вони містять не лише правила застосування та розрахунку тарифів, але і певні правила перевезення вантажів, які не зазначені в міжнародних угодах та конвенціях.

5. Угоди, які містять норми, що розроблені для стимулювання перевезень та полегшення їх здійсненя. Угоди, які заключаються у вигляді двосторонніх міжурядових договорів, містять норми, які полегшують митні формальності та складання документації.

6. Угоди, які регламентують специфічні аспекти транспортної діяльності. До них відносять міжнародні договори, що регламентують особливі види транспортних послуг або створюють базу для одноманітності специфічних правил та умов. Такими можна вважати Угоду про рятування на морі; Йорк-Антверпенські правила про загальні аварії 1994 р.

7. Угоди правозахисного характеру. Інтенсифікація транспортної діяльності примушує світове товариство приймати заходи, направлені на захист екології, учасників транспортного процесу, третіх осіб.

Національне законодавство окремих країн відіграє важливу роль в правовому регулюванні міжнародних перевезень. Це обумовлено трьома основними причинами:

1) норми міжнарордного права мають пропуски, які можна змінити тільки шляхом звернення до національного права окремих країн;

2) деякі умови, пов’язані з договорами перевезення, неможливо уніфікувати, і тому вони залишені навмисно для юрисдикції норм національного права;

3) міжнародні угоди та конвенції передбачають видання, в порядку внутрішнього законодавства, спеціальних норм, які відображають особливості міжнародних сполучень, що відповідають інтересам окремих країн.

Сьогодні взаємовідносини норм міжнародного та національного права основані на двох процесах. Перший ставить метою зближення та уніфікацію цих норм для полегшення практичної діяльності. Другий процес в кожній країні носить яскраво виражений характер – формуються норми законодавства, що дають преференції перевізникам своєї країни, затрудняють доступ на внутрішній ринок нерезидентів.

В Україні нормативно-правові норми, спрямовані на організацію міжнародних перевезень, мають, зокрема, Цивільний кодекс України, Закони України: „Про транспорт”, „Про дорожній рух”, „Про підприємництво”, „Про захист прав споживачів”, „Про підприємства в Україні”.

Важливим є Закон України „Про транспортно-експедиторську діяльність” від 01.07.2004. Цей Закон визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення.

Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законами України „Про транспорт”, „Про зовнішньоекономічну діяльність”, „Про транзит вантажів”, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Основним завданням державного регулювання транспортно-експедиторської діяльності є захист економічних інтересів України, подальше становлення, розвиток та формування ринку транспортно-експедиторських послуг.

Державна підтримка транспортно-експедиторської діяльності формується і здійснюється відповідно до загальнодержавних програм економічного розвитку в галузі транспорту і передбачає:

- додержання прав і законних інтересів експедиторів, перевізників та споживачів їх послуг;

- стимулювання зростання обсягів експорту транспортно-експедиторських послуг, у тому числі шляхом спрощення системи розрахунків;

- створення рівних умов на ринку транспортно-експедиторських послуг та недопущення будь-якої дискримінації стосовно експедиторів, перевізників чи вантажу за ознакою його місця походження, відправлення, ввезення, вивезення чи призначення або у зв'язку з правом власності на цей вантаж, а також при оподаткуванні транспортно-експедиторських послуг, за винятком випадків адекватного реагування на дискримінаційні заходи щодо України чи економічних санкцій міжнародних організацій, підтриманих Україною;

- участь експедиторів у розробці нормативно-правових актів з питань транспортно-експедиторської діяльності;

- створення умов для організації підготовки і підвищення кваліфікації працівників у сфері транспортно-експедиторської діяльності;

- сприяння розвитку міжнародного співробітництва, адаптації законодавства України до міжнародних вимог у сфері транспортно-експедиторської діяльності.

Таким чином, діяльність транспортно-експедиторських підприємств регулюється, як міжнародними нормами, актами та національним законодавтсвом.

Література:

1. Закон України „Про транспортно-експедиторську діяльність” від 01.07.2004р. № 1955-1V

2. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991р. №959-XII (із змінами та доповненнями),

3. Закон України „Про транзит вантажів” від 20.10.1999р. №1172-XIV (із змінами та доповненнями)

4. Закон України „Про транспорт” № 232/94-ВР від10.11.94 (із змінами і доповненнями)

5. Постанова Кабінету Міністрів № 9 РУз N 360 від 21.08.2003 р. „Про транспортно-експедиторські підприємства та порядок надання транспортно-експедиторських послуг”

6. ЗЕД підприєсмтва: Навч. пос.; 2-ге вид., перероблене та доповнене /За ред. Ю.Г. Козака, Н.С. Логвінової, І.Ю. Сіваченка - Київ: ЦНЛ, 2006 – 792 с.

7. Экономика и организация внешнеторговых перевозок: Учеб./ Под ред. К.В. Холопова.- М.: Юристь, 2000. – 684 с.

8. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підр. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.