Історичний аспект створення господарських судів в Україні

Право / 10. Хозяйственное право

Форитор Т.М.

Тернопільський національний економічний університет

Історичний аспект створення господарських судів в Україні

Актуальність теми зумовлена тим, що наукові дослідження сфери діяльності господарських судів не виявляють в повній мірі наукові здобутки у вивченні становлення господарського суду і його розвитку протягом останнього періоду. Оскільки науковці в постійному вивченні практики діяльності, результатів, а також самої структури даного суду, то доцільно було б заглибитися в історичний аспект, і на основі історично-порівняльного методу зробити аналіз створення господарського суду, приділяючи увагу двом важливим епохам в житті України – період СРСР і період після проголошення незалежності.

Початком створення на теренах України арбітражних судів, у сучасному розумінні, можна вважати заснування комерційного суду у м. Одеса у 1807 році. Пізніше такі суди були створені у Феодосії (1819 р.) та в Ізмаїлі (1824 р.). 14 травня 1832 року імператором Російської імперії Миколою I був виданий іменний указ про створення Комерційних судів та затвердження Статуту про судочинство. Так було створено систему комерційних судів Російської імперії – попередників сучасних арбітражних судів. Проведена у 1864 році в Російській імперії судова реформа комерційних судів майже не стосувалася. Були деякі зміни в судочинстві – спори розглядалися не тільки на підставі Статуту торгового судочинства, але і у відповідності зі Статутом Цивільного судочинства від 20 листопада 1864 року. В перші роки після жовтневої революції, за умов відсутності або незначного розвитку товарно-грошових відносин, судові спори між казенними установами не дозволялись. Розбіжності між підприємствами та організаціями вирішувалися в адміністративному порядку вищестоящими органами управління.

У період військової інтервенції та громадянської війни керування господарством здійснювалось військово-адміністративними методами, було суворо централізованим. Підприємства, не маючи господарської самостійності, не укладали господарських договорів і не здійснювали навіть грошових розрахунків між собою. Спори, що виникали між ними, вирішувались спеціальними головкомами. Після закінчення громадянської війни й переходу до нової економічної політики умови діяльності господарських організацій змінилися. Господарською реформою, що розпочалася в 1921 р., впрова-джуються комерційні розрахунки, підприємствам надається певна оперативна й майнова самостійність, взаємовідносини між підприємствами та іншими господарськими організаціями починають базуватися на договірних засадах. На зміну майже повній натуралізації приходять товарно-грошові відносини. За цих умов назріває необхідність у створенні спеціальних органів для врегулювання спорів і протиріч, що виникають у взаємовідносинах підприємств і організацій [3]. Головною особливістю судочинства у комерційних судах було прагнення до швидкого розгляду справ. Комерційні суди діяли до 1917 року. В Україні постанову Раднаркому УРСР про організацію Вищої арбітражної комісії УРСР було прийнято 16 листопада 1922 року. Такими органами в Україні стали створені в 1924 р. арбітражні комісії: Вища арбітражна комісія при Українській економічній Раді та арбітражні комісії при губернських економічних Радах. Поряд із державними арбітражними комісіями створювалися відомчі, які вирішували майнові спори між підприємствами й установами одного й того самого відомства [3]. Систему республіканських і місцевих арбітражних комісій очолила Арбітражна комісія при Раді праці й оборони СРСР, положення про яку було затверджено 6 червня 1924 року [1].

3 травня 1931 року постановою ЦВК і РНК СРСР було затверджене „Положення про державні арбітражі”, у якому підкреслювалося, що державний арбітраж створюється для вирішення майнових спорів між організаціями усуспільненого сектору в напрямку, що забезпечує зміцнення договірної і планової дисципліни та господарського розрахунку. Так-як робота органів державного арбітражу була безпосередньо пов’язана з управлінням економікою, він був включений в систему загальносоюзних, республіканських і місцевих органів державного управління і підпорядковувався безпосередньо Уряду СРСР, урядам союзних республік, а на місцях – виконкомам Рад.

Постановою Уряду СРСР від 20 березня 1931 року було передбачено, що спори між державними підприємствами і організаціями на суму від 1000 крб. і більше розглядались обласними державними арбітражами без обмежень, а спори на суму до 1000 крб. вирішувались народними судами.

Питання про істотне підвищення ролі державного арбітражу виникло у зв’язку з економічною реформою 1965 року, яка визначила необхідність переходу до економічних методів управління, розширення прав підприємств, зміцнення планової і договірної дисципліни.

У серпні 1970 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову “Про підвищення ролі органів державного арбітражу і арбітражів міністерств і відомств у народному господарстві”, відповідно до якої арбітраж мав сприяти підвищенню ефективності суспільного виробництва, раціоналізації господар-ських зв’язків, зміцненню господарського рахунку, посиленню ролі договору в господарських відносинах. До 1974 р. нижчі арбітражі не підпорядковувались вищим, а формувалися при виконавчих органах, тобто система була неспівпо-рядкованою [3]. Як відомо, постановою Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1974 року „Про подальше вдосконалення організації й діяльності органів державного держарбітражу” були внесені істотні зміни в організаційну структуру арбіт-ражу, його завдання та функції. Постановою Ради Міністрів УРСР від 30 травня 1974р. №294 Державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР реорганізовано в союзно-республіканський орган і затверджені нові Положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР та Загальне положення про державні арбіт-ражі при виконавчих комітетах обласних рад депутатів трудящих УРСР.

Із введенням нових положень змінилась підвідомчість спорів, що розглядались держарбітражем, а також штатна чисельність працівників. Якщо раніше розглядались спори, які виникали під час укладання договорів на суму не більше 500 тис.крб., а при виконанні угоди на суму не більше 5 тис.крб., то у ці роки, держарбітражами такі спори розглядалися відповідно на суму не більше 2 млн.крб. і 15 тис.крб.

Суттєві зміни в системі державного арбітражу відбулися в 1977 році, після визнання його конституційним органом. Стаття 163 Конституції СРСР передбачала, що вирішення господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями здійснюється органами державного арбітражу в межах їхньої компетенції [2].

30 листопада 1979 р. Верховною Радою СРСР був прийнятий Закон СРСР "Про державний арбітраж в СРСР", що визначив підвищення ролі органів державного арбітражу в зміцненні законності в господарських відносинах. На основі цього Закону Рада Міністрів СРСР затвердила положення про Державний арбітраж при Раді Міністрів і Правила розгляду господарських спорів державними арбітражами [1].

На основі Указу Президії Верховної Ради СРСР ”Про внесення змін і доповнень у законодавство СРСР про Державний арбітраж”, який прийнято 18 лютого 1987 року, Державний арбітраж при Раді Міністрів УРСР було реорга-нізовано у Державний арбітраж УРСР, а державні арбітражі при виконавчих комітетах обласних Рад народних депутатів – у державні арбітражі областей та міст. Постановою Ради Міністрів СРСР від 16 квітня 1988 р. було затверджено нове Положення про Державний арбітраж СРСР і нова редакція Правил розгляду господарських спорів державними арбітражами [2].

Закон УРСР "Про арбітражний суд" Верховною Радою України був прийнятий 4 червня 1991 року. Отже, вперше в історії СРСР сформувалася самостійна система арбітражних судів в окремій республіці. Підсумовуючи, відповідно до ст. 1 Закону України "Про арбітражний суд" арбітражний суд є незалежним судовим органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. На арбітражний суд покладені повноваження з розгляду справ за позовними заявами юридичних осіб (у т. ч. іноземних), громадян-підприємців, державних та інших органів, прокурорів, (їх заступників), які звертаються в інтересах держави [1].

На підставі Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про арбітражний суд” від 21.06. 2001 р. №2539-111, який набрав чинності 10.07.2001 р. та Указу Президента „Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України” від 11.07.2001 р. №511/2001, арбітражні суди перейменовуються в господарські суди [2].

Отже, необхідність наукового осмислення процесу становлення і діяльності господарських судів та пов’язаних з цим питань управління зумовлена, з одного боку, практичними проблемами трансформації суспільства і судової гілки влади в цілому, функціонуванням системи господарських судів України зокрема, а з іншого — теоретичними проблемами, пов’язаними з методологічним забезпеченням такої трансформації. Відтак перебіг судової реформи спричинив низку питань, зокрема щодо здійснення правосуддя у господарських відносинах.

Вищий господарський суд України як правонаступник Вищого арбітражного суду надалі здійснює ті ж самі функції судочинства. В роботі Вищого господарського суду можна прослідкувати численну кількість рекомендацій та роз’яснень, інформаційних та оглядових листів. Деякі з них спеціально були застосовані внаслідок вирішення якоїсь господарської справи. Ці надбання дають нам змогу більш ширше опрацювати судову практику і виявити в якому ж саме руслі здійснює свою діяльність даний суд.

Література:

1. Інтернет-представництво Вищого господарського суду України // http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=46719.

2. Господарські суди Хмельницької області. Історія їх розвитку // http://court.gov.ua/sud5025/

3. Правовий стан господарського суду // Правознавство. - http://studentam.net.ua/content/view/6131/93/