Романа Іванська, Марина Бідняк

с-ть «Маркетинг», 4 курс, д/ф

Наук.кер. – Олійнич С.І.,

Чернівецький торговельно – економічний інститут КНТЕУ,

м.Чернівці

Якість продукції, її оцінка та моделі управління якістю продукції на підприємствах.

Головною метою будь-якого підприємства є отримання максимального прибутку. Одним з найважливіших факторів максимізації прибутку, звичайно, є економічна ефективність та якість продукції. Перспектива розвитку підприємства нерозривно пов`язана з ефективністю виробництва, забезпеченням випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращенням якості, досягненням конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Формування ринкової економіки в Україні передбачає посилення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. В умовах глобалізації ринку проблема якості є актуальною для всіх підприємств та організацій, тому що тільки продукція високої якості може бути конкурентоспроможною [8,151с]. Тому проблема забезпечення і підвищення якості продукції актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення залежить успіх і ефективність національної економіки. Рівень якості продукції не може бути постійною величиною. Вироби залишаються технічно прогресивними, зручними, красивими, модними доти, доки їм на зміну не прийдуть нові, ще більш досконалі. Це обумовлено науково-технічним прогресом в науці і техніці. Але на кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, максимально задовольняти потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на її досягнення. Мета даної роботи полягає в обґрунтуванні теоретичних основ, визначенні шляхів підвищення якості продукції, адже якість продукції та постійне її забезпечення – один із основних чинників, що впливають на контурентоспроможність підприємства та вихід його на міжнародні ринки, розгляді відповідності вітчизняних систем якості міжнародним стандартам.

Якість, як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють міру її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення. Тому для кожного підприємства дуже важливо постійно підвищувати та удосконалювати рівень якості продукції, застосовувати новітні технології для її поліпшення. Це питання ніколи не втратить своєї актуальності, оскільки якість продукції завжди була головним чинником, який визначав рівень попиту на продукцію [9, 58с.]. Над даною проблематикою працювали і продовжують це робити велика кількість вчених як сьогодення, так і минулих століть. Наприклад, вважається, що вперше поняття «якість» була проаналізована Аристотелем ще в ІІІ столітті до н.е., Гегелем та Е.Демінгом у ХІХ ст.,. Більш сучасними вважаються такі, як: Ю.А.Белик, М.І.Шаповал, В.Хомяков, М.Круглов, І.Бакум, П.Белінський.

Підвищення якості — одна із форм конкурентної боротьби, завоювання і втримання позицій на ринку. Високий рівень якості продукції сприяє підвищенню попиту на продукцію і збільшенню суми прибутку не лише за рахунок обсягу продажів, а й за рахунок вищих цін. В Україні проводиться активна політика з забезпечення якості продукції, в якій передбачено забезпечення безпеки для здоров’я людини під час виготовлення, транспортування, зберігання, реалізації, використання та утилізації продукції; встановлено державний контроль і нагляд за виробництвом [1, c.547].

Зростаюче значення проблеми якості продукції є наслідком розвитку науки і техніки, умов виробництва продукції. Основні причини цього процесу – це ускладнення виробничих процесів, впровадження нових технологічних методів, природне підвищення вимог населення до якості товарів, що купуються, зумовлене постійним зростанням матеріальних і естетичних потреб. Все це примушує виробників підвищувати якість продукції і не відставати від вимог споживачів. Завдання ускладнюється тим, що вирішувати згадані проблеми необхідно у єдиному комплексі. Чим досконаліше організована координація і взаємозв’язок між окремими ланками проблем, тим вища технічна, економічна і соціальна ефективність її вирішення [2,c.38].

Проблема забезпечення якості продукції є комплексною: науковою, технічною, економічною і соціальною, і у вирішенні повинні приймати участь висококваліфіковані спеціалісти, які вільно володіють сучасними методами управління якістю.

На сучасному етапі виготовляється велика кількість продукції, яка могла б стати конкурентоспроможною на світовому ринку, але їй не вистачає забезпечення якості. Можливо це обумовлено тим, що підвищення якості потребує значного збільшення витрат і більш кваліфікованого персоналу.

В останні роки важливим механізмом гарантії якості стала сертифікація. В розвитку і проведенні сертифікації зацікавлені як виробники, так і споживачі, а також залучаються громадські і приватні виробники, споживачі та науково – технічні організації, уряди різних країн [3, с.35-41].

В умовах ринкових відносин якість забезпечується і гарантується підприємством. На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і у взаємозвязму між собою. Сюди відносяться:

- технічні фактори: конструкція, система резервування, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування, ремонт, експлуатації та ін;

- організаційні: розподіл праці і спеціалізація, форми і методи контролю, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації, ритмічності виробництва;

- економічні: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, ступінь підвищення продуктивності праці;

- суб’єктивні: професійна підготовка людини, її фізіологічні і емоційні особливості.

Обєктивна необхідність забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів провокує застосування у виробничо – господарській діяльності підприємств певної системи показників, що дозволяє визначити і контролювати рівень якості усіх видів продукції.

Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня. Абсолютний рівень якості виробу знаходять шляхом обчислення вибраних показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Відносний рівень окремих видів проектованої продукції, порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості кращих аналогічних вітчизняних та зарубіжних зразків виробів [5,с.83-90]. Перспективний рівень – оцінка якості виробів, що враховує приоритетні напрями і темпи розвитку науки і техніки. Оптимальний – такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною.

У практиці важливо знати не лише якість окремих виробів, але й загальний рівень якості усієї продукції підприємства. Це можна зробити за допомогою системи загальних показників:

· частка нових виробів у загальному обсязі;

· частка виробничого браку;

· частка продукції для експорту;

· коефіцієнт оновлення асортименту продукції;

· частка продукції, на яку одержано сертифікати.

Важливо відмітити, що існують методи забезпечення якості, до яких належать:

· стандартизація продукції;

· сертифікація продукції;

· органи державної служби стандартизації і сертифікації в Україні;

· державний нагляд за якістю;

· внутрішньо – виробничий технічний контроль [4, с.56-59]

Важливу роль у проблематиці підвищення якості товару відіграють системи управління якістю. Проте в Україні, на жаль, рівень управління системою якості залишається досить низьким, що є одним із найважливіших чинників, які безпосередньо впливають на якість продукції представленої на ринку. Необхідним є формування ефективної системи контролю якості з метою забезпечення належного рівня якості виготовленої в Україні продукції, яка визначатиме майбутній рівень розвитку економіки країни [6].

Основоположні принципи системи управління якістю регламентовано ДСТУ ISO 9000-2001. Вони керуються такими принципами [7]:

1. обгрунтування систем управління якістю;

2. вимоги до систем якості та продукту;

3. підхід з позиції процесу;

4. підхід з позиції системи якості;

5. політика і завдання у сфері якості;

6. документація;

7. місце вищого керівництва в системі якості;

8. оцінювання системи якості;

9. постійне вдосконалення;

10. роль статистичних методів;

11. зв'язок між системами якості та моделями досконалості.

Що стосується порівняльного аналізу вітчизняних та закордонних систем, то він показує, що українським системам управління якістю потрібно пройти ще довгий шлях вдосконалення, щоб досягти рівня інших розвинутих країн. Для досягнення досконалої якості продукції вітчизняним системам управління потрібно перейти до єдиних вимог, що стало можливим за допомогою систем менеджменту якості за стандартами ISO, статистичних методів керування якістю, концепції загального управління якістю TQM, що широко використовується у світовій практиці.

Особливістю впровадження стандартів ДСТУ ISO 9000-2001 є те, що субєктами нововведення в цьому випадку мають стати всі співробітники організації. Ця концепція передбачає встановлення взаємної довіри не тільки між організацією і споживачем, але й між співробітниками організації. Впровадження цих стандартів сприяє:

· демократизації адміністративного управління;

· переходу від відокремленості до співробітництва;

· створенню в організації системи доброзичливості;

· підвищенню відповідальності кожного працівника за результати цієї роботи.

Стандарти ДСТУ ISO 9000 особливу роль в забезпеченні якості відводять керівництву організації. І до тих пір, доки керівники організації не будуть приділяти вирішенню проблем якості достатньо засобів і часу, організація не може розраховувати на успіх.

Сучасна концепція TQM передбачає всебічне цілеспрямоване і добре скоординоване застосування систем і методів керування всіх сфер діяльності від досліджень і розробок до після реалізаційного обслуговування.

Оскільки, міжнародне визнання країни, її авторитет залежить від якості її продукції, то українським системам якості необхідно керуватися такими принципами:

· орієнтація на споживача;

· безперервне удосконалення виробництва і діяльності в сфері якості;

· безперервне підвищення компетентності працівників організації;

· забезпечення якості на всіх стадіях життєвого циклу товару;

· участь усього персоналу у вирішенні проблем якості [6].

На нашу думку саме держава повинна створити всі необхідні умови і визначити цілі у сфері якості: постійне підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції, поліпшення умов і рівня життя, забезпечення стійкого розвитку економіки та ін.

Останніми роками розвинуті світові галузі підвищили увагу до якості продукції, що сприяло розробці моделей забезпечення якості продукції. Проаналізувавши наробки попередніх дослідників у цій сфері, можна зазначити, що існує кілька моделей забезпечення якості продукції [1].

Однією з таких моделей є модель, в основу якої закладений традиційний метод – контроль за якістю. Суть її полягає в тому, що у деяких системах контролю за якістю вироблена продукція перевіряється та піддається дослідженням методом довільної вибірки і за всіма відбракованими виробами складається звіт.

Наступна – модель гарантії якості. Гарантія якості включає в себе як контроль за якістю, так і високий рівень виконання, який забезпечується передусім якісними інструментами та обладнанням.

Концепцію статистичного контролю над виробництвом – для спостереження за процесом виробництва використовується контрольний графік, який дозволяє менеджерам побачити, протікає виробничий процес за планом, чи якість виконання роботи не відповідає нормам.

Найвища турбота за якість втілилась в концепції управління якістю в цілому – це свого роду філософія управління, яка ставить якість в центр діяльності компанії. Якість є змістом існування компанії [2, с. 290-293].

На даний момент в Україні якість продукції часто незадовільна у зв’язку з рядом причин, проте підприємствам необхідно розробляти ефективну систему управління якості на базі вітчизняного та закордонного досвіду, щоб впевнено конкурувати на світовому ринку.

Зазначимо, що виробництво високоякісної продукції надасть великі переваги та перспективи, зокрема зниження виробничих витрат, підвищення чистого доходу, розширення вітчизняних ринків збуту та вихід на міжнародний ринок.

Тому, доки підприємці не зрозуміють справжньої необхідності у забезпеченні якості своєї продукції вони будуть продовжувати втрачати свої можливі доходи та визнання.

Список використаних джерел:

1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник М.: Финансы и статистика, 2006 – 746 с.

2. Кредисов А. Чи конкурентноспроможні наші товари ? ( Про економіку України) // Політика і час.- 2008 - №3 - С. 37-41.

3. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – Т2.-К.,2005.

4. Осовська Г.В.,Осовський О.А. Менеджмент організації.–К.:Кондор, 2005.

5. Шаповал М.І. Менеджмент якості. – К., 2003.

6. Хомяков В.І., Бакум І.В. Управління потенціалом підприємства. – К.: Кондор, 2007. – 400с.

7. Новицкий Н.Н., Олексюк В.Н. Управление качеством. – М.:Омега – Л, 2005. – 362с.

8. Махініч Г.О – Економічна природа якості продукції.- журнал «Формування ринкових відносин» № 6, 2007р, 174с.

9. Коршунов Д. – Ще раз про якість. – журнал «Стандартизація і сертифікація» № 2, 2008 р., 72с.