Господарське право та процес

Бегларян О.Ф.

студентка 4-го курсу

Національний університет ДПС України, м. Ірпінь, Україна

Науковий керівник

к.ю.н., доцент кафедри господарсько-правових дисциплін

Мацелик М.О.

ПРАВОВИЙ СТАТУС ПІДПРИЄМСТВА ЯК СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

У сучасній економіці отримує своє вираження об’єктивна потреба стимулювати приватну ініціативу шляхом забезпечення законних приватних інтересів учасників господарського життя, а з іншого – попередити негативні прояви такої ініціативи і, відповідно, забезпечити врахування і захист публічних інтересів. Ринок і державне регулювання економічних відносин, приватні і публічні відносини стали взаємообумовленими та взаємопов’язаними. Становлення та розвиток ринкових відносин у змішаній економіці Україні, створення інфраструктури ринку, поява нових організаційно-правових форм господарювання, включення економіки України у світовий комерційний оборот вимагають переосмислення теоретичних основ діяльності підприємств як суб’єктів господарювання.

На нашу думку необхідно зазначити, що підприємства як учасники економічних відносин є провідниками, які поєднують особисті інтереси з суспільними. Удосконалення правового статусу підприємств та підвищення ефективності їх господарювання є невід’ємним елементом стратегії розвитку економіки України. На сьогодні велика кількість видів та організаційно-правових форм підприємств породжують на практиці безліч питань щодо визначення особливостей їх правового статусу і, відповідно, застосування певних положень чинного законодавства України. [ 1, c. 218-223 ]

В українській правовій науці окремі питання створення і діяльності певних видів підприємств висвітлювалися у роботах О. Кібенко, О. Вінник, О. Щербини, В. Мамутова, Н. Саніахметової, Г. Пронської та ін. Але спеціальні дослідження правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання у сучасних умовах з урахуванням соціально-економічних змін, які сталися в суспільстві в умовах становлення ринкової економіки, не проводилися.

Підприємство як багатопланове соціально-економічне і правове явище має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства. Поняття “підприємство” є узагальнюючим, збірним. По-перше, воно визначає підприємства як певні організаційно-правові форми господарювання. По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто притаманне будівельним, транспортним, сільськогосподарським, торговельним та іншим підприємствам.

Отже, аналізуючи співвідношення понять “юридична особа” і “підприємство”, можна зробити висновок, що з одного боку категорія юридичної особи охоплює підприємство як одну з її організаційно-правових форм, а з іншого, підприємству як суб’єкту господарювання, крім прав юридичної особи, належать ще й інші права та обов’язки, які виходять за межі прав, притаманних юридичним особам. Юридична особа – перш за все суб’єкт цивільного обороту і використання інституту юридичної особи створює юридичні умови для участі суб’єкта у відносинах обігу, але не орієнтує на виробничу діяльність. Поняття підприємства як суб’єкта господарювання не можна зводити до поняття юридичної особи. Юридична особа – це суб’єкт лише приватноправових відносин, що складаються по горизонталі, підприємство ж як суб’єкт права приймає участь у відносинах і по горизонталі, і по вертикалі, тобто і в приватноправових, і в публічно-правових відносинах. [ 2, c. 229-237 ]

Необхідно зазначити, що ознаками підприємств як суб’єктів господарського права, складовими їх організаційно-правової форми є: 1) визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб’єкта господарювання; 4) відповідальність за результати господарювання; 5) самостійність в господарському обороті.

Необхідно зазначити, що організаційна єдність представляє собою надання законом юридичної можливості, в межах встановлених організаційно-правових форм, існуванню юридичної особи, визначенню і встановленню системи внутрішніх зв'язків елементів, що складають її конструкцію, з метою забезпечення їхньої єдності і можливості організації виступати як суб'єкта господарських відносин.

Також, необхідно відмітити, що майнова відокремленість – одна із суттєвих ознак господарської організації, оскільки саме вона становить матеріальну основу діяльності підприємства, забезпечує достатній рівень самостійності в господарських правовідносинах. Практичне значення майнової відокремленості полягає, по-перше, в тому, що господарська організація стає суб'єктом права, що дозволяє їй виступати у господарському обороті; по-друге, це тягне за собою розподіл відповідальності засновників і суб’єкта господарювання за своїми зобов'язаннями.

Отже, підприємства здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, під якою законодавець розуміє сукупність господарських прав та обов’язків. Підприємство як суб’єкт основної (первинної) ланки господарювання має повну господарську компетенцію, яка передбачає самостійну участь у господарському обороті шляхом визнання за підприємством як юридичною особою господарської правосуб’єктності.

Тому, наявність у підприємства загальної правоздатності залежить від здійснення останнім підприємницької діяльності та встановлення режиму права власності підприємства на закріплене за ним майно. Правоздатність підприємства детермінується правовим режимом майна, при цьому право власності та право господарського відання детермінують загальну правоздатність підприємства та можливість кваліфікації їх діяльності як підприємницької, а право оперативного управління – спеціальну правоздатність, визначену власником (уповноваженим ним органом) для здійснення непідприємницької господарської діяльності. [ 3, c. 130-133 ]

Правовий режим майна залежить від певного виду підприємств. На праві власності майно належить господарським товариствам, виробничим кооперативам та на розсуд засновників - приватним підприємствам. На праві господарського відання - комерційним державним та комунальним підприємствам, комерційним підприємствам об'єднань громадян та релігійних організацій та приватним підприємствам (на розсуд засновників). На праві оперативного управління майно закріплене за казенними підприємствами, комунальними некомерційними підприємствами та некомерційними підприємствами об'єднань громадян та релігійних організацій.

Форма власності майна, на основі якого засновується підприємство, не є визначальною для правового становища останнього. Набагато більше значення має для правового статусу підприємства наявність права власності на закріплене за ним майно порівняно з іншими обмеженими речовими правами.

Отже, підприємства, як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність як у державному, комунальному, так і приватно-колективному секторах економіки мають як спеціальну, так і загальну правоздатність. Спеціальну правоздатність мають підприємства-невласники – державні та комунальні підприємства, які засновуються в розпорядчому порядку органами державної влади та місцевого самоврядування і входять до сфери їх управління; підприємства релігійних організацій та підприємства об’єднань громадян, створені з метою виконання статутних завдань останніх. Загальну правоздатність мають господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні підприємства та інші підприємства-власники. Взаємообумовленість таких понять як “підприємницька діяльність”, “приватна власність” та “загальна правоздатність” підприємства при визначенні його правового статусу.

На правовий статус підприємства як суб’єкта господарської діяльності безпосередньо впливає: 1) визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання, яка характеризується метою, правовим статусом та складом засновників, правовим режимом майна, організацією управління, способом розподілу доходів, та умовами і обсягом відповідальності; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб’єкта господарювання; 4) самостійна відповідальність за результати господарювання. Також на правовий статус підприємства крім правового режиму майна впливає спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства. Так, унітарні підприємства засновуються одним засновником, який безпосередньо керує підприємством, затверджує його статут, формує трудовий колектив, привласнює прибуток, реорганізує та ліквідує підприємство. На відміну від унітарних підприємств, правовий статус корпоративних підприємств передбачає заснування їх декількома засновниками за спільним рішенням на основі об’єднаного майна та/або підприємницької чи трудової діяльності, їх спільного управління справами на основі корпоративних прав та сумісний розподіл доходів і ризиків підприємства. [ 4, c. 109-111 ]

Література:

1. Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора: Сб. науч. тр. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, Юго-Восток Лтд., 2005. – С. 218 – 223.

2. Правовий статус дочірніх підприємств за чинним законодавством України // Вісник Академії правових наук України. – 2005.– № 2 (41). – С. 229 - 237.

3. Ісаков М.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– №2. – С. 130 - 133.

4. Деякі проблеми приватних підприємств // Підприємництво, господарство і право. – 2005.– № 3. – С. 109 - 111.