Економічні науки / 6 Маркетинг та менеджмент

А. М. Іванов

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ «Україна»

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТУРИСТИЧНОЮ СФЕРОЮ УКРАЇНИ

Основні цілі і засади. Подолання наявних негативних тенденцій, створення системних і комплексних передумов для розвитку туризму і курортів, поліпшення функціональної та технічної якості складових національного та регіональних туристичних продуктів повинні стати пріоритетами забезпечення сталого розвитку країни в цілому та вагомою складовою у вирішенні питань підвищення рівня життя населення.

Основною метою державної політики в сфери туризму і курортів на наш погляд має стати формування конкурентноздатного туристичного ринку (перш за все на основі раціонального використання туристичних і курортних ресурсів та сучасної туристичної інфраструктури), що забезпечує задоволення широких потреб вітчизняних та іноземних туристів в туристичних та курортних послугах.

Для підвищення конкурентоспроможності сфери туризму і курортів необхідно посилити роль держави у цій сфері з одночасним формуванням ефективної моделі співпраці держави, бізнесу та суспільства. Така робота має вестися на засадах соціального діалогу шляхом гармонізації соціально-економічних відносин між державою, бізнесом (роботодавцями) та працівниками. Зусилля вказаних суб’єктів мають бути синхронізовані та узгоджені із загальними цілями і завданнями розвитку сфери туризму і курортів.

Завдання особливої ваги – формування сучасної матеріально-технічної бази сфери туризму і курортів, що можливо досягти шляхом широкого стимулювання розвитку проектів розбудови і модернізації туристичної інфраструктури. Для вирішення цього завдання, яке є ключовим, необхідно вжити радикальних заходів із побудови максимально сприятливого інвестиційного клімату в галузі.

Стан і механізм державного управління. На нашу думку, система управління туризмом є нераціональним. До недавнього часу на центральному рівні за сферу розвитку курортів відповідає Міністерство культури і туризму, в складі якого працював спеціальний орган державного управління – Державна служба туризму і курортів (в складі вказано органу існує відділ розвитку курортів, в якому працює лише 3 фахівці). Роботу курортних лікувальних установ регулює Міністерство охорони здоров'я. За розробку унікальних природних ресурсів відповідає Міністерство екології та охорони природного середовища. Такий механізм, коли за різні аспекти розвитку туризму відповідають три різні відомства, веде до втрати системної керованості у роботі галузі.

Невиконання робіт по встановленню кордонів округів і туристичних зон робить неможливою розробку і затвердження генеральних планів територій, коригування містобудівної документації населених пунктів курортних територій. Негативним наслідком цього є систематичні порушення законодавства відносно використання земель курортного і рекреаційного призначення.

Державний кадастр природних рекреаційно-туристичних ресурсів України не розроблений. Державний контроль за їх раціональним використанням і охороною, дотриманням режимів зон санітарної охорони тощо є неефективним.

Відсутня необхідна нормативно-методична база для управління туристичним та курортно-рекреаційним потенціалом (зокрема, немає адекватних статистичних даних і методик оцінки економічного ефекту, який виникає в суміжних видах діяльності). Органами управління туристичною і рекреаційною діяльністю практично не використовуються сучасні управлінські технології (геоінформаційні і експертні системи, бази і банки даних), що не дозволяє створити і підтримувати ефективний управлінський механізм.

Чинні нормативні правові акти не завжди регулюють актуальні проблеми розвитку туризму. Вимагають прийняття законопроекти, що стосуються регулювання надання специфічних послуг у сфері туризму, а також спрямованих на підвищення безпеки туристів і захисту прав суб'єктів туристичної діяльності.

Тому на сучасному етапі основним напрямом розвитку ефективного державного управління в сфері туризму і курортів мають стати вирішення комплексу організаційних питань щодо розроблення та прийняття узгодженої з нормативами СОТ та ЄС законодавчих і нормативно-правових актів, які дадуть змогу:

- оновити нормативно-правову базу з питань туризму і курортів;

- адаптувати законодавство України у сфері туризму і курортів до відповідних директив і стандартів ЄС;

- розробити проекти законів та інші нормативно-правові акти щодо визначення правового режиму туристичних і природних лікувальних ресурсів;

- визначити на законодавчому рівні спрощений порядок набуття прав на об'єкти незавершеного будівництва, майнові комплекси державної та комунальної власності, які можуть бути запропоновані інвесторам для спорудження об'єктів туристичної інфраструктури, зокрема на засадах концесії;

- розробити механізм державної підтримки впровадження туристичного продукту соціального характеру.

Подальший розвиток туризму гальмується відсутністю цілісної системи державного управління у регіонах; недосконалістю нормативно-правової бази; нечітким визначенням у законодавстві належності підприємств готельного господарства до підприємств, які надають туристичні послуги; недостатністю методичної, організаційної, інформаційної та матеріальної підтримки суб'єктів підприємництва туристичної галузі з боку держави; повільними темпами зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму; відсутністю відповідних об'єктів для розвитку туристичної діяльності в сільській місцевості; невідповідністю переважної більшості туристичних закладів міжнародним стандартам; незадовільним стан туристичної, сервісної та інформаційної інфраструктури в зонах автомобільних доріг та міжнародних транспортних коридорів; незбалансованістю соціальної та економічної ефективності використання рекреаційних ресурсів та необхідністю їх збереження; недосконалістю туристичної інфраструктури, неефективністю використання рекреаційних ресурсів; відсутністю інноваційних проектів та наукових досліджень з питань розвитку перспективних видів туризму; недосконалістю статистики з питань туризму; недостатньою забезпеченістю туристичної галузі висококваліфікованими спеціалістами; недостатністю державної підтримки та комплексного підходу до рекламування національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку туристичних послуг; недостатністю рівня розвитку інформаційної інфраструктури; недосконалістю бази даних стосовно об'єктів туристичної сфери.

В державі не створено механізму узгодження регіональних стратегій і програм розвитку сфери туризму і курортів. Сфера туризму і курортів (в тому числі туристична інфраструктура) регулюється в різних регіонах на основі різних підходів і методик, що веде до подальшого регіонального розшарування та втрати системної керованості розвитку галузі.

Регіональні правові акти, що регулюють розвиток сфери туризму, підготовлені на низькому рівні. З метою розвитку туризму в регіонах, у правових актах регіонального рівня, що розробляються, доцільно відображати наступні актуальні питання правового регулювання туризму:

- визначення і підтримка в регіоні пріоритетних напрямів туристичної діяльності;

- функціонування системи ефективного захисту прав і законних інтересів туристів в регіоні (в тому числі надання невідкладних медичних послуг),

- сприяння інформаційному забезпеченню регіонального туризму, у тому числі шляхом просування регіонального туристичного продукту на провідних міжнародних та національних виставках;

- сприяння стандартизації і класифікації об'єктів туристської індустрії, розташованих на території регіону;

- сприяння в регіоні кадровому забезпеченню і розвитку наукових досліджень у сфері туризму;

- сприяння діяльності підприємців у сфері туризму.

Міжнародна співпраця в сфері туризму має забезпечувати вирішення загальних завдань розвитку туризму в Україні, таких як сприяння залученню інвестицій, просування туристського продукту, підготовка кадрів, вдосконалення статистики туризму. Найближчими роками двостороння співпраця повинна здійснюватися переважно з європейськими країнами, а також країнами СНД, що традиційно направляють основний потік іноземних туристів в Україну. Особливу увагу слід приділити співпраці з такими зростаючими ринками, як Китай та Індія. Співпраця в багатосторонньому форматі повинна укріпити позиції України в міжнародних організаціях, розширити взаємодію з програмами Європейського союзу, організації Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС). Велику увагу необхідно приділити взаємодії з Всесвітньою туристською організацією як спеціалізованою установою системи ООН. В рішенні вказаних завдань необхідне посилення ефективної співпраці з МЗС та дипломатичними установами України за кордоном.

Система органів управління розвитком сфери туризму і курортів має складатися з двох секторів:

- публічний сектор - органи державної влади та управління (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, окремий центральний орган виконавчої влади в сфері туризму і курортів),

- державно-приватний сектор – державні та недержавні підприємства, установи, організації (Національна Туристична організація, туристичні офіси, центри туристичної інформації, національні туристичні офіси за кордоном) (таблиці 1, 2).

Таблиця 1

Сильні сторони управління в туризмі по секторах

Публічний сектор	Державно-приватний сектор
Довготермінові стратегії	Короткотермінові тактики
Створення образу країни призначення	Зосередження на економічному ефекті
Сфера публічна	Навички управління PR
Інструменти підтримки для малих і середніх підприємств	Швидкість прийняття рішень
Стимулювання якості	Підприємливість

Таблиця 2

Слабкі сторони управління в туризмі по секторах

Публічний сектор	Державно-приватний сектор
Відсутність чіткої мети при визначенні нових завдань	Відсутність зацікавлення суспільною користю
Обмежене генерування торгових надходжень	Обмежене зацікавлення довготерміновим планування
Відсутність схильності до ризику	Неадекватні засоби для партнерства
Толерування слабих результатів	Знеохочення і обмежена довіра до будь-якої діяльності, здійснюваної у публічному секторі
Повільність у прийнятті рішень (тривалі процедури)
Зневіра у публічному секторі