Экономические науки/9. Экономика промышленности
Балан А. А., Добров М. В.
Одеський національний
політехнічний університет, Україна
Наслідки корпоратизації
енергопостачальних підприємств України
Основою
електроенергетики України є Об'єднана електроенергетична система (ОЕС). Довгий
час ОЕС функціонувала як складова частина Єдиної енергосистеми (ЄЕС) колишнього
СРСР. Процес її організаційного відокремлення було розпочато в 1969 р. [1, с.54]. В
період 1969 ¾ 1989 рр. з
балансу Міненерго в управління місцевим органам влади було переведено місцеві та сільські електричні мережі. Мета реорганізації полягала в:
¾ зменшенні видатків державного бюджету, шляхом переведення союзних та автономних республік на економічну самостійність;
¾ розподіли відповідальності за надійність електрифікації та електропостачання регіону.
Проте, в результаті склалась ситуація невідповідності
розподілених організаційних структур організаційним структурам органів
Радянської влади [1, с.54].
Зазначимо, що за цих умов на той період розглядається декілька можливих
варіантів схем управління енергетикою Української СРСР, а саме: укрупнення
енергооб’єднань шляхом створення «міжобласних енергооб’єднань»; збереження
енергооб’єднання в кожній області; підпорядкування енергооб’єднання виробнику
енергії [22, с.56]. Кожен з наведених варіантів передбачав як
негативні наслідки так і позитивні [12, с.58].
Створені в 1988
р. принципово нові на той час організаційні структури в енергетиці –
територіальні енергетичні об’єднання спонукали процес утворення системної
інфраструктури (проектні, наукові, налагоджувальні, ремонтні структури,
структури матеріально-технічного забезпечення тощо). Отже в цілому
організаційна структура енергетики знаходилась в умовах бюрократизації
управління для якої характерно роздутий штат адміністративного персоналу і, як
наслідок, зсув акцентів роботи в сторону обліку, формування звітності, наказів
та вказівок. Таким чином, на початок 90-х років, бізнес середовище
енергопостачальних компаній знаходилось вже в процесі докорінних реформ які
передбачали наступне:
¾ розподіл соціальної відповідальності за надійне та якісне електропостачання та опрацювання питань взаємодії в особливий період;
¾ децентралізацію та вдосконалення управління галуззю шляхом створення, забудови комплексів, спроможних забезпечити виробництво, транзит, постачання електроенергії, експлуатацію мереж, будівництво тощо. В даному випадку мова йде про децентралізацію на рівні республік.
Крім того,
починаючи з початку 90-х років розпочинається процес адаптації планової
економіки країни під вимоги ринкової. І саме за цих умов розпочинається етап
самостійного розвитку електроенергетики незалежної України [2].
Починаючи з 1991
р. в Україні на законодавчому рівні розпочато процес реформування галузі.
Зазначимо, що в умовах набуття
незалежності реформа не передбачала гармонічного організаційного відокремлення
енергетичної системи України від ОЕС СРСР. Тим паче, що країна не тільки
переходила на госпрозрахунок, а й знаходилась в процесі пошуку шляху
переведення планово-режимної економіки в статус ринкової. Отже починаючи з 1991
р. було розпочато І етап багаторічного реформування галузі.
В контексті
реформи енергопостачального сегменту ринку електроенергетики створюються
державні акціонерні товариства (27 регіональних, обласних і міських енергопостачальних
товариств) [3].
Це стало
передумовою того, що вже в 1999 році, з метою стабілізації електроенергетичної
галузі, Уряд приймає рішення щодо продажу контрольних пакетів акцій
регіональних енергопостачальних компаній.
Цікаву статистику щодо динаміки
роздержавлення підприємств електроенергетики наводить у своїй монографії Попов О. Є.
[4,
додаток П.9]. Яка свідчить, що вже в 2005 р. питома вага володіння державою
корпоративними правами товариств, в яких представництво прав держави
здійснюється національними акціонерними та державними холдинговими компаніями
(НАК і ДХК) становить лише 1, 29 %. В 2008 р. показник виріс до 2,10%, проте
досі є незначним. Однак, порівняння умов приватизації енергопостачальних
компаній та характеристик періодів корпоратизації дозволило встановити, що
корпоратизація енергопостачальних підприємств проводилась у період
індивідуальної конкурсної приватизації з додатковими умовами [4, стор. 173]. Приватизаційна політика держави в ході
даного етапу переслідувала дві стратегічні цілі:
¾ максимізація доходної частини бюджету країни за рахунок надходжень від
продажу об’єктів приватизації [4, стор. 173];
¾створення сприятливих умов для появи приватних власників з довгостроковими інвестиційними інтересами[44, стор. 173];
¾розподіл соціальної відповідальності за надійне та якісне електропостачання та опрацювання питань взаємодії в особливий період.
Як свідчить структура власників ряду енергопостачальних компаній (табл. 1)
політика держави щодо роздержавлення енергопостачального ринку майже повністю
реалізована.
Таблиця 1 -
Інформація про склад власників енергопостачальних компаній, що володіють 10 %
та більше акцій емітента станом на 01.11.2010 р. [5]
|
Назва компанії або установи |
ВАТ "Одесаобленерго" |
ВАТ "Кіровоградобленерго" |
ВАТ "Житомиробленерго" |
ВАТ "Херсонобленерго" |
ВАТ "Севастопольенерго" |
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
|
Товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю "ВС Енерджi Iнтернейшнл Україна" |
44,75% |
|
|
|
|
|
Національна акціонерна компанія "Енергетична компанія України", Україна, м.Київ, вул. Хрещатик 34 |
25,01% |
|
|
|
|
|
ВС "Енерджі Інтернешинал Н.В." (V.S. Energy International N.V.) |
10,35% |
94% |
91,62% |
94,51% |
95,18% |
Всі п’ять компаній енергопостачальних компаній входять до портфелю акцій ВС "Енерджі Інтернешинал Н.В." (V.S. Energy International N.V.). НАК ЕКУ, як представник держави, володіє 25% + 1 акція ВАТ «Одесаобленерго», однак, згідно розпоряджень КМУ від 26 квітня 2007 р. N 226-р та від 3 грудня 2008 р. N 1517-р товариство два роки поспіль входить до переліку господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу.
Таким чином, погоджуючись із Поповим О.Є., можно стверджувати, що досягнуто лише першу ціль.
Друга ціль корпоратизації енергопостачального ринку, яка базувалась на реалізації завдань з розширення джерел та збільшення обсягів інвестицій, не була реалізована [4, стор. 178].
Підприємства є об’єктами частих корпоративних конфліктів, через боротьбу за права володіння контрольним пакетом акцій і впливати на фінансово-господарську діяльність. Про це свідчить структура власників ВАТ «Одесаобленерго», яка протягом 2007 – 2009 рр. неоднарозово суттєво змінювалась. Зокрема в структурі власників ВАТ «Одесаобленерго» в І півріччі 2007 р. 90,78 % акцій належало: Repechine Finance S.A., Швейцарія (Switzerland) – 5,0%, Фостер груп менеджмент, інк., Співдружність Багамських островів,Нассау – 5,41%, Національна акціонерна компанія "Енергетична компанія України" – 25,01%, Оверкон Ентерпрайзис Лімітед, Кіпр – 35%, ВС "Енерджі Інтернешинал Н.В." (V.S. Energy International N.V.) – 20,36%, Moonlit Investments Ltd., Британські Віргінські острови – 20,36%. В результаті скандалу, яким супроводжувалась зміна власників [6], контрольний пакет акцій сформувався у ВС "Енерджі Інтернешинал Н.В." (V.S. Energy International N.V.).
Аналогічні
результати отримано Черпак А. Є. [7]. В
гірничо-металургійному комплексі України, основним власником пакетів акцій
залишається держава, якою передано контрольні пакети акцій в управління
Державній акціонерній компанії "Укррудпром" (25,78% акцій), решта
акцій належить трьом кіпрським компаніям (по 22,17% акцій) Південного
гірничо-збагачувального комбінату (разом 66,51% акцій). Така ситуація
характерна для перехідних економік інсайдерських моделей контролю. Формальні
права власності не реалізуються, якщо вони не підкріплені контролем над
фінансовими потоками підприємства. Саме здійснення такого контролю і є
специфічною прерогативою інсайдера, що свідчить про суміщення власності та
управління в корпораціях [8].
Виконане
дослідження дозволяє визначити недоліки національної моделі корпоративного
управління, зокрема КУ енергопостачальними підприємствами:
¾ Процес корпоратизації державних підприємств, зокрема енергопостачальних
створив умови для інсайдерської моделі контролю. За таких умов формальні права власності не
реалізуються, якщо вони не підкріплені контролем над фінансовими потоками
підприємства.
¾ Основний інтерес інсайдера полягає в отриманні інсайдерської ренти (дохід, що безоплатно привласнюється домінуючою на підприємстві групою за рахунок повного чи часткового контролю над фінансовими потоками підприємства) [8].
¾ Стягнення інсайдерської ренти потребує
злагодженості дій суб’єктів корпоративного управління, які є не завжди
законними і вигідними для кожного суб’єкта окремо. Про те загрозу ефективності
корпоративного управління становлять не стільки розміри ренти, скільки
конфлікти інтересів власників акціонерних товариств, що істотно заважає накопиченню внутрішніх фондів для інвестування в розвиток
виробництва, а в масштабах країни, викривлює реальний попит на інвестиції [7].
Визначені
недоліки дозволяють дійти наступних висновків:
¾ На законодавчому рівні необхідно забезпечити достатній інфорсмент[1] у сфері захисту прав власності (насамперед міноритарних акціонерів);
¾ На рівні системи корпоративного управління необхідно привести у відповідність систему внутрішнього контролю (СВК) до потреб корпоративного управління.
Таким чином,
подальша робота повинна бути спрямована на визначенні завдань СВК, його
аналітичного інструментарію.
1. Атабаева А.А.,
Кирсанова В.В. Проблемы реструктуризации энергетического рынка Украины.
Матеріали VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта
2005”, Том 85. Економіка промисловості. – Дніпропетровськ: Наука і освіта,
2005. - С. 3 – 5;
2.
Артюхин Ю.Д., Заглянский
А.И. Схемы и структуры управления энергетикой. М: Энергоатомиздат, 1991;
5. Система
розкриття інформації на фондовому ринку України // http://www.smida.gov.ua
6. Новини http://www.newsru.ua/finance/12jul2007/zhevago.html#1
8. Дзарасов Р. С, Новоженов Д. В. Инвестиционное поведение российских
корпораций в условиях инсайдерского контроля// Менеджмент в России и за
рубежом. - 2003. - № 5. http://www.mevriz.ru/articles/2003/5/1766.html
[1] Інфорсмент (від. англ. еnforcement –
правозастосування) – система норм та механізмів забезпечення виконання
контрактів [Ошибка! Источник ссылки не найден.].