УДК 159.922:316.64:165. 242.2

Дмитрієнко Ю.М., канд. філос. наук, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко

ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ СВІДОМОСТІ ТА КУЛЬТУРИ.

При вивченні правових категорій та понять «принципи становлення української правової свідомості та культури», «принципи розвитку української правової свідомості та культури», нам допоможуть деякі положення, перш за все, про ідейно-світоглядну характеристику деяких принципів галузевого права сучасних активних дослідників актуальних правових проблем [1], котрі мають цікаві ідеї з цього приводу. Нам близькі ідеї про те, що визначення «обсягу й змісту поняття здійснюють через вказівку на родову ознаку й найближчу видову відмінність. Як правило, спочатку називають родове поняття, до якого поняття, що визначається, входить як складова, а потім указують на ту ознаку поняття, яка відрізняє його від усіх подібних, суміжних, причому така ознака має бути найважливішою й найсуттєвішою» [1]. У нашому контексті питання розвитку української правової свідомості, як правило, але далеко не завжди, належать родовій правовій природі, тому ми процеси розвитку правової свідомості найчастіше ідентифікуємо як процеси пошуку та знайдення загальної (світової), специфічної (національної) та особливої (регіональної) правової ідеї (що має витоки правової емоції) – найголовнішого архаїчного, але нетлінного досі та ніколи системного елементу світової, національної та регіональної форми (змісту, циклу та ін.) української правової свідомості, ідіоми, традиції, процесуального і статичного права, ми постулюватимо з відомих або видимих конкретно-історичних процесів її розвитку. А відтак за відповідними законами та закономірностями широкої родової правової природи, що має завжди пріоритетними зовнішні (як правило, суспільні, громадянські, ідейно-світоглядно структуровані основи), пізніше - відомі методологічно-правові, філософсько-правові та нормативно-правові, твори, інші артефактові-архетипові домінанти та детермінанти, котрі формують й відповідні принципи її розвитку як родові правові на досить широкому, можливо певному континентальному або континуумному часо-просторі, як історичному, так й сучасному. Такі принципи родової правової природи ми називаємо ідейні нормо-принципи правової свідомості та культури (наявність правової культури за періодів іі розвитку - це наявність якісного розвитку правової свідомості, що може бути за некризових циклів її соціальної активності). Такі широкі принципи розвитку української правової свідомості та культури побудовані за закономірностями ідейно-світоглядного формування української правової свідомості як типово національної за часів формування стійких ідейно-світоглядних засад її як нормативно-правової парадигми. Нормативним наслідком актів правової свідомості під час її розвитку є усні норми правової свідомості, з диспозицією – правовою емоцією, реалізовані, найчастіше як усні регулятивні правові санкції владних первинних її суб’єктів стосовно усунення злочину, як правило, негайно. Тоді принципи становлення української правової свідомості є принципами видової правової природи, що здійснюються у локально-зорганізованому часо-просторі, обмеженому подальшими, більш функціонально вузькими трансформаціями продуктів, тенденцій та векторів нормо-принципів. Тобто вони не виходять за функціональні дії та межі нормо-принципів. Вони є набагато вужчими за різними параметрами у зрівнянні з розвитковими параметрами правової свідомості та функціонують тільки у межах певного конкретно-історичного (хронологічного) періоду становлення правової свідомості та культури (як якісної їх частини). Такі принципи становлення правової свідомості та культури ми називаємо нормативними світоглядно-хронологічними принципами становлення правової свідомості або просто принципами становлення правової свідомості та культури (тому що правова культура – це якісне становлення правової свідомості за некризових циклів її соціальної активності). Принципи становлення правової свідомості та законодавчої культури по-іншому ми називаємо принципами зворотного її лінійного розвитку за закономірностями правового знання, правової ідеології. Такі принципи становлення української правової свідомості та культури побудовані за закономірностями нормативно-правового формування української правової свідомості як української законодавчої свідомості та законодавчої культури та типово національної за часів формування стійких нормативно-правових засад її з нормативно-правової парадигми Основного Закону – нової Конституції України, за формальною спадкоємністю котрої як формальною спадкоємністю української державно-правової свідомості формуються письмові нормативно-правові акти як акти колективної правової свідомості депутатів Верховної Ради України. За зворотного розвитку української правової свідомості та культури відбувається, фактично, формування нової статичної позитивної правової системи, статичного позитивного права як за закономірностями становлення правової свідомості, а фактично законодавчої свідомості, так й за закономірностями нової юридичної науки. При цьому може виникнути дві спадкоємності становлення української правової свідомості та культури як на первинних, більш правомірних і справедливих, неписемних, звичаєвих засадах становлення правової свідомості (одна спадкоємність) так й на нових теоретичних, писемних, як правило, але не завжди ідеологічно викривлених засадах правової науки (правової ідеології) – це друга спадкоємність становлення не правової свідомості, а законодавчої свідомості та законодавчої культури. Вони або можуть співпадати, або не можуть. Співпадати вони можуть лише за однієї умови – умови збереження тієї засадничо архаїчної спадкоємності правової свідомості та культури, котра наочно не губить ідеї самого первинного, універсального для усіх суб’єктів суспільних і правових відносин, права, ідеї закону та ідеї спадкоємного їх становлення й розвитку від далекого давна й до сьогодення. Це є можливим за умови збереження, неухильну охорону, неухильного непорушення ніким давніх мінімальних природних прав людини (права на достатню для повноцінного існування та функціонування іжу, одяг, заробітну платню, пенсію, житло та ін.) і свобод (вільно без образи висловлювати свої ідеї та думки, свободи вільно спілкуватися зі вторинними суб’єктами правової свідомості та будь з ким) первинних суб'єктів правової свідомості (фізичних осіб), що здавна делегували вторинним ї суб'єктам (юридичним особам, владним юридичним особам) владу та котрі «пообіцяли» за умов умовної передачі їх влади захищати первинних суб'єктів правової свідомості, підтримувати справедливість та спокій у суспільстві. Першоознакою такого порушення є наявне кількісне зменшення первинних суб'єктів правової свідомості, пошуки роботи за кордоном, їх злидентво.

Література:

1. Лавріненко О. В. Принцип трудового права – «ідея», «правило», «припис», «вимога» чи «положення»? // «Ключові аспекти наукової діяльності (Poland, 07-15 січня 2011 р.» (Міжнародна науково-практична інтернет-конференція ООО «Руснаучкнига» (м. Бєлгород, Росія), видавництво «Наука та освіта» (м. Дніпропетровськ, Україна), Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехія, м. Прага), ТОО «Уралнаучкнига» (м. Уральск, Казахстан), ООД «Бял ГРАД-БГ» (м. Софія, Болгарія), ООО «Научный вестник» (м. Гомель, Беларусь), Sp. z o.o. “Nauka і studia” (Przemysl, Poland) 27.08-05.09. 2010 г.: Publishing house Education and Science s.r.o, SCO: 27156877, Frydlanska 15/1314, Praha 8, MS v Praze, oddil C, vlozka, 100614). – Режим доступу: http // www.rusnauka.com