Педагогические науки /2. Проблемы подготовки специалистов

К.т.н. Миронюк О.С.

Львівський національний аграрний університет

Проблеми підготовки фахівців з
управління якістю аграрного виробництва

Розвиток управління якістю на сучасному етапі пов’язано з формуванням різних підходів до вирішення проблеми якості. Управління, забезпечення та поліпшення якості розглядаються як стратегія розвитку суспільства, підприємства та окремої людини. За цих умов впровадження систем управління якістю вимагає високого рівня професійних знань, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів з питань управління якістю.

Як правило, у вітчизняній практиці підготовка персоналу в галузі якості обмежувалась в основному пропагандою і розповсюдженням досвіду окремих передових підприємств, що додавало деяких знань, проте не формувало загону фахівців з управління якістю. При цьому не було належним чином організовано навчання сучасним методам управління і забезпечення якості продукції всіх категорій персоналу.

Підготовка спеціалістів в галузі якості повинна відбуватись в учбових закладах будь-якого рівня або статусу. Підготовка таких фахівців – це складне завдання. Саме люди, які наділені сучасними знаннями та обізнані з сучасними технологіями, повинні вирішувати завдання сучасного сільськогосподарського виробництва. Цей персонал є не тільки генеруючим елементом виробничих сил, але і носієм знань, навиків, досвіду, вмінь.

Носієм інтелектуального потенціалу в галузі якості продукції, товарів і послуг є відносно вузьке коло вчених, конструкторів, керівників виробництва та робітників. Все більшу увагу до питань підвищення якості продукції в умовах конкурентної боротьби приділяє нове покоління бізнесменів. Разом з тим, тут спостерігаються негативні тенденції – перестали існувати, або просто жевріють, цілий ряд дослідницьких та проектно-конструкторських організацій, зменшився прихід у науку та проектно-конструкторську діяльність молодих кадрів, на багатьох підприємствах ліквідовані служби стандартизації, метрології, управління якістю. Ці негативні тенденції мають місце одночасно з протилежною тенденцією – збільшенням частки інтелектуальної праці у створенні, виготовленні і використанні нової продукції. Тому до переліку сучасних завдань повинно входити розроблення як напрямків, так форм і методів піднесення інтелектуального потенціалу в галузі якості, підтримання його на належному рівні як у кількісному, так і якісному рівнях.

Аналіз стану навчання питанням якості показав, що у загальноосвітній школі питання якості навіть у формі початкових основ не розглядаються. Це призводить до того, що молоді люди, вступаючи на власний життєвий шлях, не розуміють ролі якості у підвищенні власного добробуту, збільшенні національного багатства країни та збільшенні її престижу. У професійно-технічних закладах основна увага приділяється техніці і технології технічного контролю якості. Це важливо для майбутніх робітників. Проте їм також корисно знати про системний підхід в управлінні якістю, більше приділяти уваги статистичним методам контролю якості продукції. Працівники середньої технічної ланки (молоді спеціалісти), як мінімум, повинні розуміти значення якості продукції і конкурентноздатності для економічного та соціального розвитку підприємства, знати організаційно-функціональну структуру системи управління якістю, зміст міжнародних стандартів серії ISO 9000.

У вищих навчальних аграрних закладах, що готують спеціалістів з управління якістю, стандартизації та сертифікації, питання якості продукції розглядають в рамках дисципліни "Управління якістю, стандартизація та сертифікація продукції", на вивчення якої виділяють 42 год. лекційних та 58 год. практичних занять. Для інших технічних спеціальностей ці питання розглядаються в межах дисциплін "Основи стандартизації та взаємозамінності", "Стандартизація та сертифікація техніки і обладнання", а також інших дисциплінах з проектування та конструювання, надійності, технології сільськогосподарського виробництва. Цього є недостатнім для формування загону фахівців з управління якістю.

Основні вимоги з підготовки кадрів і підвищення їх кваліфікації в період навчання і виробничої діяльності повинні підпорядковуватись наступному. Спочатку повинно відбуватися дошкільне виховання – дитині прививаються навики акуратності, охайності в одязі, бережливому ставленні до іграшок, любові до краси навколишнього природного світу. В процесі набуття освіти у середніх навчальних закладах повинні даватися уявлення про якість як стороні кожного предмету чи продукту людської діяльності. Пояснюватися, що соціальне, естетичне, моральне і економічне значення високої якості призвело до розвитку наукових основ управління і забезпечення якості, зокрема теорії надійності, кваліметрії, статистичних методів тощо. Проводитися знайомство з основними положеннями законодавчої бази забезпечення якості і захисту прав споживачів. Даватися основні знання про стандартизацію, метрологію, сертифікацію. Такий багаж знань дозволить молодій людині краще орієнтуватися у виборі подальшої професійної освіти. Далі йде період підготовки молодого спеціаліста у стінах вищого навчального закладу. Тут формується фахівець інженерного рівня як для служб стандартизації, метрології, управління якістю підприємств, так і для галузей сільськогосподарського виробництва. Далі, за наявності відповідних знань та навичок, продовжується наукова робота, отримання наукового ступеня кандидата наук та досягнення найвищої наукової кваліфікації з проблематики якості. Вказана система повинна супроводжуватися системою перепідготовки та підвищення кваліфікації в галузі якості.

Система неперервної освіти дозволить упорядкувати роботу більшості новоутворених освітніх структур. В рамках системи необхідно організувати перепідготовку викладачів, спеціалістів та персоналу підприємств з метою ефективного використання їх інтелектуального потенціалу.

Система вищої аграрної освіти в контексті підготовки спеціалістів для вирішення проблем з управління та забезпечення якості повинна передбачати: практичну реалізацію концепції державної політики у сфері управління якістю продукції; здійснення заходів, які б забезпечували функціонування аграрних вузів в системі менеджменту якості; інтеграцію вищої аграрної освіти у світову співдружність, забезпечивши мобільність студентів, викладачів та наукових працівників відповідно до вимог Болонської конвенції; створення студентам умов для вибору спеціальності, освітніх, професійних програм, які б забезпечували їх соціальну захищеність в умовах ринкових відносин; створення умов для творчого росту науково-педагогічних працівників; розвиток матеріально-технічної бази і соціальної інфраструктури вузів.

Кадрове забезпечення висококваліфікованими спеціалістами є одним з головних обмежувальних чинників розвитку інженерно-технічного персоналу аграрного сектору економіки. Труднощі із забезпечення сільського господарства кадрами зумовлені більш низьким рівнем оплати праці порівняно з іншими галузями економіки, недостатнім розвитком соціальної інфраструктури села, зниженням чисельності підготовлених механізаторів, здатних працювати на сучасній високотехнологічні техніці. Враховуючи непрестижність у сільської молоді професій, пов’язаних із сільським господарством, це може суттєво вплинути на забезпеченість галузі висококваліфікованими спеціалістами.

Державна політика у сфері управління якістю продукції повинна сприяти у забезпеченні підготовки кадрів у сфері управління якістю, від теоретичних знань і практичних зусиль яких залежатиме якість та конкурентоспроможність вітчизняної аграрної продукції.

Література

1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 447-р "Про затвердження Концепції державної політики у сфері управління якістю продукції (товарів, робіт, послуг).

2. Ксеневич И.П., Комаров Ю.Ю., Мацеренко И.П. Концепция подготовки специалистов по управлению и обеспечению качества //Тракторы и сельскохозяйственные машины. –2007. –№5. –С.15-19.