Филологические науки/ 6.Актуальные проблемы перевода

Тарасенко Д.А.

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту,Черкаси, Україна

Проблематика перекладу поетичних творів

Велику увагу перекладознавців привертала, й продовжує привертати, проблематика перекладу поетичних творів. Це пов’язано із тим, що поетичний переклад – це окремій вид художнього перекладу, котрий потребує не лише гарного володіння мовою та обізнаністю в тій чи іншій науці, а й поетичного таланту перекладача. Під час поетичного перекладу, на рівні з правилами теорії та практики перекладу, перекладачеві необхідно передати рідною мовою настрій, колорит, думки автора, при цьому зберегти ритм та риму, мелодику та побудову оригіналу. Питання досягнення адекватності поетичного перекладу, характерних рис оригіналу, мелодики та смислових особливостей стоїть дуже гостро. Питанням проблематики поетичного перекладу, його цінності та стратегій його виконання займалися такі видатні мовознавці як В. Н. Комісаров, Л. С. Бархударов, Я. Й. Рецкер, Р. К. Міньяр-Бєлоручєв [5; 3; 4; 10; 9]. У своїх роботах вони описують основні стратегії перекладу поезії, головні особливості такого перекладу та правила, котрими має керуватися перекладач під час перекладу поетичного твору.

Процес перекладу як специфічний компонент комунікації з використанням двох мов є завжди діяльністю людини, в ньому акумулюються проблеми лінгвістики, філософії, психології, фізіології, соціології й інших наук. Переклад поезії є надзвичайно копіткою працею: важлива особливість поетичного тексту – ритмічна структура, котра утворює «скелет» твору, тому передати його досконало залишається однією з найскладніших задач. Ще однією характерною рисою поезії є особливе світобачення, і передати саме це світобачення – найважливіша задача перекладача, котра потребує надзвичайної уваги [1, 26]. Поетичне мовлення – це особливий та відмінний від усіх інших тип мовлення, котрому притаманні висока емоційність, особлива інтонація, та виразність, властива тільки віршованій мові. Саме тому питання правильного перекладу поетичних творів є найбільш спірним серед науковців [6, 4-5].

Переклад поезії підпорядковується таким правилам як:

1. При поетичному перекладі неминучими є істотні перетворення багатьох аспектів оригіналу, тож вони потребують пильності та зосередженості, щоб у подальшому звести їх кількість до мінімуму;

2. Вірші повинні, як правило, перекладатися віршами, а отже праця перекладача схожа на працю оригінального поета;

3. У справі віршованого перекладу словесна точність не тільки не є критерієм гідності, але навпаки – у більшості випадків вона вбиває переклад як витвір мистецтва і тому рішуче йому протипоказана;

4. У різних мовах одна і та ж форма може мати різне прагматичне значення, тому бажання відтворити всі формальні особливості оригіналу (стилістичний буквалізм) шкодить адекватності сприйняття (прагматичній адекватності). Але при перекладі лірики найчастіше завдання перекладача і полягає в тому, щоб відтворити враження, яке справляє оригінал;

5. Дослівний переклад поезії має право на існування тільки з суто утилітарною метою або у вузькоспеціальному призначенні [2, 25].

Перекладацька перспектива, обізнаність та рівень освіченості перекладача особливо необхідні при пошуках стилістичних еквівалентів. Робота в цьому напрямку велася в основному двома методами:

- шляхом збереження формальних особливостей оригіналу,

- шляхом пошуків своїх відповідностей іноземному стилю.

Перший метод недостатньо опирається на відмінності в сприйнятті однієї й тієї ж форми й традицій окремих літератур, другий (який розробляли, наприклад, Ульріх фон Віламовіц-Меллендорф і школа Фішера) опирається на малодоступні для сприйняття аналогії [7, 83].

Збереження стилю - вимога вельми проблематична і нездійсненна повною мірою. Це особливий випадок художнього перетворення реальності: стиль оригіналу і є той об'єктивний факт, який перекладач суб'єктивно перетворить. Тому при оцінці конкретних поетичних перекладів красу і вірність часто протиставляють як взаємовиключальні якості. Переклад як ціле тим ідеальніше, чим краще вдалося перекладачеві подолати його суперечність. Ось чому до мистецтва поетичного перекладу, окрім вимог загальних для перекладної і оригінальної літератури, ставиться ще специфічна вимога: перекладачеві необхідно примирити суперечності між красою і точністю перекладу [8, 206].

Література:

1. Абдулашвили А. Б. За строкой лирики: (о художественном переводе) / Абдулашвили А. Б. – М. : Советский писатель, 1989. – 208 с.

2. Алякринский О. А. Поэтический текст и поэтический смысл / О. А. Алякринский // Тетради переводчика. – 1982. – № 19. – С. 8-43.

3. Бархударов Л.С. Некоторые проблемы перевода английской поэзии на русский язык / Л. С. Бархударов // Тетради переводчика. – 1984. – № 21. – С. 38-48.

4. Бархударов Л. С. Язык и перевод (дополненное издание) / Бархударов Л. С. – М. : Международные отношения, 1982. – 226 с.

5. Комиссаров В. Н. Теория перевода / Комиссаров В. Н. – М. : Высшая школа, 1990. – 340 с.

6. Кондратишин І. М. Віршова інтонація в оригіналі та перекладі (на матеріалі поезій Т. Шевченка та їх англомовних перекладів) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.19 “Теорія мовознавства” / І.М. Кондратишин. – К., 1993. – 24 с.

7. Левицкая Т. Р. Пособие по переводу с английского языка на русский / Т. Р. Левицкая, А. М. Фитерман. – М. : Высшая школа, 1973. – 136 с.

8. Лотман Ю.М. Анализ поэтического текста и структура стиха / Лотман Ю. М. - СПБ. : Просвещение, 1988. – 271 с.

9. Миньяр-Белоручев Р. К. Теория и методы перевода / Миньяр-Белоручев Р. К. - М. : Московский лицей, 1996. – 280 с.

10. Рецкер Я. И. Теория перевода и переводческая практика / Рецкер Я. И. – М. : Международные отношения, 1981. – 216 с.