Экономические науки / 10. Экономика предприятия

д.е.н, доцент Соколи Іван Іванович, Бондаренко Руслан Євгенович

Одеський Національний політехнічний університет, Україна

Основні методичні засади оцінки платоспроможності підприємства в сучасних умовах

Платоспроможність виступає сигнальним показником, у якому виявляється фінансовий стан підприємства, тому в процесі взаємини підприємства з кредитною системою й іншими підприємствами постійно виникає необхідність у проведенні аналізу його платоспроможності і ліквідності.

Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і їхніх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення. Таким чином, основною ознакою платоспроможності є: наявність у достатньому обсязі коштівна розрахунковому рахунку, відсутність простроченої кредиторської заборгованості.

Для оцінки платоспроможності можуть бути використані наступні основні прийоми [1-2]:

- структурний аналіз змін активних і пасивних статей балансу;

- розрахунок коефіцієнтів ліквідності;

- розрахунок швидкості обороту кошт, вкладених в активи підприємства, визначення тривалості виробничо – комерційного циклу;

- аналіз руху грошових потоків.

Кредитоспроможність – це здатність підприємства вчасно і цілком розрахуватися по своїх боргах. У ході аналізу кредитоспроможності проводяться розрахунки по визначенню ліквідності активів підприємства і ліквідності його балансу.

Під ліквідністю якого-небудь активу розуміють здатність його трансформуватися в грошові кошти, а ступінь ліквідності визначається тривалістю тимчасового періоду, у плині якого ця трансформація може бути здійснена. Ніж коротше період, тим вище ліквідність даного виду активів.

Метою їхнього розрахунку є необхідність оцінити співвідношення наявних активів, призначених як для безпосередньої реалізації, так і для попереднього їхнього споживання з метою наступної реалізації і відшкодування вкладених коштів і існуючих зобов'язань, що повинні бути погашені підприємством у наступному періоді.

Активу балансу властива реализуємість, а пасиву – погашаємість (зникає після оплати). Від того, наскільки забезпеченно відповідність першої і другої властивості, залежить поточна платоспроможність підприємства або його платоспроможність з можливим порушенням справи про банкрутство. Справа в тім, що платоспроможним підприємство може бути визнано навіть при достатнім перевищенні статей активу над його зобов'язаннями, якщо капітал вкладений у важкореалізуємі активи.

Технічна сторона аналізу ліквідності балансу укладається в зіставленні коштівпо активі з зобов'язаннями по пасиві. При цьому активи повинні бути згруповані по ступені їхньої ліквідності і розташовані в порядку убування ліквідності, а зобов'язання повинні бути згруповані по термінах їхнього погашення і розташовані в порядку зростання термінів їхньої сплати.

Активи підприємства в залежності від швидкості перетворення їх у гроші поділяються на чотири групи [2]:

А1 – найбільш ліквідні активи або кошти, що знаходяться в негайній готовності. У цю групу входять кошти і короткострокові фінансові вкладення:

А2 – швидко реалізовані активи (зараз грішми не є, але можуть бути перетворені в гроші). У цю групу входять цінні папери, депозити, дебіторська заборгованість (товар відвантажений, рахунка виставлені) та інші активи:

А3 – повільно реалізовані активи (запаси сировини, незавершене виробництво, готова продукція – потрібно пам'ятати про можливу відсутність попиту). У цю групу включаються «Запаси», крім рядка «Витрати майбутніх періодів», а з 1 розділу включається рядок '' Довгострокові фінансові вкладення «:

А4 – важко реалізовані активи (ОС, незавершене будівництво, інші позаобігові активи). У цю групу включаються статті 1 роздягнула балансу за винятком терміни, включеної в групу'' Повільно реалізовані активи'':

Активна частина балансу побудована по росту або убуванню ліквідності активів.

Зобов'язання підприємства також групуються в чотири групи і розташовуються по ступені терміновості їхньої оплати:

П1 – найбільш термінові зобов'язання. У групу включаються кредиторська заборгованість підприємств-те, що потрібно погасити в найближчі дні, приміром, виставлені рахунки, ЗП та інші пасиви:

П2 – короткострокові пасиви. У групу включаються короткострокові кредити і позики:

П3 – довгострокові пасиви. У групу входять довгострокові кредити і позики:

П4 – постійна заборгованість (власний капітал). З метою збереження балансу активу і пасиву підсумок цієї групи зменшується на величину рядка «Витрати майбутніх періодів»:

Ліквідність балансу визначається зіставленням розподілених по ступені ліквідності груп активів і груп зобов'язань, який необхідно погасити до цього терміну. Прийнято вважати, що підприємство має відмінний фінансовий стан, якщо витримані наступні співвідношення:

А1 > П1

А2 > П2

А3 > П3

А4 < П4

Порівняння першої і другої груп активів (найбільш ліквідних активів і швидко реалізованих активів) з першими двома групами пасивів (найбільш термінові зобов'язання і короткострокові пасиви), показує поточну ліквідність, тобто платоспроможність або неплатоспроможність підприємства в найближче до моменту проведення аналізу час. Порівняння ж третьої групи активів і пасивів (повільно реалізованих активів з довгостроковими зобов'язаннями) показує перспективну ліквідність, тобто поріг платоспроможності підприємства. Співвідношення четвертої групи активів і пасивів (А4<П4) говорить про те, що не весь власний капітал витрачений на важко реалізовані активи ОС і ін. Частина витрачена і на формування оборотних коштів. Тобто, якщо прийдеться погашати усі свої зобов'язання або більше не дадуть кредиту, то підприємство не зупиниться, хоча і значно скоротить виробництво. Це говорить про самостійність підприємства.

Для зручності проведення аналізу ліквідності балансу й оформлення його результатів складається таблиця аналізу ліквідності балансу.

Основними проблемами, зв'язаними з використанням коефіцієнтів ліквідності для цілей аналізу платоспроможності, є наступні [3,4]:

· статичність – зазначені показники розраховуються на підставі балансових даних, що характеризують майнове і фінансові становища на конкретну дату, і, отже, вони, одномоментні;

· можливість завищення показників за рахунок «неліквідної» дебіторської заборгованості або інших неліквідних активів. Чим нижче оборотність дебіторської заборгованості, тим вище її залишки в балансі;

· мала інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і платежів, а, саме, це є головною задачею аналізу платоспроможності;

· неповний облік зобов'язань підприємства. Підприємства мають право як обраний варіант облікової політики показувати в балансі або повній сумі зобов'язань, включаючи відсотки за користування позиковими коштами, або суму основного боргу (без відсотків). Очевидно, що, у другому випадку, величина зобов'язань виявляється заниженої, причому значно, а значення коефіцієнтів штучно завищеними, саме тому Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку вказують на необхідність розкриття повної суми фінансових зобов'язань у пояснювальній записці;

· інформування перспективних виплат, здатних спричинити значний відтік коштів у майбутньому.

Ліквідність підприємства визначається і за допомогою ряду фінансових коефіцієнтів, серед яких звичайно виділяють коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт проміжного покриття, коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності – розраховується як частка від розподілу оборотних коштів на короткострокові зобов'язання [4].

Кт.л. = А1+А2

П1+П2

Значення коефіцієнта, що рекомендується, дорівнює 1 [2-3].

Характеризує існуючий запас міцності, що виникає внаслідок перевищення ліквідного майна над наявними зобов'язаннями. Відповідно до загальноприйнятих міжнародних стандартів, вважається, що цей коефіцієнт повинний знаходиться в межах від одиниці до трьох. Нижня границя обумовлена тим, що оборотних коштів повинне бути, щонайменше, досить для погашення короткострокових зобов'язань, інакше компанія виявиться під погрозою банкрутства. Перевищення оборотних коштів над короткостроковими зобов'язаннями більш ніж у два (три) рази вважається також не бажаним, оскільки може свідчити про нераціональну структуру капіталу.

Література:

1. Ефимова О.В. Как анализировать финансовое положение предприятия. - М.: АО «Бизнес школа».-1999 г.

2. Хелферт Э. Техника финансового анализа. – М.: Аудит. - 1999 г.

3. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ: – М.: Издательство «ДИС».-1999 г.

4. Балабанов И.Т Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом?.-М.: Финансы и статистика. - 1997 г.