К.п.н., доцент Овчаренко А.О.

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Україна

Глобальні наслідки зовнішньої політики адміністрації Р.Рейгана

Проблему наслідків зовнішньополітичної діяльності адміністрації Р. Рейгана, завжди слід розглядати з урахуванням двох етапів у діяльності сорокового президента США. Протягом перших п’яти-шести років відбувався справді реальний і відчутний тотальний наступ проти комунізму. Результатом стало помітне послаблення ідеологічного домінування КПРС у Східній Європі, а значною мірою і власне в Радянському Союзі. Водночас зрозумілі побоювання західноєвропейських лідерів, викликані можливістю серйозного ядерного конфлікту двох наддержав, що міг втягнути Західну Європу, викликали певні колізії у відносинах Сполучених Штатів зі своїми союзниками у Європі.

Але ці тимчасові проблеми для Сполучених Штатів значною мірою втрачали свою значимість з погляду на реалізацію головної мети, яку ставив перед собою Білий дім. Йдеться про те, що СРСР та соціалістичний табір в цілому швидкими темпами наближалися до системного краху.

Наростаючі економічні проблеми, які переживав Радянський Союз, супроводжувалися одночасною і очевидною втратою впливів на міжнародній арені. Динаміка розвитку міжнародних відносин, які все ще базувалися на принципах біполярності, відображала значну стратегічну перевагу сил ліберальної демократії і ринкової економіки, свідчила проти ідеології комунізму у світових масштабах.

Тут слід враховувати загальне особливе значення міжнародного престижу всякої наддержави, її здатності до розвитку для того, щоб зберегти свою значимість і системну цілісність. У цьому плані СРСР зазнав радикальних втрат саме в епоху президентства Рейгана. Успіхи М. Горбачова у таких справах, як підписання договору з ракет середнього радіусу дії, а також постійні зрушення у сфері скорочення ядерних стратегічних озброєнь, також дедалі більше сприймалися світовим співтовариством націй чисто під кутом зору американського тиску.

Значні, часом досить ефективні зусилля Москви у 1970-ті роки, спрямовані на посилення своїх впливів на Близькому Сході, в Латинській Америці та Африці, протягом наступного десятиліття розвіялися як черговий міф. Ініціатива дедалі помітніше і виразніше переходила до Сполучених Штатів.

На шостому році президентства адміністрація Рейгана відчула проблеми у подальшому здійсненні міжнародного курсу, обраного у перші місяці перебування Рейгана у Білому домі. Криза, викликана поставками зброї до Іраку, рішучим чином знизила рівень громадської підтримки такої політики самими американцями. На цьому тлі адміністрація буквально зосереджується на питаннях зниження загрози ядерного протистояння. Ми вважаємо, що самміт у Рейк’явіку більше знадобився Рейганові якраз у контексті відновлення авторитету активного борця за демократію і захисника національних інтересів США і західних країн в цілому.

При цьому наша думка включає таку тезу: форум на вищому рівні у Рейк’явіку являв собою водночас кульмінацію і крах так званої реалістичної надії на встановлення адекватного контролю над ядерними озброєннями. Насамперед, слід вказати на те, про що було не прийнято говорити в радянській політичній літературі: самміт був вкрай недбало підготовлений, а тому він не міг принести сподіваних результатів. Приміром, члени американської делегації у Рейк’явіку були вкрай слабко обізнаними про справжній стан речей. Вони покладалися на публічні дані, які свідчили про успіхи багаторічної стратегії ядерного стримування. Їм заважала і триваюча внутрішня орієнтація якраз на цей потенціал. Разом з тим, обидві сторони поспішали: стривожений власними проблемами Рейган і буквально розгублений наростанням антикомуністичних настроїв Горбачов.

Тим самим американо-радянська зустріч у верхах, проведена в ірландській столиці, продемонструвала і високу значимість процесу дипломатичної підготовки форумів, на яких розглядаються справді серйозні питання. Без ретельно продуманої дипломатії, зокрема, різко знижується перспектива ратифікації угод державних лідерів відповідними парламентами.

Оцінюючи стратегічні наслідки другого етапу зовнішньополітичних зусиль адміністрації Рейгана, ми переконані у тому, що численні обставини переговорів на тему скорочення ядерних озброєнь залишаться невідомими в силу суб’єктивних факторів. Кожен із головних учасників переговорів прагнув реалізувати якісь особисті цілі, чому покликані були послужити “рішучі і несподівані” дії в найболючішій для цивілізації сфері.

Дуже важливим для правильного і точного розуміння причин і наслідків певних аспектів зовнішньополітичної стратегії Рейгана є, на нашу думку, врахування фактору спецслужб. Сороковий президент США у буквальному розумінні слова став першим, хто зробив на них відверту ставку у реалізації антикомуністичних цілей національної дипломатії [1, 16]. Річ у тому, що подібна або аналогічна позиція за певних умов знову може стати реальністю. На це наштовхують, зокрема, документи Національного архіву з питань безпеки США, в яких висвітлюються деталі відомої афери Іран-контрас [2].

В одному з них міститься серія публікацій Гарі Вебба від 1996 року про таємні операції адміністрації Рейгана в Нікарагуа [3]. Американський автор відверто стверджує про те, що, виконуючи завдання адміністрації Рейгана, спецслужби США встановили, що останні займалися підпільною торгівлею кокаїном для того, щоб знаходити кошти на підтримку антисандиністського повстанського руху. Прямо стверджується про зв’язок між протизаконними операціями з наркотиками і зовнішньою політикою США. На підтвердження цього висновку Вебба відзначимо, що в документах Національного архіву США наводиться щоденник колишнього співробітника РНБ О. Норта, який якраз і займався організацією стосунків з нікарагуанськими контрас. Він відзначає також, що в 1985 році безпосередньо займався організацією поставок зброї й устаткування до Гондурасу. Ще раніше цей факт підтверджувався в газеті “Вашингтон пост” [4]. Автор прямо стверджує про обізнаність державного департаменту у цих аферах.

У багатьох органах преси з відвертим сарказмом говориться про те, що вся ця таємна діяльність здійснювалася в рамках рейганівського “Проекту сприяння демократії”. Відзначається також, що адміністрація Білого дому діяла через гондураського генерала Хосе Буесо Роса, який, перебуваючи у тісних контактах з ЦРУ Сполучених Штатів Америки, відіграв помітну роль в організації та фінансуванні операцій нікарагуанських контрас. Так, у 1984 році той же Буесо разом із своїми поплічниками здійснив операцію з поставкою кокаїну на суму в 40 мільйонів доларів морським шляхом.

Наводячи ці факти, автор має на меті показати, що за певних умов і обставин офіційний Вашингтон задля реалізації так званих демократичних намірів і нині спроможний вдаватися до утаємничених і навіть незаконних форм забезпечення дипломатичних зусиль.

У документальній збірці “Розвідувальне співтовариство США, операції і управління, 1947-1989”, яка містить 870 документів [5], дається детальний опис численних цивільних і військових операцій таємного і відверто підривного характеру ЦРУ та інших спецслужб, якими забезпечувалися певні інтереси американської дипломатії.

Специфічний інтерес викликає також афганський контекст політичної стратегії адміністрації Рейгана. Характерно, що і в цьому випадку реальна картина американської задіяності прояснилася тільки після розпаду Радянського Союзу. Відповідні документи загальною кількістю 2326 штук були опубліковані після того як Рейган пішов з політичної арени [6]. У них відверто йдеться про причетність спецслужб США до повалення прорадянського режиму в Афганістані, підтримки повстанців тощо. Характерно, що упорядники документальної збірки пишуть про причетність до цих дій американського Конгресу, а не тільки Білого дому. Паралельно вони вказують, що керівництво ЦРУ відмовляється надати значну частину своїх документів Національному архіву безпеки. Відзначається, що адміністрація Рейгана зробила чимало для того, щоб у світових засобах масової інформації створювався позитивний імідж муджахедінів.

Звичайно, подібні дії американців не можуть служити підставою для виправдання радянської агресії проти Афганістану. Річ у тому, що тим самим ми прагнемо підтвердити безпідставність окремих утопічних у своїй наївності оцінок зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів.

Відомо, що Рейган часто закликав до демократизації, становлення політичного плюралізму і відкритого суспільства в СРСР та інших соціалістичних країнах. Але використання описаних вище методів, які при цьому подавалися як виправдані обставинами, є зайвим підтвердженням необхідності високого ступеня стриманості і зваженості в оцінках заяв політичних і державних лідерів навіть тоді, коли вони справді носять цілком позитивний характер.

Литература:

1. Draper, Theodore. A Very Thin Line: The Iran-Contra Affairs. – New York: Hill and Wang, 1991. – 115 p.

2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://38.202.78.21/icintro.htm.

3. Gary Webb. The Dark Alliance // San Jose Mercury News. -1996, August.

4. Washington Post. - 1994, October 22.

5. The U.S. Intelligence Community: Organization, Operations and Management, 1947-1989. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://38.202.78.21/ipintro.htm. – 15000 p.

6. Afghanistan: The Making of U.S. Policy, 1973-1990. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://38.202.78.21/afintro.htm.