Павленко О.П, ст.викл. кафедри фінансів

Дніпропетровського державного аграрного університету

Політика держави щодо інвестиційного процесу в Україні

Наприкінці 80-х років, в умовах зародження ринкової економіки на теренах колишнього СРСР, екс-радянськими науковцями було запозичено і введено в науковий обіг новий термін «інвестиції». При цьому він сприймався як синонім до поняття «капітальні вкладення». Проте, на відміну від капітальних вкладень, інвестиції здійснюються тільки у високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, доход, дивіденди. За Законом України «Про інвестиційну діяльність» (1991 рік) до інвестицій належать усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької або іншої діяльності. Результатом такої діяльності має бути прибуток або соціальний ефект . Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів.

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва, і продуктом. Процесом створення капіталу є інвестування.

Інвестування - це процес акумуляції коштів у різній формі (гроші, акції, цінні папери, пайові внески, рухоме і нерухоме майно, авторські права та інше), перетворення їх в інвестиційні товари та ресурси, введення останніх у виробничу стадію і трансформація у перетворюючі інноваційні фактори - ресурси, а далі у капітал. За останні роки економіка України так і не позбавилася глибоких структурних деформацій і значно відстає від розвинених країн світу за сукупною продуктивністю всіх факторів виробництва та відповідно – рівнем добробуту населення. Більшість підприємств залишилися технологічно відсталими, енергоємними, із слабкою диверсифікацію продуктів і ринків.

Це пов’язано з нестабільністю державної інвестиційної політики, прогалинами в інвестиційному законодавстві, відсутністю належного інституційного забезпечення розвитку інвестиційного ринку та його інструментів, і як наслідок - недостатнім рівнем внутрішніх та іноземних інвестицій.

Україна хронічно відстає від більшості країн майже за усіма макроекономічними критеріями та оцінками і залишається на периферії інвестиційних потоків. Недостатній рівень залучення інвестиційних ресурсів ускладнився впливом світової фінансово-економічної кризи, що мало наслідком погіршення фінансового стану підприємств, різкого зменшення прибутковості і кредитоспроможності підприємств, скорочення позикових ресурсів (національних - через кризу ліквідності та підвищення вартості запозичень, зовнішніх - внаслідок розвитку фінансової кризи), а також високого ступеня невизначеності щодо глибини та тривалості кризових явищ і стало основною причиною пролонгованого згортання інвестиційної діяльності. Як наслідок, у 2009 році порівняно з 2008 роком обсяг інвестицій в основний капітал зменшився на 41,5 відсотка, що є найгіршим показником за всю історію України. У 2008 році по відношенню до 2007 року даний показник зменшився на 2,6 відсотка, тоді як у 2007 році по відношенню до 2006 року даний показник показував приріст на 29,8 відсотка.

В умовах невиконання державного бюджету відбулося скорочення державних інвестицій: капітальні видатки зведеного бюджету зменшились на 51,5 відсотка порівняно з 2008 роком (їх частка у структурі видатків зведеного бюджету знизилась з 13,3 відсотка до 6,5 відсотка). Ступінь зносу основних фондів за всіма видами економічної діяльності в Україні становить 61,7 відсотка. Критичні показники зносу основних фондів мають безпосередній вплив на показники ВВП та конкурентоспроможності галузей економіки України, рівні яких також у кризовий період значно знизились.

Основними причинами виникнення проблеми низької інвестиційної активності є: несприятливий інвестиційний клімат; нерозвиненість інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури; відсутність дієвих механізмів державного-приватного партнерства в інфраструктурному інвестуванні; неналежна система підготовки програм і проектів для державного інвестування. Держава не вперше пробує вирішити проблему низької інвестиційної активності програмним методом. Наприкінці 2010 року КМУ розроблено проект «Концепція Державної програми розвитку інвестиційної діяльності на 2011–2015 роки, в якій розроблені нові можливості використання фінансового потенціалу країни для прискореного розвитку інвестиційної діяльності в галузях економіки України.

28 грудня 2001 року КМУ постановою № 1801 затвердив Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2002 р. № 440-р схвалено План заходів щодо виконання Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, який включав такі розділи: дерегуляція підприємницької діяльності, лібералізація ділової активності та створення ефективного конкурентного середовища; формування нормативно-правової бази; реформування податкової системи; сприяння активізації інвестиційної діяльності та забезпечення прозорості процедури прийняття рішень органами виконавчої влади; розвиток корпоративного управління; поліпшення інвестиційного клімату в процесі приватизації; стимулювання довготермінового банківського кредитування; розвиток фондового ринку; створення системи інвестування пенсійних коштів; розвиток спеціальних (вільних) економічних зон, територій, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності, та депресивних територій; усунення структурних деформацій в економіці; розвиток інфраструктури внутрішнього ринку; залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність; створення високопродуктивних робочих місць. Однак заходів з реалізації Програми виявилось недостатньо для досягнення задекларованої мети - створення привабливого інвестиційного клімату та розвиток інфраструктури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рівня населення.  Підтвердженням цьому є те, що за рейтингом Світового Банку «Ведення бізнесу – 2010» України займає 142 позицію із 183 країн, що досліджувались. Серед лідерів - Сінгапур, Нова Зеландія, Гонконг та США. Попереду України (на 141 місці) стоїть Гондурас. Естонія посіла 24 місце, Словаччина - 42, Білорусь -58, Польща - 72, Російська Федерація - 120.

Першочерговими кроками у подоланні проблем пов’язаних з низькою інвестиційною активністю є створення умов для активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на модернізацію економіки та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку. Таким чином, розроблення та реалізація нової програми розвитку інвестиційної діяльності з більш чітко визначеними шляхами та способами досягнення поставленої мети є необхідним кроком з виконання Програми дій Кабінету Міністрів України.

Державним урядом запропоновано декілька можливих варіантів розвитку інвестиційної діяльності країни. Перший варіант: пасивна державна політика щодо розвитку інвестиційної діяльності в Україні. Держава відмовляється від цілеспрямованого впливу на інвестиційний ринок, стимулювання інвестиційної діяльності та державних інвестицій, покладаючись виключно на ринкові механізми збалансованого розвитку. Другий варіант: активна політика держави щодо розвитку інвестиційної діяльності в Україні, в тому числі на засадах розвитку системи державних інвестицій, впровадження державно-приватного партнерства та стимулювання залучення приватних інвестицій у реальний сектор економіки. Оптимальним варіантом розв’язання проблеми є другий варіант, як такий, що відповідає сучасним тенденціями інвестиційної політики розвинених держав у післякризовий період. Шляхами розв’язання проблеми є: покращання інвестиційного клімату; розвиток інвестиційного ринку та інвестиційної інфраструктури; створення дієвих механізмів державного-приватного партнерства в інфраструктурному інвестуванні; розбудова системи програм і проектів для державного інвестування.

Способами розв’язання проблеми є: вдосконалення законодавства України, спрямованого на активізацію інвестиційної діяльності; створення та забезпечення ефективного функціонування інститутів розвитку (державна інвестиційна компанія, фонд стратегічних інвестицій, фонд кредитних гарантій тощо); становлення та розвиток індустрії прямого інвестування та венчурного капіталу; створення умов для залучення інвестицій на ринках капіталу через первинне публічне розміщення акцій в Україні; реалізація принципів державно-приватного партнерства при реалізації інфраструктурних проектів; врегулювання відносин в процесі укладання, виконання та припинення дії угод про розподіл продукції, використання земельних ділянок для здійснення концесійної діяльності, посилення державних гарантій прав концесіонерів; державна підтримка реалізації інвестиційних програм і проектів за пріоритетними напрямами економічного розвитку України; державна підтримка інвестиційних програм і проектів, направлених на розвиток експортоорієнтованих та імпортозаміщуваних виробництв; державна підтримка реалізації середньо- та довгострокових  інвестиційних проектів, спрямованих на створення високотехнологічної конкурентоспроможної продукції. Строк виконання Програми – 5 років.Виконання Програми дозволить забезпечити збільшення основних макроекономічних показників розвитку України та зміцнити до 2015 року її позиції на світових інвестиційних ринках. Як наслідок, у 2015 році очікується обсяг інвестицій в основний капітал на рівні 500 млрд. грн. Покращення інвестиційного клімату України дозволить змінити відношення до неї стратегічних партнерів на позитивне та забезпечити її місце у міжнародних рейтингах ведення бізнесу не нижче 70. За час виконання програми прогнозованим також є збільшення обсягів накопичень прямих іноземних інвестицій до 77 млрд. дол. США. На сьогоднішній день, можна сказати, що створення капіталу, розвиток і посилення ефективності господарської та економічної діяльності багатьох підприємств, господарюючих суб’єктів, значною мірою характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій. Як показують розрахунки за тривалий період часу, у середньому приблизно одну третину обсягу фінансових коштів підприємств різних галузей економіки становлять інвестиції. Інвестиції потрібні підприємствам і організаціям для переходу до нормальної господарської діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції. Крім того, аналіз наукової літератури довів, що недостатня увага приділяється розгляду форм інвестицій, зокрема, реальним інвестиціям, які в наш час набули певного поширення у зв'язку з активізацією вкладень коштів у об'єкти будівництва. Кожне підприємство у своїй виробничій діяльності використовує певні капітальні блага. Збільшення капіталу у виробника здійснюється завдяки інвестиціям. Отже, приріст капіталу за рахунок інвестицій можна назвати процесом інвестування.