К.п.н. Тимофієва М.П.

Буковинський державний медичний університет

САМОПІЗНАННЯ ТА САМОДОПОМОГА В ПОЗИТИВНІЙ ПСИХОТЕРАПІЇ Н. ПЕЗЕШКІАНА

Треба розуміти, що таке людина,

що таке життя, що таке здоров’я, і

як рівновага, злагода стихій його

підтримує, а їх розлад – руйнує та знищує.

Леонардо да Вінчі

Головна причина здоров’я – любов.

Парацельс

Коли одна людина приходить по допомогу до іншої, то це означає, що є потреба звернутися до себе, отримати потрібні базові знання, подивитись збоку на те, що відбувається, зрозуміти, оцінити і, в разі потреби започаткувати зміни, проаналізувавши можливі альтернативи.

У процесі консультативного діалогу людина відновлює належний внутрішній порядок через особливий досвід самопізнання. Із самопізнання починається психологія взагалі, ним і завершується безкінечна кількість культурологічних кіл у пізнанні людиною самої себе.

Основними способами на першому рівні самопізнання є самосприймання та прості форми самоаналізу, що не зникають і на подальших стадіях розвитку самосвідомості, для яких вони є вихідним моментом, чуттєвою основою.

Для другого рівня самопізнання специфічним є те, що співвіднесення знань про себе здійснюється не в рамках «Я та інша людина», а в межах «Я та Я» і передбачає оперування деякою мірою сформованими знаннями про себе. Провідним способом вивчення власного внутрішнього світу стають складні форми самоаналізу, зокрема аналіз мотивів власної поведінки. Виділені мотиви оцінюються людиною з погляду розуміння вимог суспільства до неї та власних вимог до себе. Внаслідок співвіднесення форм поведінки з певною мотивацією, їх аналізу й оцінки відбувається усвідомлення себе як суб'єкта, якому належать виділені та проаналізовані стани й властивості. Власне «Я» починає усвідомлюватись як цілісне утворення, як єдність зовнішнього та внутрішнього буття [2].

Заклик до самопізнання М. Фуко (класик сучасної філософії) пов'язує з вимогою виявляти турботу про самого себе. При цьому самопізнання тлумачиться як окремий випадок турботи про себе, як конкретне її застосування. М. Фуко намагається розкрити ідею, згідно з якою турбота про себе є основою належної поведінки в будь-якій формі активного життя, котре відповідає принципам духовної раціональності. Концепція турботи — це певний спосіб дій аж до зміни самого себе.

Допомогу в набутті такого досвіду може надати інша людина, причому тільки така, яка здатна «розгледіти» принципово невидимий для клієнта зовнішній контекст його життя, «вловити» принципово «непочутий» смисл його слів і занять. Варто зауважити, що робота з широким змістом свідомості, самопізнання – необхідна умова ефективності психологічного консультування.

Традиційно психологічне консультування розглядається як процес, спрямований на допомогу людині в розвязанні (при пошуку шляхів розвязання) проблем і подоланні труднощів психологічного характеру, що виникають у неї.

Існують три основних підходи до психологічного консультування:

а) проблемно-зорієнтоване консультування, яке фокусується на аналізі сутності внутрішніх і зовнішніх причин проблеми, пошуку шляхів її розвязання. Біхевіоризм і сімейне консультування (наприклад, К. Вітакер) віддають перевагу саме цьому підходу;

б) особистісно-зорієнтоване консультування спрямоване на аналіз індивідуальних, особистісних причин виникнення проблемних і конфліктних ситуацій і пошук шляхів запобігання їм у майбутньому. Фундатором напряму традиційно вважається К. Роджерс. У цьому випадку консультант не займається психотерапією, а лише сприяє особистісному «дозріванню» клієнта;

в) позитивна терапія Н. Пезешкіана передбачає консультування, зорієнтоване на рішення, спрямоване на виявлення ресурсів для розв'язання проблеми, самопізнання та самодопомогу.

Головне призначення позитивної психотерапії – турбота про фізичне, психічне, соціальне і духовне здоров’я особистості, сім’ї і соціальної групи. У позитивній психотерапії зазначається, що хвороби, конфлікти, стреси, життєві негаразди є даністю життя кожної людини, і це треба визнавати. Водночас потрібно враховувати, що людина наділена здібностями, завдяки яким здатна сама знаходити розв’язки найскладніших проблем та втілювати їх у життя. Це також даність життя кожної людини. «Якщо існує проблема, то існує і її розв’язання».

Позитивна психотерапія – це мета-підхід, який спрямований як на психологічну допомогу, так і на виховання, самопізнання, самовиховання, самодопомогу.

Психолог, який працює в галузі позитивної психотерапії, не прагнутиме «поставити діагноз», а буде намагатися зрозуміти людину в її життєвих ситуаціях, в яких у неї з’являються порушення, захворювання. Людині дані ресурси і здібності, за допомогою яких вона зможе перебороти труднощі і розв’язати свої проблеми, а позитивна психотерапія дає можливість психологу відкрити доступ до них. Основними складовими позитивної психотерапії є:

– рositum-підхід, що базується на принципі надії на позитивне розв’язання будь-якої проблеми;

– психодинамічний диференційний аналіз змісту конфліктів, що базується на принципі гармонізації актуальних та базових здібностей «знати» та «любити»;

– 5-крокова стратегія психотерапевтичної допомоги на основі принципу консультування, в процесі якого клієнти вчаться допомагати собі.

Звертаємо Вашу увагу на останній принцип – принципі консультування: повсякденна ідентичність, самопізнання, самодопомога [1].

Узагальнюючи, варто зазначити, що рух самопізнання приводить до мудрості. Це означає відрізняти істинне від хибного та знати, як себе поводити в різних ситуаціях, які потребують самостійного рішення й часу.

Самопізнання і самореалізація вимагають Іншого як посередника. Самореалізації досягає не кожний. Інший потрібний для її здійснення як дзеркало власної душі. Інший дає приклад, знання, майстерність. Зокрема, перехід від незнання до знання відбувається за допомогою Іншого. Так формується суб'єкт самопізнання.

Ідентифікація передбачає наявність здатності інтегрувати базові, актуальні здібності в систему цінностей та привести особисті потреби у відповідність з потребами навколишнього світу.

Список літератури

1. Пезешкиан Н. Роль идентичности и культуры в современном мире с точки зрения позитивной психотерапии / Носсрат Пезешкиан // Научно-практический журнал Позитум Украина. – 2008. – № 2. – С. 4-14.

2. Розвиток самосвідомості і самооцінки http://www.refine.org.ua/pageid-3772-2.html.

3. Суб'єктивність та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М. Фуко (1926-1984) http://ua.textreferat.com/referat-10112.html.