УДК 159.922:316.64:165. 242.2

Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ, КУЛЬТУРИ ЗА ПРОГРЕСИВНИМИ ІДЕЯМИ СВІТОВИХ ВЧЕНИХ З. ФРЕЙДА, Е. БЕРНА, К. РОДЖЕРСА, А. ВОЛИНЕЦЬ, О. ЛЕОНТЬЕВА, В. БІБЛЕРА. ЧАСТИНА 1.

При формуванні наших ідей про циклову соціальну активність української правової свідомості доцільним використати ідеї К. Горні про три напрями розвиткового руху особи як суб'єкта правової свідомості під час періодів її становлення (до людей – кризовий цикл соціальної активності законодавчої свідомості, проти людей – низький та середній цикл соціальної активності законодавчої свідомості, від людей – високий цикл соціальної активності законодавчої свідомості), як повторного або визначено чи невизначенокількаразового зворотного її розвитку (кількість, періодичність, тривалість, переривчастість та міцність циклів, періодів зворотного розвитку залежить від кількості та «сили» помилок. Під час розвитку правової свідомості за певного конкретно-історичного періоду) за конкретно-історичними та універсальними, філософсько-методологічно опосередкованими закономірностями виробленого за часів розвитку правової свідомості стійкого правового знання, правової науково-теоретичної практики, правової ідеології та методології, котрих максимально (достатньо) або хоча б необхідно (мінімально) за браком соціальної активності потрібної правової ідеї, ідеала та ідіоми не вистачало за часів її розвитку для неконфліктного функціонування механізму правового регулювання суспільних відносин за кризового правостановлення, коли правова наука знаходиться теж у кризовому стані, при чому норми статичної правової системи та статичного права були замінені маргінальними, девіантними та неповноправними нормами правосвідомості, згодом нормами правової культури (яка функціонально (буттєво) існує тільки за некризових циклів соціальної активності правової свідомості). При виявленні різних (протилежних, автентичних чи споріднених) властивостей правової свідомості, або їх формуванні чи попередженні, зокрема типово радикальних або трансгресивних, доцільним є використовувати ідеї науковця К. Роджерса про роль та значення світоглядної, гуманістично зорієнтованої позиції суб’єктів права стосовно обов'язковости або потреби виявлення (формування, виховання, створення, перенесення, запозичення) гуманістично зорієнтованих рис правової та законодавчої толерантності та діалогічності всіх суб'єктів правової свідомості та культури. Дослідник виходить з того, що з народження такий потенціал є засадничо значними та пов'язаий він з вимогою постійно формувати людину як особу, а також з тим, що, як правило, як особа - людина за будь-яких умов ще не повністю функціонує. Коли ж вона функціонуватиме повністю як позитивно активна життєдіяльнісна істота (досягненню ж цього стану сприятиме діалог з правником і психотерапевтом), є підстави сподіватися на значно кращі результати правового усвідомлення дійсності та значене підвищення циклу соціальної активності правової свідомості та культури. Гадаємо, що внаслідок такого правового виховання правової свідомості можна сформувати, за ідеями Г. О. Балла, А.Г. Волинець [1] абсолютно нову гуманістичну парадигму суспільно-правових відносин, відповідного нового гуманістичного правового усвідомлення, поруч з авторитарною (монархічна форма правової свідомості) та ліберальною (республіканська правова свідомість) парадигмами, що все менш та менш визнаються цивілізованими, популярними та затребуванами у світовому та вітчизняному правовому полі. У цьому плані цікавою, за ідеями О. Леонтьєва, є еволюція та рееволюція правової свідомості О. Леонтьєва, її ідей, зокрема концепта про те, що предметом діяльності правової свідомості є її справжній правовій мотив [2], біля чого точилось багато дискусій. У цьому відношені не можна абсолютно універсально тлумачити звичайне розуміння, як правило, предмету діяльності правової свідомості як тільки зовнішнього щодо її суб'єкту; за такого підходу виникає похибка штучно вилучити правовий мотив із системи пов’язаних з ним ідейно-світоглядних, психологічних і психічних компонентів (таких як правова потреба, вимога, мета, настанова та інші компоненти правової свідомості). За такого підходу може виникнути ілюзорне (викривлене), маргінально або хибне відбиття правовою свідомістю дійсності, її об'єктів, а також при цьому не можна чітко ідентифікувати за ідеями Л. Виготського правовий стимул і правовий мотив правової свідомості [3]. Так, за ідеями О. Леонтьєва для правового мотиву правової свідомості існувати – позначає існувати для суб'єкта правової свідомості, бути відображеним, репрезентованим у голові її суб'єкта [4], що саме відображуваний об’єкт правової свідомості набуває функцій спонукання і спрямування правової діяльності її суб’єкта, тобто стає правовим мотивом правової свідомості [5, c. 205]. Одже [детальніше див.: 6] цілком слушною видається інтерпретація ідей О. Леонтьєва у тому сенсі, що правовим мотивом правової свідомості стає ідейно-світоглядний (психолого-правовий, психічно-правовий образ предмета діяльності правової свідомості. За такої нашої інтерпретації усуваються недоречності, зумовлені буквалістським розумінням певного метафоричного ствердження, – і водночас повністю зберігається головний сенс аналізу рефлексивних правових мотивів О. Леонтьєвим – наголошення на предметній віднесеності правового мотиву правової свідомості. Нормативна цінність такого наголошення полягає, насамперед, у наданні поняттю „правовий мотив” якісної визначеності – на відміну від поширеного ототожнення правового мотиву правової свідомості з будь-якою відносно стійкою ідейно-світоглядною, психологічною чи психічною ланкою в детермінації правової поведінки. Цю якісну визначеність правового мотиву правової свідомості ми прямо пов’язуємо з наявністю правової культури та її обов’язковою функціональністю, котру можна нормативно виявити у ідейно-світоглядному існуванні та функціональній взаємодії двох її необхідних сторін: нормативно-репродуктивної, цивілізаційної (творення артефактів та архетипів правової свідомості) та діалогічно-творчої (культурно-правової у вузькому сенсі) [7]. У цьому відношенні нагадаємо, що за ідеями Г. О. Балла, В. С. Библера первинні cуб’єкти правової свідомості (фізичні особи) як першозасновники форм правової свідомості для інших її суб'єктів і різних актуальних правових концепцій реалізують переважно діалогічно-творчу сторону правової культури, а їхні послідовники – її вторинні суб’єкти – нормативно-репродуктивну.

Література:

1. Балл Г. О. Категорія культури і психологічна наука. // Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. / За ред. С. Д. Максименка. – К.: Главник, 2005. – Вип. 26, в 4 т. – Т. 1. – С. 70 – 75: Балл Г. А., Волынец А. Г. К анализу идейных основ гуманистически ориентированного образования. // Гуманизация образования. – 2000. – № 1. – С. 22 – 51

2. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения.: В 2 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т. IІ. – 320 с.

3. Выготский Л. С. Собрание сочинений: В 6 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 3. – 368 с.

4. Леонтьев А. Н. Психология искусства и художественная література // Литературная учеба. – 1981. – № 2. – С. 177 – 185; Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т. IІ. – 320 с. 8181

5. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. – М.: Педагогика, 1983. – Т. IІ. – 320 с.

6. Маркова А. К. Пути исследования мотивации учебной деятельности школьников. // Вопросы психологии. – 1980. – № 5. – С. 47 – 59: Балл Г. А. „Мотив”: уточнение понятия // Психол. журн. – 2004. – Т. 25. – №4. – С. 56 – 65

7. Балл Г. О. Категорія культури і психологічна наука. // Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України / За ред. С. Д. Максименка. – К.: Главник, 2005. – Вип. 26, в 4 т. – Т. 1. – С. 70 – 75; Библер В. С. На гранях логики культуры: Книга избранных очерков. – М.: Русское феноменологическо обществоо, 1997. – 440 с.