УДК 330.341.1

Скрипниченко В.А., к.е.н., доцент кафедри інноваційної діяльності в АПК.

Навчально-науковий інститут післядипломної освіти НУБіП України.

ІННОВАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ

Анотація. В роботі обґрунтовано шляхи раціонального використання та економного витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів

Ключові слова: матеріально-технічна база; енергетичні ресурси; інноваційний розвиток; науково-технічна політика; альтернативні види палива.

Вступ

Серед багатьох проблем, які потребують невідкладного вирішення в аграрній сфері є інноваційне техніко–технологічне забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції. Це означає, що матеріально-технічна база аграрного сектору має відповідати його організаційній структурі, вимогам новітніх технологій, забезпечувати механізоване, з низькою енергоємністю, виробництво конкурентноспроможної с.-г. продукції та збереження довкілля, розвиватись з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу в галузі машинобудування та паливно-енергетичному комплексі.

Метою статті є розгляд та обгрунтування пріоритетних стратегічних напрямків розвитку інноваційного енергозбереження України та розробки рекомендацій щодо ефективного впровадження.

Результати досліджень.

В Законі України [1, с.2] зазначено, що "енергозбереження" це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів;

Переведення аграрного виробництва на інноваційний розвиток в останні десятиліття є одним з пріоритетних у теоретичних і прикладних дослідженнях як вітчизняних науковців, так і вчених країн близького і далекого зарубіжжя. Проте різноплановість порушених питань (технологічних, технічних, організаційних, економічних, соціальних), особливості розвитку аграрного виробництва у різних природно-кліматичних та економічних умовах потребують подальших поглиблених розробок з метою опрацювання відповідних методологічних положень і практичних рекомендацій.

В сучаних умовах аграрникам України потрібна не просто нова техніка, а така матеріально-технічна база, яка дозволить у кілька разів підвищити продуктивність праці. Її формування можливе лише на базі технічних засобів нового покоління, параметри яких були б орієнтовані на досягнення вищих показників виробництва сільськогосподарської продукції при мінімальних затратах живої та уречевленої праці на її одиницю.

Передова аграрна наука зосереджена на розробці машинних технологій нового покоління, які дозволяють зберегти біологічну та екологічну рівновагу в природі. Біологізація і ресурсозбереження як свідомі, а не „вимушені” напрями виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції з мінімальним застосуванням антропогенних засобів інтенсивного впливу на агроекологічні системи, передбачають не спрощення технологій, а обґрунтоване використання й регулювання природних умов, раціональне застосування тієї чи іншої системи обробітку ґрунту, удобрення, захисту рослин та інших агротехнічних заходів, що забезпечують найменші витрати матеріально-технічних засобів і праці та екологічну безпеку. Такий стратегічний напрям ставить за мету створення усіх передумов для організації стабільного високорентабельного сільськогосподарського виробництва.

Конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції на світовому ринку в сучасних умовах визначається рівнем застосування передових інноваційних енерго-, ресурсо- і трудозберігаючих технологій, що відповідають високим екологічним та енергономічним вимогам. Саме такі технології з використанням високопродуктивної техніки зумовлюють прогресивний розвиток рослинництва, а саме: досягається економія ресурсів (пально-мастильних матеріалів, добрив, праці, часу та амортизаційних відрахувань); зберігається й відновлюється родючість ґрунту (поліпшуються його хімічні, фізичні та біологічні властивості, підвищується вміст органічної речовини); зменшується або усувається ерозія ґрунтів (нема необхідності витрачати додаткові кошти на вирішення цієї проблеми); поліпшується водний режим грунту (за рахунок більш якісного нагромадження і утримання вологи); створюються сприятливі умови для екологічного управління бур’янами у посівах; зменшується залежність урожаю від погодних умов; зростає урожайність сільськогосподарських культур; поліпшується якість продукції (екологічно чиста продукція); на принципово новий рівень виходить загальна агрокультура (за рахунок створення особливої культури взаємодії з навколишнім середовищем).

У загальній структурі стратегічних пріоритетів суспільного розвитку в абсолютній більшості країн одним із першочергових визначається науково-технічний прогрес, а в аграрному секторі -- сталий розвиток агропромислового виробництва на основі прискореного освоєння досягнень науки й техніки. Шлях до сталого розширення внутрішнього і зовнішнього ринку продукції сільського господарства і продовольства лежить через технічне й технологічне оновлення техносфери сільськогосподарських підприємств, адаптування всього ланцюга інноваційного процесу до ринкових відносин, нових підходів державної науково-технічної політики в аграрній сфері. Саме інноваційна спроможність сьогодні грає домінуючу, а можливо й вирішальну роль у визначенні кола учасників конкуренції в майбутньому, адже саме інновації дозволяють створити стратегічні переваги в найбільш конкурентних областях. Здатність ефективно використовувати інновації є найбільш дієвим інструментом для досягнення цілей продовольчої безпеки, захисту навколишнього середовища, підвищення продуктивності праці, залучення іноземних інвестицій, а також ключем до постійного поліпшення рівня і якості життя громадян.

Перехід господарських систем до інноваційного типу розвитку обумовлений об'єктивними причинами:

- переповненістю світового ринку товарами і послугами, знайти місце у якому можна лише сформувавши власну ринкову нішу якісно нового товару;

- здатністю інноваційного товару створювати конкурентні переваги, що є складовою конкурентоспроможності та економічної стійкості суб'єкта господарювання в умовах невизначеного і мінливого ринкового середовища;

- світовою тенденцією індивідуалізації потреб, а значить, споживчих характеристик товару;

- прагненням транснаціональних корпорацій монополізувати ринки, що вимагає від дрібніших товаровиробників інноваційної стратегії поведінки на ринку для забезпечення стійкості свого існування.

Процес розвитку економіки країни та окремих підприємств на інноваційній основі характеризується динамікою показника наукомісткості виробництва. Висока наукомісткість продукції є ознакою її конкурентоспроможності. Нині в розвинутих країнах більша частина ресурсів спрямовується у сферу нарощування й передавання знань, а не в нарощування традиційного капіталу. Про це свідчать, зокрема, зусилля провідних країн світу в «збиранні умів» і зростання кількості вчених та інженерів, що працюють у науково-технічній сфері цих країн. Однак не будь-які знання мають практичну цінність, є імпульсом для перетворень. Це можливе лише за умов, коли знання набувають форми інновацій, здатних оновлювати виробничі сили, створювати передумови для технологічних і виробничих змін. Для цього необхідні організаційно-управлінські зусилля, спрямовані на перетворення знань в інновації і використання інновацій для досягнення цілей виробничо-господарської системи.

При впровадженні інноваційних нововведень необхідно обов’язково брати до уваги “людський фактор”, тобто психологію землероба, який звик до традиційних, відпрацьованих десятиліттями системи ведення господарства. Крім того, економічна віддача від застосування нових ґрунтозахисних з елементами біологізації технологій досягається не одразу, а через кілька років. Тобто, окупність фінансових вкладень об’єктивно буде подовжена на невизначений термін, що збільшуватиме ризики і стримуватиме інвестиційний процес. Це вимагає організовувати навчання і перепідготовку спеціалістів різних рівнів управління.

Необхідно враховувати специфіку різних регіонів країни, оскільки велике різноманіття ґрунтів, кліматичних зон та інших особливостей великої території України не дозволяють підходити до них з однакових позицій. Спеціалісти кожного господарства мають враховувати місцеві умови, самі обирати найбільш прийняті і менш витратні технологічні рішення – чи то новітні іноземні розробки, чи випробувані роками вітчизняні методики.

Висновки

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що для подальшого заощадження енергоресурсів, зниження енергоємності одиниці виробленої продукції в сільському господарстві України основними напрямами енергозбереження є:

– підвищення врожайності за рахунок впровадження нових сортів і гібридів, сучасних інтенсивних технологій, раціональної і ефективної боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами с.-г. культур;

– удосконалення технологій вирощування і збирання с.-г. культур та утримання худоби, свиней і птиці;

– здійснення інженерно-технічних заходів. Зокрема вдосконалення структури машинно-тракторного парку, забезпечення раціонального агрегатування тракторів, підвищення коефіцієнта корисної дії агрегатів;

– підвищення кваліфікації працівників, їх стимулювання з врахуванням наслідків енергозбереження та рівня енергоємності виробництва продукції.

В цілому належне інноваційне забезпечення в аграрному виробництві сприятиме підвищенню його ефективності, вирішенню продовольчої безпеки, поліпшенню екології довкілля.

Використані джерела.

1. Закон України „Про енергозбереження” // відомості Верховної Ради України - 1994.-№30 із змінами, внесеними згідно із Законом №3260- IV(3260-15) від 22.12.2005.

2. Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» (№1391 - IV від 14.01.2000).

3. Закон України «Про альтернативні джерела енергії» (№555 - IV від 20.02.2003).

4. С.М.Брагінець Економічні аспекти зниження енергоємності виробництва, транспортування та переробки молока. Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. Луганск, 2004.- 20с.

5. Гришко В. В., Перебийніс В. І., Рабштина В.М. Енергозбереження в сільському господарстві. - Полтава, 1996. - 280 с.

6. Енергетична стратегія України до 2030, Інтернет-сайт Міністерства палива та енергетики України. Режим доступу: http://mpe.kmu.gov.ua/fuel/control/ukydoccatalog/list?currDir=50358