Юридические науки/5.Уголовное право и криминология.

Магістрантів 5-го курсу Куровської Т.В., Супрун Т.М.

Національний університет державної податкової служби України, Україна

Формування інституту міжнародного співробітництва по боротьбі зі злочинністю

Складовою міжнародного вектора діяльності кожної держави безперечно є спільна боротьба зі злочинністю. Злочинність як така виникла ще у рабовласницьку епоху. Тоді ж відбулося зародження деяких міжнародних узгоджень, упорядкованих дій держав з цим негативним явищем. Починає формуватися такий напрям міжнародної співпраці як правова допомога (наприклад, у розшуку злочинців). Розвиток співпраці відбувався в умовах роз’єднаності та постійного воєнного суперництва, за низького рівня розвитку міжнародних і міжнародного права, видача злочинців набуває договірного оформлення [1, с.2].

Міжнародні звичаї і договори доби феодалізму не дозволяли державам поширювати свої кримінальні закони на територію інших держав. У цей час було узаконено право притулку, що передбачало невидачу осіб, які вчинили злочин проти держави чи переслідувалися за ідеологічні погляди. Саме в цей період активізувалась взаємодія держав (підтримана церквою) щодо боротьби з конкретними видами злочинів (наприклад, морським піратством) [1, с.13]. Поступово почали розширюватися межі співпраці держав, розвивається інститут злочинців, правова допомога у кримінальних справах. Так за ініціативою Франції інститут екстрадиції доповнюється положенням, згідно якого особи, що переслідуються за політичними мотивами, видачі не підлягають. Поступово утверджується принцип видачі осіб, які вчинили злочини загальнокримінальної спрямованості, принцип взаємності, невидачі власних громадян. Конкретні форми співпраці в даній сфері обговорювалися на багатьох міжнародних конференціях та конгресах. Так з метою обмежити торгівлю людьми, Віденським конгресом 1815 року було прийнято спеціальну декларацію. Пізніше Аахенський конгрес у 1818 році засудив торгівлю неграми і визнав її злочинною. Лондонським договором між Великобританією, Францією, Росією, Австрією, Прусією 20 грудня 1841 року работоргівля була прирівняна до піратства, а військовим кораблям цих країн дозволялося обшукувати підозрілі судна в межах Атлантичного океану та західній частині Індійського океану [2, с.12].

Як зазначають С. Бородін та Є. Ляхов, наприкінці ХІХ ст. і до ХХ ст. міжнародна співпраця у боротьбі зі злочинністю постійно розширювалась як з точки зору кола учасників, так і в галузях та напрямках: в обговоренні проблем запобіганню злочинам і поводженням з правопорушниками; науково-інформаційного обміну досвідом та його значенням у транснаціональній співпраці; визнання необхідності в договірно-правовому порядку координування боротьби зі злочинами, що стосуються інтересів кількох держав [1, с.16].

Важливу роль у історичному становленні кримінального співробітництва відіграли і міжнародні пенітенціарні конгреси, які обговорювали питання уніфікації екстрадицій них договорів, питання кримінальної статистики, ідентифікації злочинців, видачі державою власних громадян, покарання іноземців тощо. Налагодження співробітництва відбувалось і між поліцейськими органами. Так 1905 року проводилась конференція представників поліції Аргентини, Бразилії, Уругваю, у 1909, 1912, 1913, 1914 роках питання щодо активної боротьби з міжнародним криміналом розглядалися на поліцейських конгресах. Результатом їх було прийняття рішення про централізацію інформації про зовнішність злочинців, дактилоскопічні дані, речові докази, запропоновано організацію постійного обміну інформацією між всіма ідентифікаційними службами. А в 1923 році створюється Міжнародна комісія кримінальної поліції, яка сьогодні більше відома під назвою Інтерпол. Відповідно до прийнятого 1956 року Статуту, завданнями комісії є забезпечення широкої співпраці між заінтересованими підрозділами кримінальної поліції в рамках чинного національного законодавства країн-учасниць та Всесвітньої декларації прав людини. В Україні функціонує Національне центральне бюро Інтерполу, що є центром координації правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав, діє воно у складі МВС України на правах самостійного підрозділу центрального апарату та має відділення у областях та АР Крим, містах Києві та Севастополі. Пріоритетними напрямами роботи Національного бюро є боротьба зі злочинами у сфері економіки, торгівлі людьми, нелегальною міграцією, інтернет-злочинами, розшуком безвісти зниклих громадян, міжнародний розшуку злочинців [2, с.122].

Світова співпраця по боротьбі з міжнародною злочинністю є актуальною діяльністю всіх учасників міжнародного спілкування. Безпосередньо розрізняють дві її форми: співпраця у межах міжнародних органів та організацій та на підставі міжнародних угод. Зауважимо, що питання розвитку форм та методів такого співробітництва все ж потребують подальшого дослідження. Для удосконалення функціонування механізму міждержавної боротьби зі злочинністю потрібно насамперед посилити та конкретизувати боротьбу з окремими видами злочинів, зміцнити міжнародну співпрацю в цій сфері, розробити спеціальні комплексні програми, що зможуть стати дієвим засобом у боротьбі зі злочинністю.

Література:

1. Бородин С. В., Ляхов Е. Г., Международное сотрудничество в борьбе с уголовной преступностью. – М., 1983. – 200с.

2. Іващенко В. Основні напрями та форми співпраці держав у боротьбі зі злочинністю// Підриємництво. Господарство і право. – 2005. – №5. – С. 119-122.