Господарське право та процес

Барабаш О.А.

студент 4-го курсу

Національний університет ДПС України, м. Ірпінь, Україна

Науковий керівник

к.ю.н., доцент кафедри господарсько-правових дисциплін

Мацелик М.О.

АДАПТАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ДО ВИМОГ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Проблема створення комплексу правових засобів забезпечення сталого розвитку за кращих правових традицій привернула до себе увагу сучасної науки господарського права ще на початку 70-х років минулого століття, однак і дотепер вона ще не набула необхідного методологічного забезпечення. Соціальне призначення господарського законодавства має чимало трактувань. Однак фундаментального підходу до розуміння господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку в науці не вироблено.

Теоретичною основою роботи стали праці вітчизняних і зарубіжних науковців з питань реалізації права на розвиток (економічне зростання), з використанням потенціалу господарсько-правових засобів, зокрема, роботи таких вчених, як: О.А. Беляневич, А.Г. Бобкова, О.М. Вінник, В.О. Вітушко, О.П. Віхров, В.М. Гайворонський, В.П. Грибанов, І.Є. Замойський, З.М. Заменгоф, Г.Л. Знаменський, О.Р. Кібенко, В.К. Мамутов та ін.

Основними цільовими орієнтирами сталого (збалансованого) розвитку для умов України є формування соціально орієнтованої економіки, що передбачено ч.4 ст.13 Конституції України, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального і соціального благополуччя, створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів.

Концептуальні положення, які у сукупності становлять методологію зведення у комплекс господарсько-правових засобів сприяння сталому розвитку, є основою для доопрацювання теорії господарського законодавства та науки господарського права з питань оновлення функцій цієї галузі. Існуюче в юридичній науці уявлення про господарське законодавство як сукупність правових засобів сприяння сталому розвитку відповідає вимогам правореалізації в умовах зростання ролі Концепції сталого розвитку для України, а подолання непрозорості комерційного надрокористування є соціальним призначенням господарського законодавства. Методологічну основу адаптації господарського законодавства, крім традиційних прийомів, складають Концепція сталого розвитку в сукупності з методами порівняльного правознавства, методологія екологізації, юридичний континуальний підхід та гомеостатика. Тому завдання, що випливають з цієї Концепції, ставлять певні вимоги до всіх галузей вітчизняного права і законодавства, і перш за все – до господарського. Отже, необхідно відмітити, що цілі і принципи Концепції сталого розвитку, схваленої ООН, щодо гармонійного поєднання економічних, природоохоронних та соціальних підходів і рішень є орієнтирами для будь-якої науки, у т.ч. юриспруденції. [ 1, c. 171-172 ]

На нашу думку, необхідно відмітити, що господарське законодавство складалося у контексті сприяння розв’язанню соціальних проблем, мобілізації резервів економічного росту, однак в основному безвідносно до цілей збалансування господарського обороту природних ресурсів та екологізації господарської діяльності. Тому окремі його положення не тільки не сприяють, а навіть гальмують розв’язання цих важливих завдань.

Також необхідно зазначити, що статус суб'єктів природокористування в системах надро- і шельфорозробки сприймається і практикою, і законодавцем, в основному, у ракурсі комерціалізації, а не реалізації національних інтересів. Це є наслідком того, що специфічні правові чинники сприяння сталому розвитку не були зведені у функціонально-цільовий комплекс, здатний забезпечити стабільність перебігу у цілому таких процесів, як укладання і виконання угод про об’єднання майна, розподіл продукції, послідовність операцій для отримання права на використання природних ресурсів.

Тому адаптованість поведінки учасників відносин до рівного підпорядкування суспільному господарському порядку досягається введенням комплексу прав, переваг, стимулів, обмежень та інших засобів правового регулювання. А відсутність функціонально-цільової підсистеми сприяння сталому розвитку в системі господарського законодавства призводить до тенденції укладання сумнівних угод, реалізації у господарській діяльності зобов’язань, які дестабілізують економічні відносини та дезорганізують розвиток господарського природокористування. [ 2, c. 589-593 ]

Існує необхідність попередження юридичного протиборства в ході досягнення єдності підходу до опосередкування в господарському законодавстві положень “сталого розвитку”. Системне пізнання правових аспектів організації програм сталого розвитку окремих галузей промисловості орієнтує на доцільність модернізації відповідних положень господарського законодавства. [ 3, c. 238-240 ]

На підставі методології правової регламентації господарської діяльності доцільно розробляти прийоми досягнення узгодженості впливу на поведінку суб'єктів у відносинах з реалізації інвестиційних проектів довгострокового розвитку галузі надрокористування. "Мінімум" навантаження цільової функції адаптації – бути індикатором оцінки правомірності поведінки та запобігання господарським правопорушенням. "Максимум" визначається адекватністю засобів досягнення цілей регулювання, які перед правом ставить суспільство на кожному з етапів свого розвитку.

Втрата керованості процесом господарського використання природних ресурсів у багатьох галузях виробництва тривалий час була зумовлена кризою державного регулювання зв'язків у структурі національного господарства, що супроводжувалася високим рівнем “паразитування” на використанні природних ресурсів (включаючи рекреаційні).

Наслідки обмеження законних інтересів первинного суб'єкта права власності на них: 1) без особливих перешкод віддалилися в „тінь” зв'язки господарського відання, чому сприяло залишення відповідного кола відносин господарювання поза межами впливу організаційно-господарських дій; 2) мета використання природних ресурсів у сфері господарювання не завжди оцінювалася за соціальним, економічним і майновим критерієм і тому втрачалися надходження до бюджету плати за користування шпарами нафто- і газовидобутку, за оренду кліматопавільонів на Південному березі АР Крим, оренду земель військових частин тощо.

Стратегічне програмування (планування) господарського використання надр визнається сучасним і затребуваним господарсько-правовим засобом, який здійснює програмно-прогностичну функцію забезпечення інвестиційної, дотаційної та іншої підтримки інновацій в галузі надрокористування. Невиконання вказаної функції владними структурами є підставою застосування мобілізаційного правового режиму. [ 4, c. 112-115 ]

Незавершеність наукових пошуків стосовно територіально-господарських зобов'язань гальмує розвиток права господарського відання на підвідомчій території, перешкоджає популяризації паспортизації суб'єктів господарювання в окремих галузях.

Література:

1) Краєвська В.О. Законодавчі засади використання інвестиційних ресурсів в Україні // Правове життя: cучасний стан та перспективи розвитку: Зб. тез наук. доповідей Ш міжнародної конф. аспірантів, студентів та здобувачів (23-24 березн. 2007 р.). – Луцьк: Волинський державний університет ім. Лесі Українки, 2007.- С.171-172.

2) Сиротюк О.Д. Предпосылки и проблемы становления концессионной формы хозяйствования в Украине // Проблемы взаимодействия отраслей частного права: доктрина и методика преподавания: Материалы междунар. науч.-метод. конф. (3-4 март. 2006 г.). – Воронеж: Изд-во Воронежского гос. ун-та, 2006. – С. 589-593

3) Мартынов  А.В., Положения “устойчивого развития” и хозяйственное законодательство // Сотрудничество без границ: Сб. науч. трудов. – Ростов-на-Дону, Донецк: Донецкий филиал Института управления, бизнеса и права, 2004. – С. 238-240.

4) Шаповалова  О.В. Проблеми гармонізації законодавства про господарське використання природних ресурсів (положення програми спецкурсу) // Теоретичні і прикладні проблеми психології: Зб. наук. праць. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2004. – № 3 (8). – С. 112-115.