Психология и социология / 12. Социальная психология

канд. псих. н., доц. Іванова О. В.

канд. псих. н. Корсун С. І.

Потєряхін О. Л.

Київ, Україна

ДЕЯКІ ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

Проблемі подолання насильства в сім’ї приділяється досить значна увага зі сторони як урядових організацій, соціальних служб, так і неурядових, громадських, міжнародних організацій. Вирішення цієї важливої проблеми можливе за умови триєдиного підходу та згуртування зусиль соціальних фахівців, юристів та психологів.

При розробці системи профілактики та протидії домашньому насильству доцільно виокремити її психологічні аспекти.

З позицій психологічного аналізу домашнє насильство – це насильство у сім’ї. У соціально-психологічному плані сім’я – це мала група. Отже для членів сім’ї, як і для членів будь-якої малої групи, характерні певні психологічні матриці поведінки. Ці матриці поведінки в значній мірі ґрунтуються на природжених реакціях або елементах поведінки, що успадковуються. Тобто, іншими словами, у фундаменті цих матриць лежать інстинкти. Саме інстинктивні реакції є первинними, базовими у взаємодії людей, особливо в напружених, конфліктних ситуаціях. Конфліктні ситуації у більшості випадків пов’язані з агресивними проявами поведінки учасників. Опис та пояснення природи людської агресії у психологічній науці містяться від соціально-історичних концепцій до суто біологічних теорій. З одного боку, агресія – це чужа людському суспільству поведінка, а з іншого – начебто необхідна, біологічно закріплена властивість людської природи [1-3, 5].

Розширити можливості своєчасного виявлення, прогнозування, контролю та корекції агресивної поведінки можливе з використанням інстинктивної, або етологічної теорія агресії. Інстинктивна теорія людської агресії розглядалась З. Фрейдом, У. Мак-Дугаллом, Х. Мюреєм, К. Лоренцом та ін. З точки зору етології, агрессія, будучи інстинктивно визначеною та соціально обумовленою поведенінкою, прямо повязана з задоволенням важливих життєвих потреб. Блокування процессу задоволення потреб викликає підсилення саме агресивних тенденцій.

Зокрема, К. Лоренц писав, що “для пересічної людини поняття агресії пов’язане з різноманітними явищами звичного життя, починаючи від бійки півнів та собак, хлопчачих сутичок тощо, і закінчуючи, в решті-решт, війною і атомною бомбою” [2, с. 221]. Теорія К. Лоренца пояснює агресію людини з біологічних позицій – як засіб виживання у боротьбі з іншими істотами, як засіб захисту та самоствердження через знищення або перемогу над супротивником. Тобто агресія – це певний вроджений інстинкт. К. Лоренц назвав цей інстинкт інстинктом внутрішньовидової агресії.

Науковці виділяють декілька функцій внутрішньовидової агресії, зокрема: функція територіальності, функція ієрархії, функція статевого відбору, функція батьківства, функція партнерства тощо [1, 2].

Ієрархічна функція спрямована на встановлення та підвищення свого ієрархічного статусу у власному сприйнятті та в очах інших. Це один із наймогутніших визначальників поведінки людини від народження і до самої смерті. У сімейних відносинах ця функція найчастіше проявляється під час з’ясування “хто в сім’ї старший”, “хто глава сім’ї”, чиє слово визначальне.

Територіальна функція спрямована на захист своєї території від посягання чужаків. Одразу спадають на думку безліч анекдотів про відносини тещі й зятя. До цього ж типу відносяться взаємини невістки з свекрухою, свекром та зятя з тестем тощо. Тобто коли родичі жінки (чоловіка) не сприймаються як члени однієї сім’ї, а сприймаються як “чужі”, чи навіть “вороги”.

На рівні індивіда паталогічний або не паталогічний характер агресії визначається як відповідною якістю фрустрованих потреб, так і кількісними характеристиками агресивної поведінки, а до того ж – її соціальною спрямованістю.

Головна небезпека інстинкту внутрішньовидової агресії полягає у його спонтанності. За висловом К. Лоренца інстинкт агресії – це спадок людиноподібних предків з яким людський розум не може впоратись. Але, поряд з цим, він визнавав, що особлива роль в регуляції людської поведінки належить вихованню та моральній відповідальності. Виховання безпосередньо базується на розвитку свідомості та інтелекту.

Ми ще пам’ятаємо який вибух у суспільстві спричинило відкриття такого поняття як коефіцієнт інтелекту (ІQ) та створення відповідного тесту Г. Айзенком. У 50-ті роки минулого століття цей тест на заході з’явився всюди: в офісах, в конторах і навіть дома. Цей бум докотився до нас у 70-х роках, після виходу у Москві книги Г. Айзенка (1972) “Проверьте свои способности”. Здавалося, що визначення рівня інтелекту допоможе розв’язати безліч проблем, підібрати найрозумніших на важливі керівні посади, визначати перспективних бізнесменів, державних діячів, політиків.

Однак, як з’ясувалося, високий рівень освіченості та високий рівень інтелекту ще не є гарантією того, що ця людина зможе досягти певного професійного чи бізнесового успіху. А іноді навіть відбувається навпаки. Люди, які не змогли осилити програму вищої школи, не отримали вищу освіту – стають бізнесово успішними. Так Б. Гейтс був відрахований з Гарварду. Один із найбагатших людей України Д. Фірташ, його фінансовий стан журнал “Фокус” оцінив у $ 1, 710 млрд. а журнал “Корреспондент” - у $ 2, 9 млрд., теж не має вищої освіти.

Як показали дослідження останніх років, люди, що досягають успіху – це не завжди ті, хто має найвищий, чи навіть високий рівень інтелекту – досить вагому роль відіграють лагідність, неконфліктність, товариськість, комунікабельність. Розв’язання цієї проблеми та її пояснення стало можливим після введення Д. Мейером та П. Селовеєм (1990) терміну емоційний інтелект (ЕІ) та виходу книги Д. Гоулмана (1995) “Емоційний інтелект” [5, 6].

Декілька десятиліть тому психологи штату Масачусетс провели нескладнее спостереження. У якості “піддослідних” були 450 американських хлопців. Дві третини з них відрізнялись високим IQ та виховувались у досить благополучних родинах. Інша третина хлопців ще з малечку зіткнулась з сімейними проблемами та не відрізнялась задатками геніїв, тобто показники IQ у цьому випадку були більш ніж посередніми. Як показала зустріч через 15 років, їхній життєвий успіх далеко не напряму залежав від показників IQ. Найбільш важливими виявилися вміння протистояти стресу та звичка залишатись оптимістом.

Для більш повного розуміння особливостей, змісту та перебігу конфліктів та емоційно виражених реакцій на них, що призводять до агресії, розглянемо таке поняття як конфліктоген. Конфліктоген – слова, дії (чи бездіяльність), що породжують або здатні привести до конфлікту. Цей термін в науковий обіг був введений психологом А. П. Егідесом і нині отримав значну популярність в наукових роботах. Більшість конфліктогенів не є умисними образами. Більше того, нерідко людина стврює конфліктоген непомітно для себе (звичні слова і жести). Але у основі багатьох навіть не навмисних конфліктогенів лежать такі підсвідомі причини, як агресія, прагнення до переваги тощо [4].

Тобто можна сказати, що причинами конфліктогенів у сім’ї є не що інше, як уже згадані нами ієрархічний інстинкт та інстинкт внутрішньовидової агресії.

На дрібні конфліктогени співрозмовник нерідко не реагує. Але накопичення дрібних конфліктогенів призводить до зовні безпричинної (чи такої, що має дріб’язкову причину) вибухової реакції (сварка, скандал, звільнення, розлучення тощо).

Слід зазначити, що конфлікт у вигляді вибухової, емоційної реакції можливий за умови накопичення конфліктогенів як “палива конфлікту”. При цьому кожен наступний конфліктоген має бути сильнішим (більш емоційно негативним) за попередній. В практичному плані проблема полягає у забезпеченні розрядки накопиченої агресивності в соціально прийнятних формах. Для цього існує ряд механизмів: переорієнтація агресії, легітимізація можливих конфліктних ; сублімація агресії у соціально корисних видах діяльності побутового характеру (пересування меблів, сільськогосподарські роботи тощо); ритуалізовані форми внутрішньовидової агресії – спорт, у тому числі екстремальний (в якості альтернативи адиктивній поведінці), параспорт (уболівальники-фанати), воєнізовані (скаутські) табори. Доречі, фрустрація вродженої потреби в ініціації, ритуалізовані форми якої існують у будь-якому традиційному суспільстві і раніше задовольнялися в умовах піонерських та комсомольських організацій, призвело до інтенсивної появи агресивних підліткових банд, що реалізують усі основні механізми ініціації, але уже в асоціальній формі.

Емоційний компонент управління агресивною поведінкою повинен виходити за межі безпосередніх реакцій: від відчуття подолання фрустрацій до відчуття переживання перемоги, тріумфу. Формування навичок переживання емоцій, переформатування емоційних станів та реакцій з агресивних на неагресивні (наприклад, культурною альтернативою агресії є сміх).

K. Лоренц (1994) особливо підкреслює надихаюче значення сміху, що виник шляхом ритуалізації і переорієнтації загрозливої поведінки. Це той вид суто людської агресії, який, з одного боку і формально і функціонально вищий загрозливої і навіть тріумфальної поведінки, а з іншого - набагато більш вибірковий і контрольований розумом. Сміх не позбавляє критичних можливостей. Більше того, здатність сміятися разом - передумова до справжньої дружби і перший крок до неї. У цьому сенсі кінокартини Ч. Чапліна та карикатури Х. Бітструпа дали людству значно більше, ніж багато мирних ініціатив офіційних політиків.

Найпростішим способом уникнення конфлікту є навички нестворення кофліктогенів, а навпаки зменшення, нівелювання їх та перевод розмови в інше, спокійне русло.

Таким чином, з метою попередження та подолання агресивних проявів, насильства у сім’ї необхідно втілювати такі практичні кроки, профілактичні заходи, що спрямовані на розвиток емоційного інтелекту. Розвиток емоційного інтелекту полягає у оволодінні наступними категоріями умінь:

- розуміння своїх емоцій;

- управління своїми емоціями;

- розуміння чужих емоцій;

- управління чужими емоціями.

Ці питання є вкрай важливими та актуальними не лише на етапі підготовки та вступу до шлюбу. Проблему розвитку емоційного інтелекту необхідно починати розв’язувати і на рівні шкільної, професійної та вищої освіти, адже саме там зароджуються паростки насилля які потім проростають і дають свої плоди в сім’ях.

Література:

1. Тинберген Н. Социальное поведение животных.: Пер. с англ.-М.: Мир, 1993.-152 с.

2. Лоренц К. Агрессия (так называемое "зло"): Пер. с нем. Г. Ф. Швейника. - М.: Изд. Гр. "Прогресс", "Универс", 1994.- 272 с.

3. Хренников О.В. Типология и структура невербальных проявлений агрессивного поведения в различных этнических группах // Таврический журнал психиатрии.V.1, № 3, 1997.- с. 96-104.

4. Егидес А. Лабиринты общения, или как научиться ладить с людьми. – М.: АСТ-Пресс Книга, 2002. – 368 с.

5. Андреева И. Н. Эмоциональный интеллект: исследование феномена // Вопросы психологии. – 2006. - № 3. – с. 78-86.

6. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект. – М.: АСТ, 2008.- 480 с.